Священномученик Олексій Введенський, пресвітер

Місяця грудня на 10-й день / червня на 30-й день

Священномученик Олексій народився 16 травня 1890 року в селі Данилове Подільського повіту Московської губернії у родині псаломщика Григорія Введенського. В 1904 Олексій Григорович закінчив Донське Духовне училище, в 1911 – Московську Духовну семінарію. У роки навчання в семінарії отець Олексій відвідував ієромонаха Варнаву (Меркулова), а пізніше – старця Іполита, духовника розігнаної братії Свято-Троїцької Сергієвої Лаври.
Після закінчення семінарії Олексія Григоровича було призначено учителем до школи у селі Левкове Дмитрівського повіту Московської губернії.
1912 року Олексій Григорович одружився з випускницею Філаретівського єпархіального жіночого училища Оленою Олександрівною Воскресенською. 1913 року помер священик у селі Левкове, на його місце до Іллінської церкви був висвячений у священика Олексій Введенський.
З приходом безбожної влади почалися гоніння на Російську Православну Церкву. У 1930 році у отця Олексія було відібрано будинок та майно. Отець Олексій разом із дружиною та двома дітьми перебрався до села Самарівка Болшевського району Московської області. Якийсь час він служив у храмі Різдва Богородиці у селі Костине.
23 червня 1930 року протоієрей Олексій Введенський був призначений настоятелем храму Стрітення Господнього в Новому селі Пушкінського району Московської області. Сім’я оселилася у маленькій церковній хатинці біля храму. Оскільки керувати церковним хором не було кому, Олена Олександрівна стала прислужувати в церкві як регент і псаломщик.
У квітні 1931 року під час Великого посту сільрада запропонувала отцю Олексію «приступити до пилки лісу для мосту у вільний час від богослужінь». Крім цього отець Олексій як священнослужитель був обкладений різними податками, які важко вдавалося платити.
1932 року отець Олексій приїхав вкотре до отця Іполита. Під час розмови він спитав старця: чи не переведуть його на інший прихід? Старець відповів: Скільки років служив твій попередник? Сім? Ось і ти сім років послужиш».
27 листопада 1937 року керівники НКВС Московської області Якубович, Булижников і Персиц підписали довідку на арешт отця Олексія. О одинадцятій годині вечора того ж дня до церкви під’їхала машина. З неї вийшли троє людей і попрямували до будиночка священика. Постукали, пред’явили ордер і заарештували отця Олексія. Посадивши священика в машину, співробітники НКВС відвезли його до камери попереднього ув’язнення при районному відділенні міліції у місті Пушкіно. Вранці Олена Олександрівна разом із молодшим сином Валентином пішла віднести передачу. Стоячи біля тюремних вікон, вона побачила в одному з них отця Олексія, який зумів помахати їй рукою і крикнути: «Бережи Валю».
Незабаром отця Олексія перевели до Таганської в’язниці в Москві. Тут 1 грудня його допитали.
— Ваше ставлення до радянської влади? — спитав слідчий.
— Моє ставлення до радянської влади є лояльним, — відповів отець Олексій.
— Ви слідству кажете неправду. Слідство має в своєму розпорядженні точні дані про те, що ви, будучи вороже налаштованим до радянської влади, серед оточуючих проводили антирадянську агітацію. Слідство вимагає від вас правдивих свідчень.
— Жодної антирадянської агітації я не вів. У вересні 1937 року я висловлював своє невдоволення радянською владою за те, що я фінансовими органами був обкладений прибутковим податком більше за моїх побратимів, які працюють у церквах міського значення. Про це я говорив у колі близьких мені побратимів по службі, серед населення я про це не говорив.
— Розкажіть слідству про вашу контрреволюційну діяльність.
— Жодної контрреволюційної діяльності я не вів.
Слідчими було допитано двох штатних свідків: священиків Михайла Толузакова і Степана Маркова, які служили в Москві і ніколи не зустрічалися з отцем Олексієм. Вони підписали необхідні свідчення.
7 грудня 1937 року трійка НКВС засудила отця Олексія до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. З етапом ув’язнених він прибув до Самарлагу НКВС. Одного дня з ним було засуджено до такого ж терміну ув’язнення священик Феодор Грудаков. Разом вони навчалися в одному класі семінарії, а тепер разом відбували покарання на будівництві Самарської теплоелектроцентралі. За станом здоров’я отець Олексій одразу отримав третю категорію інвалідності.
Із ув’язнення отець Олексій надіслав дружині кілька листів. Остання вона отримала 11 грудня, а через деякий час було отримано листа від отця Феодора.
«Вельмишанована Олено Олександрівно! Повідомляю Вам сумну звістку: не стало Олексія Григоровича. У ніч із 22 на 23 грудня о 3 годині 45 хвилин він помер. Не знаходжу слів, та й марні вони, щоби втішити Вас. І словами не залікуєш тієї рани душевної, яку Ви отримуєте за такої втрати. Але сподіваюся, Ви знайдете втіху в тому, що втішав себе Олексій Григорович, — у вірі.
Звісно, ​​постарайтеся зробити те, що йому як християнинові потрібно. Мені не пишіть. Випаде нагода, повідомлю всі подробиці про його життя і смерть. З повним співчуттям до Вас. Бережіть себе для Вашого хлопчика. Гроші, що залишилися на його рахунку, думаю, будуть Вам вислані. Про це з повідомленням Вашої адреси зроблено заяву».
Отець Феодор помер у таборі від непосильної праці та голоду 26 листопада 1940 року, похований у невідомій могилі. Олена Олександрівна до самої смерті, яка була в 1965 році, працювала в Стрітенському храмі сторожем і прибиральницею, пекла просфори.