Священномученик Петро, митрополит Крутицький
Місяця жовтня на 5-й день
Народився 28 червня (10 липня) 1862 року в селі Сторожове Коротоякського повіту Воронезької єпархії в сім’ї парафіяльного священика.
Вчився він спочатку в місцевому духовному училищі, потім у Воронезькій Духовній семінарії, яку закінчив у 1885 році за першим розрядом. Був призначений на посаду псаломщика при храмі села Дівиці в Коротоякскому повіті.
У 1887 році Петро став вільним слухачем, а після складання іспитів — студентом Московської духовної академії. У студентські роки він, за спогадами його однокурсника, майбутнього митрополита Євлогія (Георгієвського), відрізнявся благодушністю, поступливістю, доброзичливістю. Є також ще ряд свідчень про життя майбутнього митрополита Петра. Був особистістю з дуже життєрадісним характером. Вчився він неспішно, особливо себе не стомлюючи. Митрополит Євлогій згадував, що одного разу Петро Федорович що був величезного зросту сховався від помічника інспектора в шафу, але був знайдений, тому що шафа не набагато перевершував його за обсягом.
У 1892 році закінчив МДА зі ступенем кандидата богослов’я, одержаного за роботу «Про пастирські послання».
На церковно-навчальної роботи
З 1892 року — помічник інспектора Московської духовної академії, а також безоплатно викладав Закон Божий в приватному жіночому училищі Сергієва Посада і був секретарем Товариства порятунку на водах.
1890-ті роки
Одружений не був, проте не став приймати чернецтва, яке вкупі з вищою богословською освітою обіцяло велику кар’єру.
З часів служби в академії був дружній з майбутнім Патріархом Сергієм (Страгородским).
У 1895 році був церковним старостою у себе на батьківщині, в селі Сторожовому Воронезької єпархії. За особливу старанність у благоустрої парафіяльного храму Богоявлення він був удостоєний архіпастирської вдячності.
Патріарший місцеблюститель
Патріарх Тихон помер 25 березня (7 квітня) 1925 року. Оскільки митрополити Кирило і Агафангел тоді перебували у засланні, містоблюстительні обов’язки по смерть патріарха Тихона негайно взяв на себе митрополит Петро; 9 квітня він направив голові ВЦВК Михайлу Калініну записку: Вступаючи в управління Православної Російської Церкви обов’язком вважаю, як громадянин СРСР, переслати Вам прикладену при ньому копію акта 7 січня 1925 р. власноручно написану спочилим первоієрархом Російської Православної Церкви Патріархом Тихоном, яким на випадок його смерті Патріарші права і обов’язки передані мені як місцеблюстителю Патріаршого місця. Патріарший Місцеблюститель Петро, митрополит Крутицький.
У день поховання патріарха Тихона, 12 квітня (нов. стиль) 1925 року, відбулася нарада присутніх на його відспівуванні архіпастирів; ознайомившись з текстом «Заповіту», єпископи постановили підкоритися волі покійного первосвятителя: обов’язки патріаршого місцеблюстителя покладені були на митрополита Крутицького Петра, про що було складений висновок. У той же день митрополит Петро, як патріарший місцеблюститель, звернувся до Церкви з посланням, яке містило текст «Заповіту» покійного патріарха, і висновок про його достовірність, підписаний присутніми на його оголошенні архіпастирями.
Акт був підписаний 58-ма єпископами Російської Церкви.
Рішуче виступив проти будь-яких домовленостей з обновленцами, які в 1925 році провели свій 2-й собор, на який запросили представників «староцерковников». Звернувся до архіпастирів, пастирів і всіх вірян з посланням від 28 липня 1925 року, в якому дав вельми розлогу і різку характеристику обновленцям і, найголовніше, заперечував яку б то не було можливість компромісу: “Потрібно твердо пам’ятати, що за канонічним правилам Вселенської Церкви всі <…> ті хто самочинно скликають збори, як і колишні в 1923 році живоцерковні збори – незаконні. Тому бути присутнім на таких зборах православним християнам, а тим більше вибирати від себе представників на майбутні збори канонічні правила забороняють”.
