...
Житія святих,  Листопад

Священномученик Павел Ансимов, пресвітер

Місяця листопада на 9-й день

Священномученик Павло народився 24 серпня 1891 року у сім’ї священика. Закінчивв семінарію, одружився з дівчиною Марією, дочкою священика і був висвячений на священика. Однак, бажання поглибити богословську освіту було настільки сильним, що він вирішив, незважаючи на своє сімейне становище, вступити до Казанської Духовної академії і закінчив її.
У 1921 році отець Павло був запрошений служити до Успенського храму до станиці Ладозька на Кубані. У цей час у південних губерніях країни настав голод, і сім’ї священика довелося багато зазнати поневірянь, поки дісталися станиці; бувало, що вони приходили в якесь село, матінка вставала просити милостиню біля храму, і потім вони йшли далі. 1923 року храм у Ладозькій був захоплений оновленцями і незабаром закритий, і отцю Павлу довелося покинути станицю.
Безбожники протягом кількох років, використовуючи робітників електролампового заводу, виборювали ліквідацію цього храму, заявляючи, що їм потрібен клуб і клуб можна зробити з храму, або взагалі храм зламати, а на його місці збудувати нову будівлю клубу. І у своїй діяльності вони досягли успіху – у 1929 році Введенський храм, де служив отець павел був розграбований, а його будівля віддана під клуб.
23 червня 1930 року отця Павла було заарештовано і ув’язнено до Бутирської в’язниці. Під час ув’язнення співробітник ОГПУ запропонував йому залишити церковне служіння. “Напишіть, що ви йдете, – сказав він священикові, – ми вас візьмемо рахівником, молоді нам потрібні, а ви грамотний, молодий”. Отець Павло відмовився, і його жорстоко побили, потім розпочалося слідство.
Під час обшуку у священика були взяті конспекти проповідей, і слідчий почав про них запитувати.
11 серпня 1930 року слідчий ОГПУ виніс висновок у справі, написавши, що Ансимов «звинувачувався у очоленні нелегального сестрицтва, що займається на релігійному ґрунті антирадянською діяльністю. У процесі слідства інкриміноване йому звинувачення не підтвердилося…» 12 серпня 1930 року отець Павло був звільнений і повернувся до служіння у храмі.
У ніч із 28 на 29 грудня 1930 року отця Павла знову було заарештовано. Двом стажерам-курсантам треба було складати іспит і їхній «науковий керівник» в ОГПУ запропонував їм заарештувати якогось попа, обшукати його і, здійснивши деякі необхідні юридичні дії, покласти їх в основу для складання іспиту. Таким практичним експонатом для них став отець Павло Ансімов. Стажери провели ретельний обшук на квартирі священика, розкрили кіоти та перевернули ікони, і після обшуку наказали прощатися з рідними. Батько Павло попрощався з сім’єю, і його забрали. З в’язниці ОГПУ отця Павла одразу ж перевели до Бутирської в’язниці.

