Священномученик Петро Голубєв, пресвітер 639ddce57181e233717831
Житія святих,  Липень

Священномученик Петро Голубєв, пресвітер

Місяця липня на 21-й день

Священномученик Петро народився 12 січня 1880 року в селі Коледино Подільського повіту Московської губернії в сім’ї Григорія і Пелагії Голубєвих. Його батько був псаломщиком у Троїцькому храмі в селі Коледино і помер, коли хлопчикові виповнилося три роки. До восьми років Петро жив із матір’ю, а потім його віддали до підготовчого класу Перервинського Духовного училища, яке він закінчив 1894 року і, як зразкового учня, був зарахований до першого класу Московської Духовної семінарії без складання приймальних іспитів. У 1900 році, після закінчення Духовної семінарії, Петро Григорович був визначений на посаду вчителя в церковнопарафіяльну школу в село Старе Коломенського повіту. У 1904 році він був висвячений у сан диякона до Покровської церкви в селі Покровське на Городні та визначений законовчителем церковнопарафіяльної школи в цьому селі, а також земської школи в селі Чертаново. 1914 року диякона Петра висвятили на священика до храму в селі Шебанцеве Подільського повіту, 1925 року перевели в Успенську церкву в село Петрове-Дальнє Красногорського району, на місце свого брата, який взимку 1924 року розбився під час ожеледиці й не міг служити. Отець Петро прослужив тут до свого арешту.
Отець Петро служив усі свята та недільні дні, часто служив молебні в домівках парафіян і під час хресних ходів селом. Парафіяни любили священика за привітність і доброту, яка давалася взнаки в тому, що він допомагав усім бідним, людям похилого віку, шанував дітей, завжди обдаровуючи їх якимись подарунками, і особливо, звичайно, на Великдень. Переїхавши в Петрове-Дальнє, отець Петро спочатку винаймав кімнату, оскільки будинку для священика в селі не було, а в 1931 році він з дозволу місцевої влади збудував будинок. У 1935 році влада заборонила священику хрестити, і отець Петро став хрестити вдома. Становище священика в селі стало особливо тривожним відтоді, коли його племінник вступив у сільраду помічником голови; він неодноразово, ходячи селом, говорив: “Я свого дядька приберу, наді мною насміхаються”. Наприкінці тридцятих років співробітники НКВС запропонували голові місцевої сільради доносити на тих, кого вони припускали заарештувати, і зокрема – на священика. Голова намагався сумлінно виконати дане йому доручення і всіляко викликав отця Петра на відверту розмову.
Утім, і розмовляючи з головою, священик не сказав нічого такого, у чому його можна було б звинуватити. Згодом, викликаний на допит, голова сільради показав, що начебто священик йому говорив: “Важко вірити тепер комуністам із вищих працівників, бо всі вони виявляються негідниками. Боротьба за владу приносить у жертву і правих, і винних”. А про вибори отець Петро нібито сказав: “Усе одно вибори пройдуть односторонні; партія більшовиків проведе своїх людей, а кого хоче вибрати народ, той обраний не буде”. Інший лжесвідок засвідчив, нібито священик скаржився йому, що його радянська влада обдерла податками, і говорив: “Невже все це так буде продовжуватися? Ні, радянська влада не може довго існувати”. Лжесвідок також сказав, що влітку зустрівся зі священиком на дорозі, і отець Петро говорив йому, що він не вірить у радянський суд і вважає, що Тухачевського розстріляли тому, що “це між собою керівники партії та уряду не поділили м’яких крісел”, ніякої змови проти влади не було. “Влітку 1937 року Голубєв говорив мені про свого племінника, називаючи його дурнем, що він лізе в комуністи. Я зрозумів його слова так, що Голубєв чужий радянській владі”.
22 березня 1938 року священика було заарештовано, і перший час він перебував у камері попереднього ув’язнення при Красногорській міліції. Наступного дня після арешту слідчий допитав його:
– Чи визнаєте ви себе винним у тому, що систематично серед навколишнього населення проводили контрреволюційну агітацію проти радянської влади, висловлювали судження про розстріляних ворогів народу?
– У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю, – відповів священик.
– Навесні 1937 року ви говорили, що радянська влада обібрала вас податками, невже так триватиме, і самі собі відповіли: ні, не може так тривати.
– Таких розмов я ніколи не вів, тож винним себе в цьому не визнаю.
– Влітку 1937 року ви висловлювали судження про розстріляних ворогів народу. Заявили, що вороги народу, такі як Тухачевський та інші, розстріляні як невинні і що керівники партії та уряду не поділили м’яких крісел.
– Розмова про розстріляних ворогів народу і про Тухачевського була, але з ким і коли, не пам’ятаю.
– Слідству відомо, що ви систематично серед навколишнього населення проводите контрреволюційну агітацію, висловлюєте жаль про розстріляних ворогів народу.
– У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю.

Знайшли помилку