Життя в ув’язненні
5 листопада 1926 був засуджений до 3 років заслання. У грудні етапований через пересильні в’язниці в Тобольськ, в лютому 1927 року доставлений в села Абалак, де утримувався в контрольованому обновленцями Абалакскому монастирі. На початку квітня знову заарештований і доставлений до Тобольської в’язниці. Влітку 1927 року по постанові ВЦВК висланий за Полярне коло, на берег Обської губи в селище Хе, де був позбавлений медичної допомоги. 11 травня 1928 року постановою Особливої наради ОГПУ термін заслання був продовжений на 2 роки.
У пам’яті місцевих дітлахів Митрополит Петро залишився життєрадісним старцем і, не дивлячись на тяготи і знегоди засланського життя в Хе, знаходив час для спілкування з місцевими жителями, віддаючи останнє дітям, хворим і стражденним.
Негативно ставився до співпраці із більшовиками, на яку пішов митрополит Сергій. У грудні 1929 направив йому лист, в якому, зокрема, говорилося:
Мені повідомляють про важкі обставини, які випали на Церкву в зв’язку з переходом кордонів довіреної Вам церковної влади. Дуже сумую, що Ви не потрудилися присвятити мене в свої плани з управління Церквою.
17 серпня 1930 року знову заарештований. Утримувався у в’язницях Тобольська і Єкатеринбурга. Відмовився від зняття з себе звання Патріаршого місцеблюстителя, незважаючи на погрози продовжити тюремне ув’язнення. У листопаді 1930 року проти нього було порушено кримінальну справу за звинуваченням у тому, що, перебуваючи на засланні, він «вів серед навколишнього населення пораженську агітацію, кажучи про близьку війну і падіння радянської влади і необхідності боротьби з останньою, а також намагався використати Церкву для організації боротьби з радянською владою». Винним себе не визнав. Перебував в одиночній камері без права передач і побачень. У 1931 році відхилив пропозицію чекіста Євгена Тучкова дати підписку про співпрацю з органами в якості інформатора. Після бесіди з Тучковим був частково паралізований, був хворий також цингою і астмою. 23 липня 1931 Особливою нарадою ОДПУ засуджений до 5 років ув’язнення в таборі, проте був залишений у в’язниці у внутрішньому ізоляторі. Віруючі при цьому перебували в упевненості, що він продовжує жити у заполярному засланні. Важко страждав від хвороб, просив відправити його в табори:
Я постійно стою перед загрозою страшнішою, ніж смерть. Мене особливо вбиває позбавлення свіжого повітря, мені ще жодного разу не доводилося бути на прогулянці удень; не бачачи третій рік сонця, я втратив відчуття його. … Хвороби все сильніше і сильніше поглиблюються і наближують до могили. Відверто кажучи, смерті я не боюся, тільки не хотілося б вмирати у в’язниці, де не можу прийняти останнього напуття і де свідками смерті будуть одні стіни.
У липні 1933 року йому були заборонені прогулянки в загальному дворі (навіть вночі) – вони були замінені на прогулянки в маленькому сирому дворику, де повітря було наповнений випарами від туалету. Незважаючи на це, продовжував відмовлятися від складання своїх повноважень.
Між лютим 1934 і липнем 1936 митрополит Петро був переведений з внутрішнього ізолятора ПП ОГПУ по Уралу в Свердловську до Верхньоуральсього політізоляторя [17]. У липні 1936 року його ув’язнення було в черговий раз продовжено на 3 роки. В кінці 1936 року в Патріархію надійшли неправдиві відомості про смерть Патріаршого місцеблюстителя, яка нібито наступила 29 вересня [18], внаслідок чого 27 грудня 1936 митрополит Сергій прийняв на себе титул Патріаршого місцеблюстителя. За митрополитом Петром була відслужена панахида.
