...
Житія святих,  Квітень

Священномученик Сергій Штенко пресвітер, мученики Прохор Бунчук і Кирил Приймак Василівські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 13-й день

Новомученики Василівські, настоятель церкви Різдва Христового села Василівки Снігурівського району Миколаївської області ієрей Сергій Штенко та миряни Кирил Приймак і Прохор Бунчук, прийняли мученицьку кончину 26 квітня 1922 року під час кампанії більшовицької влади з вилучення церковних цінностей, виявивши твердість і мужність у стоянні за віру, храм і його святині.

Отець Сергій Штенко народився 24 серпня (ст. ст.) 1875 року у селі Хондаківка Херсонського повіту Херсонської губернії (нині це село Новокондакове Снігурівського району, Миколаївської області) у сім’ї стихарного диякона.

Після закінчення Одеської духовної семінарії в 1897 році був направлений до церкви Різдва Христового як псаломщик, потім був висвячений на диякона в цій самій церкві, а 1898 року — на священника. Як настоятель і пастир здобув серед парафіян величезний авторитет і повагу.

Найближчими сподвижниками отця Сергія були його духовні чада: опікун храму Кирил Євтихійович Приймак і церковний староста Прохор Устинович Бунчук.

Кирило Приймак був ревним служителем при храмі Божому. Постійно був зайнятий справою, боявся неробства і завжди говорив: “Бог любить трудящих”.

Прохор Бунчук жив у селі Павлівка, яке знаходиться на відстані трохи більше кілометра від Василівки. Був шанований односельцями і цілком відданий церкві.

Вилучення церковного майна для вірян було блюзнірством і наругою над вірою та святинями. Тому, коли до Одбедо-Василівки (так називалася Василівка раніше) з’явився уповноважений для виконання наказу “згори”, на набатний церковний дзвін збіглися парафіяни, в основному жінки із сестринства, організованого для охорони храму. Вони не лише не допустили до церкви грабіжника, а й навіть вигнали його з церковного двору. Це і стало приводом для влади назвати цей інцидент селянським бунтом і викликати збройне підкріплення із числа червоноармійців.

В організації бунту влада звинуватила священника Сергія Штенка, а також Прохора Бунчука та Кирила Приймака.

Заарештували їх уночі й на возі відвезли в напрямку Снігурівки. Чекісти глумилися над своїми жертвами, вибухаючи хульною лайкою. Священник закликав їх стати розсудливими, напоумлював. Але все було марно. Відчувши, що наблизилася неминуча смерть, отець Сергій почав молитися, що ще сильніше озлобило червоноармійців. Розлючені охоронці накинулися на священника і, витягнувши шаблі, почали рубати йому руки. Прохор Бунчук поспішив на допомогу, але його тут же вбили пострілом. Чекісти зупинили коней і почали бити піклувальника і священника.

Батюшці вибили зуби, відрізали вуха, кололи шаблями тіло, викололи очі, понівечили обличчя, потім розпороли живіт і намотали нутрощі на коловорот колодязя. Кирилу Приймаку нелюди відкрутили голову.

Чекісти, поспіхом присипавши трупи землею, виїхали з балки, склавши неправдивий висновок: “Заарештовані вбиті під час спроби втечі”. Але незабаром місцеві діти, граючись у балці, побачили руку, що стирчала із землі…

Тіла страждальців було зібрано і перенесено до храму, де за православним чином було відспівано і поховано в огорожі церкви. Згодом, після похорону, дочка Кирила Приймака, Мар’яна, знайшла в балці голову свого батька. Не витримавши такого випробування, втратила розум. Голову теж поховали в братській могилі.

Стараннями вірян на місці поховання вбитих було споруджено надгробок, але влада його зруйнувала, а могилу зрівняла із землею. І тільки на початку 90-х років було поставлено пам’ятник, а в 2004 році на місці мученицьких страждань, у снігурівській балці, було поставлено й освячено хрест.

Хоч як не намагалася влада принизити мучеників за віру і храм Божий, хоч як не намагалася викреслити із пам’яті народної їхнє благочестиве життя і чесну кончину — не вийшло. Православні люди завжди збиралися у святкові та недільні дні і молилися на могилі страждальців.

