...
Священномученик Яків Гусєв, Дівєєвський, пресвітер p1b3u9r9qpb2b10jack2neo1uef3
Житія святих,  Грудень

Священномученик Яків Гусєв, Дівєєвський, пресвітер

Місяця грудня на 13-й день

Яків Іванович Гусєв народився 19 жовтня 1887 року в селі Дівєєво. Життя сім’ї Гусєвих було давно і міцно пов’язане з Серафимо-Дивєєвським монастирем, адже Гусєви були нащадками першого священика обителі — протоієрея Василя Садовського, якому преподобний Серафим Саровський доручив «дивіївських сиріт».
На третій день після народження немовляти парафіяльний священик Іоанн Смирнов звершив над ним таїнство Хрещення у дивіївській церкві на честь Казанської ікони Божої Матері. Сприймачами новонародженого стали надвірний радник Петро Вельямінович де Бомон та скарбниця Серафимо-Дивіївського монастиря черниця Олена Анненкова. Немовля нарекли Яковом, на честь брата Господнього по плоті — святого апостола Якова.
Початкове навчання діти Гусєвих проходили під керівництвом свого батька, який, як записано у кліровій відомості за 1908 рік, «проходив посаду законовчителя та вчителя з усіх предметів у монастирській церковно-парафіяльній школі». Після закінчення школи брати Яків та Михайло вступили до Нижегородської семінарії.
Близько 1910 року Яків Іванович одружився з Оленою Миколаївною Виноградовою.
10 червня 1910 року Яків Іванович закінчив Нижегородську духовну семінарію і 30 січня 1911 року Преосвященним Іоакимом був висвячений на сан ієрея та визначений у священики села Худошина Ардатівського повіту. У Худошинській та Кадишевській земських школах отець Яків викладав Закон Божий. 30 травня 1914 року батюшка був призначений священиком Свято-Миколаєвського храму села Єлизар’єва Ардатівського повіту Нижегородської губернії.
Отець Яків Гусєв оселився в Єлизар’єві в будинку навпроти храму. Будинок був великий, п’ятистінний, із сінями, терасою, критим двором. У будинку зберігалася дивіївська святиня — шматок каменю-граніту, на якому молився преподобний Серафим, з мальовничим зображенням Святого, що молиться на камені.
У селі сім’ю священика відразу ж полюбили: подружжя та їхні чада відрізнялися особливою добротою та скромністю, незвичайною привітністю та гостинністю. Отець Яків був товариським і доступним для своїх парафіян. До нього зверталися за порадою у всіх духовних та життєвих потребах.
Службу отець Яків вів благоговійно, молитовно, на сповідях був уважний. Любили єлізаріївці батюшкині проповіді. Вони були небагатослівними, але доходили до серця кожного, хто стоїть у храмі. Батюшка говорив тихим голосом, простими словами пояснював Божі заповіді, закликав дотримуватися їх; заблуканих і недбайливих умовляв не лінуватися в працях для своїх сімей і за все дякувати Господу.
Радянська влада була встановлена в Єлизар’єві в лютому 1918, а навесні 1919 провели переділ землі. Тоді ж батюшка як служитель релігійного культу був позбавлений виборчих прав. Позбавлення виборчих прав тягло за собою цілу низку утисків не лише по відношенню до позбавленняків, а й до всіх членів їхніх сімей: їх могли виселити з квартири, вислати з міста, позбавити продовольчих карток, медичної допомоги, виключити дітей зі шкіл. Дітей позбавлененців не приймали до шкіл другого ступеня, училища та вищі навчальні заклади, до установ на службу, часто вони, досягнувши повноліття, теж позбавлялися виборчих прав.
У 1927 році при ліквідації Серафимо-Дивєєвської обителі був заарештований молодший брат отця Якова протоієрей Михайло Іванович Гусєв. Через два тижні його звільнили, і він одразу поїхав до владики просити прихід, а родина отця Михайла перебралася до Єлизар’єва до будинку отця Якова. У той рік, як згадує дочка отця Михайла, будинок отця Якова був буквально сповнений родичами, які потребували притулку. Отець Яків та його дружина були всім як рідні. «У моєму житті спілкування з Єлизар’євим залишилося як світлий, привітний, сонячний і улюблений спогад, радісний від того, що на землі жили такі сердечні та добрі люди», — згадувала племінниця отця Якова Марія Михайлівна Гусєва.

