Священномученик Олексій Красновський, пресвітер p1efbkot4f1e4814pffkpc431das3
Житія святих,  Липень

Священномученик Олексій Красновський, пресвітер

Місяця липня на 29-й день

Священномученик Олексій Красновський народився 1886 року в селі Рождествено Московського повіту Московської губернії в сім’ї псаломщика Івана Красновського. Освіту Олексій здобув у церковнопарафіяльній школі; його висвятили на диякона, а після безбожної революції – на священика, і він служив в одному з храмів в Оріхово-Зуєвському районі.
У 1931 році отець Олексій був заарештований і засуджений до двох років ув’язнення за те, що не виконав сільськогосподарського завдання і не віддав необхідного від нього владою насіння овочів і ярих. Священик, однак, оскаржив вирок через суд, і завдання, як нездійсненне, скасували; за півроку його звільнили і він повернувся до служіння в храмі.
У 1934 році отець Олексій був призначений служити в храм у селі Новинському Наро-Фомінського району. У 1936 році храм у селі закрили, і отця Олексія перевели до храму в селі Мауринському того ж району, де він прослужив до свого арешту під час гонінь 1937 року.
23 вересня 1937 року для дачі показань свідків про отця Олексія був викликаний секретний співробітник НКВС протоієрей Сергій Павлов, який показав, що “священик Красновський антирадянськи налаштований, є затятим противником існування радянської влади… Красновський сказав: “…скільки нас не мучить радянська влада, прийде такий час, коли і ми мучитимемо, все повернемо своє найкраще, і змусимо мучитися тих людей, які в даний час мучать нас””.
Було допитано секретного співробітника НКВС псаломщика Івана Протасова, який, як і священик Сергій Павлов, обмовив багатьох людей. Іноді його агентурні донесення були настільки далекі від дійсності, що навіть неправий радянський суд не міг їх прийняти. У 1936-1937 роках він як секретний співробітник повідомляв, наприклад, про якогось робітника і, коли того заарештували, був викликаний як свідок до суду, щоб підтвердити свідчення, що містилися в його агентурних матеріалах. Суд, однак, виправдав робітника і виніс ухвалу: притягнути Протасова до відповідальності за неправдиві свідчення. Виправданий став після оголошення вироку цілувати своїх дітей, і інформатор поспішив піти із зали суду, думаючи тим часом про себе, що “допрацювався” видно до точки. Однак до кримінальної відповідальності його за лжесвідчення притягнуто не було. Під час Великої Вітчизняної війни Протасов через начальника Наро-Фомінського НКВС, з яким він був пов’язаний як секретний співробітник, став отримувати відстрочки від призову до діючої армії, за послуги даючи йому хабарі грошима і продуктами. Але 1944 року за ухилення від служби його все ж заарештували і засудили до п’яти років ув’язнення. Після звільнення 1949 року, він застрелився з рушниці під час полювання.
29 вересня 1937 року Іван Протасов дав свідчення про отця Олексія, що начебто йому “відомо зі слів Красновського, що та людина антирадянськи налаштована і вкрай незадоволена існуванням радянської влади… Красновський сказав: “Зараз скрізь відбуваються великі арешти, саджають усіх підряд ні в чому не винних людей. Ці арешти відбуваються у зв’язку з цими проклятими перевиборами до Верховної Ради у зв’язку з нещасною 20-ю річницею Жовтневої революції, коли її тільки не святкуватимуть, не дочекаєшся””.
1 жовтня було допитано брата Івана Протасова, Олександра Протасова, який до революції служив псаломщиком, а після революції залишив служіння в церкві; він підписав усі лжесвідчення, які йому продиктував слідчий. У 1938 році Протасова заарештували, засудили до трьох років ув’язнення, у 1940 році – звільнили, і він помер під час війни.
Увечері 1 жовтня отцю Олексію принесли додому повістку, щоб він терміново з’явився в Наро-Фомінський райвиконком; тут і відбувся допит, який тривав не більше п’яти хвилин.
11 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила священика до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Отець Алексій зажадав очної ставки з лжесвідками, заявивши, що всі звинувачення, висунуті проти нього, бездоказові. Священику в очній ставці було відмовлено, і його відправили в Бамлаг, куди він прибув 20 листопада 1937 року. У дорозі його безжально пограбували бандити, і, прибувши на станцію Тахтамигда, де в 46-й колоні 1-го відділення йому належало відбувати термін ув’язнення, попросив рідних надіслати йому деякі теплі речі, але тільки щоб вони були не нові. У таборі отець Олексій був оглянутий медичною комісією, яка визнала його за станом здоров’я непрацездатним.
3 березня 1938 року проти отця Олексія і деяких інших ув’язнених Бамлагу було затіяно нову справу. Священика звинуватили в тому, що він не хоче, хоча й може, працювати, організовує сектантські збіговиська, відкрито висловлює антирадянські настрої.

3 березня 1938 року проти отця Олексія та деяких інших ув’язнених Бамлагу було затіяно нову справу. Священика звинуватили в тому, що він не хоче, хоча й може, працювати, організовує сектантські збіговиська, відкрито висловлює антирадянські настрої.
21 березня начальником 2-го відділення 3-го відділу Бамлагу НКВС замість обвинувального висновку було складено довідку, у якій було написано, що “група ув’язнених, яка складається з дев’яти осіб колишніх попів, семи осіб сектантів, чотирьох куркулів, одного сина промисловця, монархічного та іншого контрреволюційного елемента… об’єднавшись між собою, систематично збирали збіговиська, особливо по неділях та інших релігійних святах, де проводили контрреволюційну агітацію серед ув’язнених… Висловлювали невдоволення судовою політикою радянської влади і поширювали контрреволюційний наклеп на органи НКВС про терор, про голод у СРСР, про сталінську конституцію, вибори до Верховної Ради СРСР і радянську культуру… На контрреволюційних збіговиськах співали релігійні пісні і виконували релігійні обряди”.
31 березня 1938 року трійка НКВС засудила всіх обвинувачених до розстрілу, серед інших і отця Олексія. Причому ніхто із засуджених не був допитаний і їм довго не оголошувався вирок.
Священик Олексій Красновський був розстріляний 11 серпня 1938 року і похований у спільній безвісній могилі.

Знайшли помилку