Пам’ятають жителі цього степового краю, як у 30-ті роки четверо добровольців захотіли зруйнувати храм. Свою чорну справу вони почали з дзвіниці. Мешканці села зібралися на церковному подвір’ї біля могили убієнних мучеників і зі сльозами на очах молилися та просили в Господа недопущення святотатства. Раптом стало темно, здійнялася буря, та така, що вітер піднімав маленьке каміння й бив ним в обличчя. Перелякані безбожники втекли. Після цього ніхто більше не виявляв бажання руйнувати храм. А православний народ, зміцнившись вірою в дієву допомозу за молитвою до новомучеників, став частіше звертатися до них з молитвою як до заступників перед Господом за грішних і заблукалих.

Є багато свідчень про чудеса й чудесні зцілення від хвороб та різних недуг тих, хто з вірою і надією приходить за допомогою до угодників Божих у бідах і скорботах або для вирішення важливих життєвих питань. І по вірі прохачів подавалася негайна допомога.

Синодальна комісія УПЦ з канонізації святих розглянула матеріали та ухвалила позитивне рішення — благословила для місцевого прославлення священника Сергія Штенка, мирян Прохора Бунчука і Кирила Приймака, затвердила іконописне зображення святих і постановила пам’ять святих Василівських новомучеників святкувати в день їхньої мученицької кончини — 13/26 квітня.

1 червня 2008 року з благословення Священноначалія Української Православної Церкви було організовано комісію у складі священнослужителів і ченців Миколаївської єпархії, очолювану правлячим архієреєм архієпископом Питиримом, для знайдення мощей Василівських мучеників. Цього ж дня мощі святих новомучеників були знайдені.

Невдовзі, 3 червня, святі останки було перевезено до Миколаєва й урочисто занесено у вівтар кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці. У день віддання Великодня, 4 червня 2008 року, після закінчення вечірнього богослужіння великоднім чином у соборі було відслужено заупокійну літію, яку звершив архієпископ Миколаївський і Вознесенський Питирим у співслужінні міського духовенства.

Канонізацію святих новомучеників Василівських звершив 10 серпня 2008 року Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України Володимир з сонмом архієреїв Української Православної Церкви, відслуживши Божественну літургію.

Зараз мощі священномученика Сергія перебувають у кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці, мощі мученика Прохора — у чоловічому монастирі святих рівноапостольних Константина і Єлени села Костянтинівка, мученика Кирила — у храмі села Василівка Снігурівського району (ПЦУ).

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь, глас 1

Сродницы наши преславнии, кровьми своими землю нашу освятившии, и ярость безбожников угасившии, священнейший Сергие со мужемудренными Прохором и Кириллом! Вознесите моления ваша ко Престолу Владыки Христа, да избавит от напастей верныя люди своя, да пробавит щедрыя милости всем, чтущим любовию святую память вашу.

Кондак, глас 3

Возбранному Воеводе Христу добре послужившии, и одежду поруганий якоже царcкую порфиру приемшии, новии мученицы земли нашея, Сергие священный и Прохоре со Кириллом мужественнии! Молите присно Владыку Христа, да утвердит веру Правую в земли нашей, всех же верных от напастей и искушений оградит, да зовем радостно: радуйтеся, Сергие, Прохоре и Кирилле, блаженнии страстотерпцы и молитвенницы за род наш!

Тропaрь, глaсъ №:

СрHдницы нaшz преслaвніи, кровьми2 свои1ми зeмлю нaшу њс™и1вшіи, ћрость ѕвёрскую t безб0жныхъ пріeмшіи, и3 нбcное бlжeнство њбрётшіи! бlжeнніи сeргіе пр0хwре и3 кmрjлле, помоли1тесz њ почитaющихъ вaсъ, да и3збaвитъ нaсъ гDь t и3скушeній и3 бёдъ, и3 сп7сeтъ дyшы нaшz, ћкw милосeрдъ.

Кондaкъ, глaсъ G:

Њблечeнніи въ багрzни1цу поругaніz, въ бёлыхъ ри1захъ предстaсте пrт0лу вLчню, ўгHдницы и3 дрyзи хrт0ви, новом§ницы сeргіе, пр0хwре и3 кmрjлле. не забyдите и3 нaсъ во слaвэ вaшей, моли1тесz со дерзновeніемъ ко гDу, да и3збaвитъ нaсъ t сётей врaжіихъ, вaшимъ бо заступлeніемъ и3 ходaтайствомъ њбрэтaемъ млcть въ дeнь сyдный.

Ще в розробці

Знайшли помилку