Священномученик Захарія (Лобов), архієпископ Воронезький

Місяця вересня на 9-й день

Архієпископ Захарія (Лобов Захар Петрович) народився 23 березня 1865 року в селі Петрівка Павловського повіту Воронезької губернії в сім’ї дрібного чиновника, який не належав до дворянського стану. Обравши духовну стезю, він закінчив духовне училище в Павловську і духовну семінарію в Новочеркаську (1888).
З вересня 1888 року отець Захарія служив у Новочеркаському кафедральному соборі, став протоієреєм і ключарем храму. У його родині було четверо дітей: Ольга, Віра, Гавриїл і Олексій. Останній прийняв чернечий постриг під ім’ям Антонія і в 1930-ті роки, будучи архімандритом, перебував на засланні під Архангельськом. Правнук Захарії, Олег Миколайович Лобов, на початку 1990-х років жив у Новочеркаську.
5 жовтня 1923 року овдовілий З.П. Лобов, після прийняття чернечого чину зі збереженням колишнього імені, був хіротонізований єпископами Аксайським Митрофаном (Гриньовим; † після 1917) і Інокентієм на єпископа Нижньочирського, вікарія Донської єпархії (його попередник, владика Миколай (Орлов; † 1922), помер у царицинській в’язниці). 1924 року Захарія заарештовано і засуджено ростовськими чекістами до дворічного заслання на Соловки. Після нього Нижньочирська кафедра більше ніким не опікувалася. На Соловках у той момент перебувало більше єпископів, ніж на волі. На табірних фотографіях поруч із Захарією закарбовано митрополита Євгена (Зернова; †1937), пізніше митрополита Горьківського (з 1934 року), архієпископів Митрофана (Гриньова), архієпископа Верейського Іларіона (Троїцького; †1929), Серафим (Мещеряков), єпископи Моршанський Павло (Введенський; †1937), Богородський Платон (Руднєв; †1936), Вінницький Амвросій (Полянський; †1931).
На Соловках серед двадцяти чотирьох ієрархів Захарія підписав 7 червня 1926 року “Пам’ятну записку Соловецьких Єпископів, подану на розсуд Уряду”, в якій передбачалося, що Церква і держава будуть неухильно дотримуватися принципу невтручання у справи один одного. Єпископи відмовлялися від участі в політичному житті суспільства, але при цьому хотіли провести Помісний Собор, обрати Патріарха і вільно здійснювати богослужіння. Уряд цю записку відповіддю не удостоїв.
У 1926-1929 роках єпископ Захарія був вікарієм Тверської єпархії, жив у Торжку і Бежецьку.
24 квітня 1929 року Захарія зведено в сан архієпископа і призначено главою Воронезької єпархії (носив титул архієпископа Воронезького і Задонського). У Воронеж він прибув у Великодні дні 1929 року. У вітальному слові до пастви він сказав: “Старанніше прошу прийняти мене як архіпастиря і батька і звертатися до мене всім серцем і всією душею. Нехай будемо єдині, бо в єднанні спасіння наше і небесне, і земне”.
Перші півтора року архієпископ Захарія жив у сторожці при Успенській церкві, потім винаймав квартири за адресами: вулиця Щемилівська, 21 (нині вулиця Короленка), провулок Комарова, 47. До березня 1932 року здійснював богослужіння в Троїцькому Смоленському кафедральному соборі, потім, у зв’язку з його закриттям, переніс кафедру в Успенську церкву. І сюди до нього, як і раніше, тягнулися жителі міста і навколишніх сіл, які втратили храми і пастирів, за пастирським словом, порадою, настановою.
Митрополит Мануїл (Лемешевський) навів таку характеристику Захарії: “Дотримувався суворо середи і п’ятниці, їв один раз на день пшоняний суп пісний і то тільки після всенічного бдіння. У Великий Піст у перший, четвертий, сьомий тижні їв тільки один раз теж тільки після всенічного бдіння. У приватному житті був простий, любив зрідка і пожартувати”.
У тяжкі роки войовничого атеїзму архієпископ Захарія з Божою допомогою зберігав і зміцнював православну віру серед своєї пастви.
У 1931 році архієпископ Захарія брав участь у засіданні Тимчасового патріаршого Священного собору. 19 квітня 1932 року його було нагороджено правом носіння хреста на клобуку. Він спочатку став на позицію митрополита Сергія (Страгородського), Заступника Місцеблюстителя патріаршого престолу, і підтримував його у всіх діяннях.
На Соловках і у службових справах Захарія був знайомий із багатьма ієрархами церкви. У 1933 році в нього тиждень жив звільнений із заслання єпископ Тамбовський Вассіан (П’ятницький), у 1934 році два місяці провів архієпископ Курський Онуфрій (Гагалюк; †1938). У 1935 році у Захарії зупинялися єпископ Моршанський Павло (Введенський) і єпископ Єлецький Серафим (Протопопов), які приїжджали у Воронеж у справах.
23 травня 1935 року архієпископа Захарію (Лобова) заарештували, у його квартирі провели обшук. Було вилучено предмети архіпастирського облачення і церковні гроші.
19 липня 1935 року владиці висунули обвинувачення в контрреволюційній агітації “з використанням релігійних забобонів мас”, у розпусканні провокаційних чуток. Обвинувачення ґрунтувалося на свідченнях причту Успенської церкви – священика І. С. Котова, псаломщиків П. І. Долгополова та І. Л. Назарченка, церковного старости І. М. Скріпіцина, що зайняли негативну позицію по відношенню до свого владики.

За свідченнями священиків Успенської церкви наголос робили на вороже ставлення Лобова до Радянської влади, на нібито (або такі, що справді мали місце) висловлювання про тяжке становище селян у зв’язку зі створенням колгоспів, про жебрацьку заробітну плату робітників, про те, що держава проводить політику з викорінення релігії, закриває церкви, репресує священиків. Єдиний конкретний випадок, який наводили вони – проповідь Захарії напередодні Великодня 1935 року, де він начебто порівнював перші віки християнства і сучасну Росію в плані гонінь на вірян та їхніх пастирів.
Свідчення інших свідків – ктитора церкви села Манине Калачеївського району Ф. Аніпкіна, колишнього псаломщика М. Меркулова, власника будинку, де квартирував Захарія, М. Гурова, що заперечували факти контрреволюційної пропаганди, до уваги слідство взяло без уваги.
У серпні 1935 року було затверджено обвинувальний висновок і справу передано до спецколегії Воронезького обласного суду. 10 вересня 1935 року Захарію (Лобову) було винесено обвинувальний вирок – п’ять років таборів. 12 листопада 1935 року архієпископа Захарію відправили в табір. В останні роки осліп, почалася водянка, від якої він і помер у 1937 році. Реабілітований 30 червня 1992 року.
На Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви 13-16 серпня 2000 року архієпископ Захарія (Лобов) зарахований до лику новомучеників і сповідників.