Підставою для проведення навчальних юридичних дій стало повідомлення інформатора, який записав розповідь одного зі священиків, в якому серед інших імен згадувалося і ім’я отця Павла Ансимова: «Мене востаннє в ГПУ допитували близько семи годин поспіль, – розповів священик. – Допитували четверо. Усю таємницю розкрили… знають усі дрібниці, навіщо їм така моя докладна біографія – навіть не знаю… Чого вони шукають? Не зрозумію. Як вони не крутись, а все одно загинуть. Чи самі помруть, чи їх зживуть. Звісно, ​​мені не дожити до кінця того чи іншого. Але хтось, з тих, що можуть дожити до цього моменту, пам’ятає мої слова. Отцю Павлу Ансімову отець Михайло… пропонує перейти до себе до церкви на Благушу. Але, на мою думку, не варто. Якщо вже гнатимуть, то ніде не врятуєшся. І чи буде там краще – питання. Кожен із нас священиків – служителів Церкви – повинен залишатися до кінця на одному місці, не залишати матір нашу Церкву, і особливо, коли вона хвора, не переходити з місця на місце.
У ГПУ мене востаннє водили якимись коридорами підвальних та інших поверхів, перш ніж потрапити мені на допит. Навіщо це треба було, ніяк не можу додуматися. А назад дуже швидко я вийшов надвір… Але знають вони все. Тонко та вміло працюють! А найголовніше, сильна моральна дія справляє перебування в цьому злачному місці».
18 січня 1931 року було винесено постанову про звільнення отця Павла, і того ж дня його було звільнено з Бутирської в’язниці. Увійшовши до дому, священик став перед іконами і, помолившись, сказав: «Я тепер зрозумів, що Господь дає мені ще деякий час послужити».
1931 року храм святителя Миколая в Покровському був безбожниками закритий, і почалося його руйнування. На вантажній машині до храму підкотили робітники і почали знімати з бані хрест. Накинули на хрест мотузки і почали розгойдувати, але він довго не піддавався; в цей час пішов дощ, і це страшенно дратувало безбожників, бо їм тепер довелося мокнути на даху. Нарешті їм удалося висмикнути й скинути хрест, і він, розгойдуючись, повис перевернутим, і з нього, мов сльози, стікали краплі дощу. Отець Павло дивився на загибель храму, в якому ще недавно відбулася Божественна літургія і прославлявся Творець і Господь, а тепер творіння лаялося Йому і проклинало Творця. Пішов сильний дощ; хрест, зірвавшись, упав. Будівлю храму безбожники згодом пристосували до хлібозаводу.
З 1932 по 1935 рік отець Павло служив у храмі Воскресіння на Семенівському цвинтарі до його закриття, а потім перейшов служити до храму Різдва Христового в Ізмайлівському. У храмі отцю Павлу добровільно допомагало багато молодих людей, і священик привітав їх словом втіхи у невеликих записочках.
«Вітаю маленьку Женю, – писав він одній такій парафіянці. – Нехай сьогоднішній день нагадає тобі про те щасливе, невинне дитинство, коли душа була чиста, і всі думки були гарні та світлі, і дай Господь, щоб причастя Святих Таїн відновило твою душу і зробило її чистою та молодою, здатною сприймати благодать Божу такою, яка вона є. Буду, як і завжди, благати Бога, нехай Він захистить тебе від усіх лих і всіх життєвих негараздів, приверне до Себе для спасіння твоєї душі. Дай Господи, щоб твоє християнське серце постійно горіло любов’ю до Бога і ближніх і спонукало робити тільки добре і добре, уникаючи поганого. Боронь боже. Грішний молитовник доброзичливий протоієрей Павло Ансимов. 1936».
Коли парафіяни запитували отця Павла, що таке щастя, особливо у тяжкий час гонінь, коли на їхніх очах руйнувалося все, отець Павло казав: «Щастя – це здатність людини радіти всьому, що дає йому Господь».
1937 року інформатори донесли, що «священик допускав антирадянські тлумачення у своїх проповідях». Восени того ж року отця Павла було заарештовано і разом з ним групу віруючих. Співробітники НКВС у обвинувальному висновку писали про них: «У 4-й відділ УДБ УНКВС Московської області надійшли відомості про те, що в місті Москві існує широко розгалужена контрреволюційна фашистська група церковників, яка здебільшого складається з ченців, колишніх людей та осіб без певних занять . Групу очолює піп Ансімов Павло Георгійович; контрреволюційна фашистська група проводить відкриту контрреволюційну фашистську агітацію, вихваляючи фашистів, поширює різного роду хибні контрреволюційні провокаційні чутки про війну і нібито швидку загибель радянської влади, про тяжке матеріальне становище трудящих в СРСР, про нібито існуюче і висилають у віддалені місця СРСР, де останніх піддають тортурам та мукам».

Отець Павло звинувачувався у тому, що «очолював контрреволюційну фашистську групу церковників, постачав учасників останньою контрреволюційною літературою погромно-антисемітського змісту – книгою Нілуса “Протоколи сіонських мудреців”. Серед оточуючих… поширював різного роду хибні контрреволюційні провокаційні чутки про нібито існуюче в СРСР гоніння на релігію і духовенство…»
Батька Павла було заарештовано 2 листопада 1937 року і ув’язнено до Бутирської в’язниці в Москві.
19 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Павла до розстрілу. Протоієрей Павла Ансимова було розстріляно 21 листопада 1937 року і поховано у безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.