Дівіївська черниця Серафима (Булгакова) писала, що їх, гнаних монастирських сестер, брати-священики влаштували жити в Єлизар’єві. «М. П. послала нас із якимось дорученням до батюшки до Круглих Панів за 10 верст від Дівєєва. Коли ми проходили через Єлизар’єво, назустріч нам вийшов наш монастирський священик отець Михайло зі своїм братом отцем Яковом, до якого він переїхав. Вони стали нас умовляти переїхати до Єлизар’єва. Вони обоє народилися біля монастиря, любили монашок як рідних, і їм хотілося, щоб більше нас було в Єлизар’єві. Повертаємось із Круглих Панів, а вони знову нас зустрічають. Вже знайшли нам квартиру. У хатинці на Вертьянові зимувати було неможливо, і ми погодились. Служби в Єлизар’єві були тільки у неділю і у свята, та напередодні сорокусти, але, щоб втішити нас, отець Яків служив набагато частіше. Ми співали та читали на кліросі у будні. Дияконом і псаломщиком там був отець Олександр Соколов, теж син монастирського священика. Всі троє навчалися в училищі в монастирському притулку і любили монастир як свою батьківщину, разом з нами переживали позбавлення монастиря і всіляко підтримували нас і духовно, і навіть матеріально. Батько Яків, бувало, їде на базар і чогось нам завезе: картоплі, молока, а якщо самі прийдемо, всього нам надають із матінкою: і хліба, і молока, і меду, і ягід — скільки тільки зможемо донести. Жити полегшало». За благословенням братів Гусєвих із села Пузо до Єлизар’єва перевезли дивіївську блаженну Марію Іванівну.
Отець Яків постійно зазнавав утисків з боку влади: його звинувачували то у протидії встановленню радіо в селі, то в антирадянській агітації «серед відсталої частини населення», то в організації розвалу колгоспу. У 1930 році він був заарештований і ув’язнений у Горьківській в’язниці. Будинок було вилучено. 1931 року отця Якова знову заарештували і «розкуркуляли».
У 1935 році відбувся новий арешт. Коли стало відомо, що сільрада вирішила закрити елізаріївський храм і використовувати його як зерносховище, старенькі домовилися після недільної служби 7 березня 1935 року йти по домівках односельців і збирати підписи проти закриття церкви. Батюшку звинуватили у підбурюванні. На допитах усі старенькі одностайно стверджували: «Ніхто нас не посилав, ми самі».
У 1935 році батюшка засуджений не був, але через два роки свідчення свідків і протоколи його допитів додали до кримінальної справи 1937 року. Отця Якова заарештували 20 листопада прямо у храмі і, не дозволивши навіть зайти додому, відвезли до арзамасської в’язниці. Цього ж дня у Горькому було розстріляно його молодшого брата протоієрея Михайла. Протоієрея Якова Івановича Гусєва допитали лише один раз, звинувативши в антирадянській діяльності. Батько Яків на допитах тримався гідно та мужньо; як і молодший брат, священномученик Михайло, винним не визнав себе.
24 листопада 1937 року було підписано обвинувальний висновок, а справу передано на розгляд «трійки» при УНКВС Горьківської області. Другого грудня був вирок — розстріляти, майно конфіскувати. На виписці з протоколу стоїть запис: «Розстріляний у Горькому 26 грудня 1937».
30 липня 2003 року відбулося засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви, на якому до Собору новомучеників і сповідників Російських XX століття від Нижегородської єпархії було включено ім’я священномученика Якова Гусєва.

Знайшли помилку