Місяця лютого на 15-й день

Священномученик Олексій (Олексій Михайлович Нікітський) народився 6 березня 1891 року в селі Михальово Бронницького повіту Московської губернії в сім’ї священника, який служив у храмі Різдва Христового, Михайла Павловича Нікітського. 1902 року Олексій закінчив земську трикласну школу в Михалеві, 1906 року – Донське духовне училище, а 1912 року – Московську Духовну семінарію і був призначений учителем другокласної школи при фабриці на станції Балашиха Нижегородської залізниці. У 1913 році помер його батько, і 1914 року Олексія Михайловича висвятили на священника на його місце до храму Різдва Христового в селі Михалеве. З приходом радянської влади отець Олексій був мобілізований у тилове ополчення Червоної армії і відправлений у Бронниці в кінний корпус, де його обов’язком було стежити за кіньми. Потім його було визначено на посаду конторника в будівельний загін, а пізніше – телефоністом на Ходинку, де було розташоване тоді управління з постачання повітряного флоту. У 1921 році отець Олексій був демобілізований і подав прохання архієрею про прийняття його священником до Московської єпархії, і з березня 1922 року почав служити в Троїцькому храмі в селищі Удільне, де і прослужив до дня арешту.
У 1929 році у отця Олексія, як позбавленого виборчих прав, забрали будинок. Утиск служителів Церкви з боку радянської влади в цей час виражався і в непосильному податку як на них самих, так і на громади, які повинні були платити податок за використання будівлі церкви. Сума оподаткувань була такою високою, що виплатити її коштувало великої праці та самопожертви. І священноначалля, і рядові пастирі писали заяви з протестом проти фактичного пограбування вірян. Робили такі заяви і служителі Троїцької церкви в селищі Питома. Одну з таких заяв вони написали 1937 року після того, як районний фінансовий відділ у кілька разів порівняно з попереднім роком збільшив податок із доходу причту.
Співробітники НКВС провели негласне слідство щодо священнослужителів Троїцького храму, результатом чого став арешт священника Олексія Нікітського і диякона Симеона Куляміна, що стався 26 січня 1938 року.
Перший раз слідчий допитав отця Олексія 30 січня. Наступного дня допит було продовжено. – Де ви писали вашу заяву про зниження податку і яку мету ви переслідували цією заявою? – запитав слідчий.
– Я цю заяву про зниження податку писав сам особисто у себе на квартирі в 1937 році. Потім я цю заяву приніс до церкви, де до неї, після закінчення служби, підписалися Львів, Жуков і Кулямін, підписувалися вони у вівтарі. Цілі у нас ніякої не було, але ми в заяві просили тільки знизити нам податок, який нам не під силу було внести. Цю заяву ми писали згідно з вказівкою районного фінансового інспектора Панкова. – Слідству відомо, що ви 2 травня 1937 року збиралися на квартирі митрополита Чичагова, де обговорювали контрреволюційні питання. Які питання ви обговорювали і з ким?
– Я дійсно 2 травня 1937 року був на квартирі митрополита Серафима в селищі Питома, але я був ним запрошений, щоб відслужити молебень… після молебню я випив склянку чаю, і ми всі з квартири Чичагова пішли по своїх квартирах. Митрополит Серафим на Різдво і Великдень завжди запрошував нас відслужити в нього на квартирі молебень, тому що через старість відвідувати церкву він не може… я жодної контрреволюційної агітації серед вірян проти заходів радянської влади не вів і проти податків та позик не виступав… у пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю… Я, будучи священником удєльнінської церкви, тільки виконував свої обов’язки як священник.
6 лютого відбувся останній допит.
Весь час нетривалого слідства заарештовані священник і диякон провели в Таганській в’язниці в Москві.
16 лютого 1938 року трійка НКВС у Московській області засудила їх до розстрілу за “контрреволюційну агітацію проти виборів у Верховну Раду, поширення чуток про закриття церков і арешти духовенства”.
28 лютого 1938 року священника Олексія Нікітського і диякона Симеона Куляміна було розстріляно на полігоні Бутове під Москвою і поховано в невідомій спільній могилі. Перед розстрілом цього ж дня фотограф Таганської в’язниці сфотографував їх, щоб під час масових розстрілів, що проводилися в цей час, кат не помилився.
Зарахований до лику святих новомучеників Російських постановою Священного Синоду 12 березня 2002 року для загальноцерковного шанування.