Смерть
У серпні 1937 року Патріаршого місцеблюстителя застав «Великий терор», начальство Верхньоуральського політізолятора приступило до прискореної фабрикації розстрільних справ. Помічник начальника в’язниці подав рапорт тимчасово виконуючому обо’язки начальника в’язниці, в якому повідомлялося «про настрої ув’язненого № 114»:
Він … розповів мені, що він до цього дня вважає себе місцеблюстителем патріаршого престолу, що він через це і сидить, так як категорично відмовився від пропозиції ОГПУ зняти з себе цей сан на користь «різних пройдисвітів, відлучених мною ж від церкви» – так сформулював він причини своєї відмови. Далі він, намагаючись всіляко утриматися від злісних випадів, які у ув’язненого – видно було – так і рвалися назовні, заявив, що «в таких умовах гоніння на церкву і її діяльність всупереч державній конституції» він зняв би з себе обов’язки місцеблюстителя престолу, але, будучи пов’язаний клятвою даною на всеросійському соборі – цього зробити не може. При цьому ув’язнений висловив думку, що радянська влада несправедлива, утримуючи його «невинного в ув’язненні, домагаючись смерті», так як з цього нічого не вийде, бо при його житті вже призначено 3 заступника у заповіті, а кожен заступник, в свою чергу, призначив 3 -х заступників і таким чином заступників «вистачить на 1000 років», як він висловився. Це, мені здається, було сказано виключно в тому сенсі, що дана їм обіцянка церковникам забезпечує активну боротьбу зі своввладою і контрреволюційну діяльність їх на нескінченно довгий термін.
Тимчасовий виконувач обов’язків начальника в’язниці, в свою чергу, приписав: «Аналогічні міркування і його ставлення до існуючого ладу він мені також висловлював неодноразово на обходах» 2 жовтня 1937 року трійкою НКВД по Челябінській області засуджений до розстрілу. 10 жовтня був розстріляний – за різними версіями, в тюрмі НКВД в Магнітогорську або на станції Куйбас Південно-Уральської залізниці (в передмісті Магнітогорська). Місце поховання залишається невідомим, найімовірніше, в районі станції Куйбас, де в братських могилах були поховані розстріляні в УНКВС Магнітогорська.
Меморіальна дошка біля входу в слідчий ізолятор Єкатеринбурга, де сидів Петро (Полянський)
На Архієрейському соборі, який відбувся в лютому 1997 року, було винесено ухвалу про причислення Місцеблюстителя патріаршого престолу митрополита Крутицького Петра (Полянського) до лику святих.
У 2003 році в місті Магнітогорськ Челябінської області на алеї до Свято-Вознесенського собору в його пам’ять був споруджений хрест. У 2013 році ім’ям священномученика Петра, митрополита Крутицького був названий єпархіальний духовно-просвітницький центр при соборі.
На батьківщині митрополита Петра в селі Сторожовому-1 в 2012 році закінчено будівництво храму на честь священномученика Петра (Полянського)
Митрополит Петро був обраний небесним покровителем створеної 26 липня 2012 року Магнітогорської єпархії.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропaрь, глaсъ в7:
Б9іимъ смотрeніемъ къ с™и1тельскому служeнію с™hмъ патріaрхомъ тЂхwномъ призвaнный, стaду хrт0ву kви1лсz є3си2 стрaжъ неусhпный и3 защи1тникъ небоsзненный, сщ7енном§ниче пeтре. жестHкаz заточє1ніz и3 д†льнzz и3згн†ніz, страдaніе и3 смeрть t богоб0рцєвъ претерпёлъ є3си2. вэнeцъ м§ническій пріsвъ, на нб7си2 нhнэ рaдуешисz. моли2 млcтиваго бGа, да сохрани1тъ цRковь нaшу t нестроeній, є3диномhсліе и3 ми1ръ лю1демъ свои1мъ дaруетъ и3 сп7сeтъ дyшы нaшz.
Кондaкъ, глaсъ д7:
Дyхъ ми1ренъ и3 кр0токъ стzжaвъ, твeрдое ўповaніе на млcрдіе б9іе и3мёz, блюсти1тель вёрный цRкве рyсскіz и3 и3сповёдникъ хrт0въ kви1лсz є3си2, сщ7енном§ниче пeтре, при1сный њ нaсъ пред8 бGомъ предстaтелю и3мlтвенниче њ душaхъ нaшихъ.
Ще в розробці