Священномученик Василій Колмиков, пресвітер

Місяця вересня на 3-й день

Василь Колмиков (Калмиков) народився 1866 року. До 1916 року був настоятелем церкви в селі Міщанському Джаркентського повіту Семиреченської області, потім переведений до храму в станиці Підгорненській того ж повіту.

1916 року в Семиріччі стався киргизький заколот, жертвами якого стали тисячі місцевих жителів. Рятуючи від рук заколотників своїх парафіян, отець Василь проявив справжній героїзм.

Киргизи спалили будинок священика з церковними книгами, грошима, документами. Він із сім’єю залишився лише в тому, в чому були одягнені.

У серпні того ж року загони киргизів, покінчивши з районом Ісик-Кульського озера, попрямували на схід від Пржевальська і 12 серпня напали на російські селища Джаркентського повіту. Ієрей Василь, рятуючи від рук заколотників своїх парафіян, проявив справжній героїзм.

У листі до Інокентія (Пустинського), єпископа Туркестанського і Ташкентського, він так описував ці події:

“12 серпня вранці, о 4-5 годині, я був розбуджений криками: “Батюшка, рятуйтеся, киргизи оточують нас. Усіх уб’ють і переріжуть”. Коли я, одягнувшись, вийшов на вулицю, то справді побачив масу озброєних людей на конях, які з криками і гиканням спускалися з навколишніх гір (приблизно десять тисяч). Зчинився страшний переполох: крик і плач жінок і дітей, недолуга біганина, але, завдяки розпорядливості ротмістра Михайла Кравченка, все заспокоїлося і напад легко було відбито. Було вжито заходів до вивезення хлібних продуктів у склади для утримання народу. Вивезення продуктів було покладено на мене. На моє прохання для запобігання погрому пан Кравченко виділив загін у кількості 30 осіб верхи, маючи на меті врятувати жителів моєї парафії… Варто було загону запізнитися на 10-15 хвилин, і все було б скінчено. Киргизи палили будинки, був розграбований і підпалений молитовний будинок. Я покликав людей, ми кинулися гасити пожежу, і будинок було врятовано від остаточного руйнування. Усе, що можна було врятувати, я поклав у розбиту скриню і відвіз потім у м. Пржевальськ.

Коли я прийшов до свого будинку, то побачив тільки димлячі головешки, церковні книги, документи, гроші або загинули у вогні, або були викрадені. Залишився я із сім’єю в тому, що на нас було вдягнуто: на мені драний підрясник із літньою ряскою, а в дружини – рвана сукня й пальтечко. Скільки сліз і скарг… Не дай Бог почути нікому”.

Після цих подій отець Василь був переведений на нове місце служіння в станицю Підгорненську.

У 1918 році в Підгорненську увійшов загін червоноармійців. Комісари заарештували священика, церковного старосту і ще 13 православних християн. Усіх заарештованих вивели за село на цвинтар і розстріляли з кулемета. Перед розстрілом мучеників били, деяким наділи на голову мішки. Ховати мучеників червоноармійці не дозволили під страхом смерті: на горі навпроти кладовища поставили кулемет і нікого не підпускали до розстріляних. І все-таки козаки віддали землі тіла страждальців. Викопавши могилу, козаки поклали в неї священика Василя, старосту Зосиму і 13 убитих селян. Їхня могила протягом багатьох років не переставала бути місцем шанування.

Загинув у 1918 році під час репресій проти духовенства в Семиріччі. Прославлений Архієрейським ювілейним Собором РПЦ 2000 року.