...
Священномученик Олексій Аманов, пресвітер p1do9ksmf015s31eld9ecsd36sn3
Житія святих,  Листопад

Священномученик Олексій Аманов, пресвітер

Місяця листопада на 20-й день

Священномученик Олексій народився 9 лютого 1870 року у місті Касимові Рязанської губернії у ній псаломщика Іоанна Аманова, троє синів якого згодом стали священиками.
Два роки Олексій Аманов навчався у Рязанській Духовній семінарії. Після укладення шлюбу з Серафимою Андріївною Анохіною він був висвячений у сан священика.
З 1914 по 1927 рік отець Олексій служив у селі Балики Почепського району Брянської області. На самому початку 1920-х стався в селі випадок. На подвір’я священика одного разу в’їхало кілька вершників. Зайшли до хати. У розмові з отцем Олексієм один із них сказав, щоб він нікуди не йшов, що вони за годину повернуться і його публічно розстріляють. Після цього вони поїхали.
Отець Олексій вийшов у сад, де почав молитися. Звістка про те, що сталося, швидко рознеслася по селу, і люди почали збиратися до будинку священика, щоб захистити його, що їм і вдалося.
1927 року отець Алексій перейшов служити до Московської єпархії. Оскільки в Зарайську мешкали сестри його дружини, він попросив, щоб йому дозволили служити у цьому місті. Священноначалієм його було призначено настоятелем у Микільський храм села Маслово, де прослужив до 1930 року.
1 грудня 1930 року його було переведено до Спаського храму міста Зарайська. 24 листопада 1931 року отець Алексій був зведений у сан протоієрея. 1935 року протоієрея Алексія Аманова призначили настоятелем Іллінського храму в тому ж місті, де він прослужив до свого арешту.
Дружина отця Алексія Серафима Андріївна була регентом у храмі. Іллінська церква була маленька і розташовувалась на околиці міста. Дохід у храмі був невеликий, проте з Божою допомогою вдавалося вчасно сплачувати податки, які безбожна влада накладала на церкву. Нерідко онуки священика ходили храмом з тарілкою, збираючи милостиню прочан.
Деколи сім’я священика голодувала. Старші онуки отця Олексія, десятирічний Василь та семирічна Зоя, навесні бродили по відталим картопляним полям. У в’язкій сирій землі діти шукали гнилу торішню картоплю. Вони з великим задоволенням їли картопляні бійки, які готувала з принесеної картоплі Серафима Андріївна.
Взимку не вистачало сіна, щоб прогодувати козу; Василь і Зоя торгового дня йшли з мішками на базарну площу, щоб там набрати хоч скільки-небудь сіна. Отець Олексій, проводжаючи їх, попереджав: «З-під морди коня сіно не сміти брати, інакше хазяїн ударить вас батогом».
Коня у священика не було, на всі потреби за будь-якої погоди він ходив пішки, а на Великодньому тижні кілька днів відвідував будинки парафіян. Ще у Баликах отець Олексій отримав травму ноги. Молоде лоша вдарило його переднім копитом по коліну, через що стався злам колінного суглоба. На початку 1930-х років отець Олексій захворів на глаукому, лівим оком він практично нічого не бачив.
1930 року господарство священика було записано як куркульське. Вночі до будинку з’явилося кілька людей, які подали документ про розкуркулювання. Ті, хто прийшов, почали виносити з дому речі. Внучка отця Олексія Зоя, яка жила на той час у будинку священика, від шуму прокинулася. Серафима Андріївна просила залишити перовий матрацик, на якому лежала маленька дівчинка, проте одна з жінок, що прийшли, висмикнула його і забрала з собою.
До будинку до священика часто приходили люди, щоб отримати пораду в тій чи іншій житейській справі: як скласти лист до суду, як вчинити, до кого звернутись у тій чи іншій складній ситуації. Отець Олексій, чим міг, намагався їм допомогти, не залишав у біді, за що дуже шанувався народом.
Під час нещадних переслідувань на Російську Православну Церкву наприкінці 1930-х років безбожна влада поставила собі завдання зробити повсюдно масовий арешт духовенства і закриття храмів. По всій країні з новою силою почалися арешти та розстріли священнослужителів та мирян.
У середині листопада 1937 року слідчий Зарайського відділення НКВС Крисанов допитав двох людей, які погодилися дати лжесвідчення проти отця Алексія. Одна лжесвідка, зокрема, показала, що отець Алексій «у вересні 1937 року висловлювався серед населення проти радянської влади та комуністів, говорив: антихристова влада знову повернулася до арештів, у Москві заарештували багато священиків. Це комуністи бояться, що їх за новою конституцією не оберуть у поради, тож вони всю провину кладуть на духовенство. Все одно, скільки вони не заарештовуй, нас багато, та й народ йшов за нами, так і піде, – вони перед народом безсилі».

Інший лжесвідок показав, що в березні 1937 року отець Алексій лаяв сталінську конституцію і при цьому говорив: «…У конституції пишуть про вільне віросповідання, а насправді цього немає, і віруючих під виглядом усіляких причин позбавляють права на відправлення релігійних обрядів. Народ вимагає, щоб я ходив по домівках православних, а радянська влада нам цього не дозволяє… Я народу скрізь розповідатиму, як представники влади нас утискують, – я як ходив, так і ходитиму. Віру свою православну не кину…»
Отця Олексія було заарештовано 24 листопада 1937 року у себе вдома. Прощаючись із дружиною, він сказав їй: «Дякую тобі, вірною ти була мені дружиною! Піду я стопами Спасителя».
Того ж дня протоієрей Алексія допитали.
З моменту арешту та весь час нетривалого слідства отець Олексій утримувався у в’язниці Коломенського району, а потім був переведений до Таганської в’язниці у Москві.
29 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Алексія до розстрілу.
Протоієрей Алексій Аманов був розстріляний 3 грудня 1937 року на полігоні Бутово під Москвою та похований у невідомій спільній могилі. За кілька годин перед смертю фотограф Таганської в’язниці сфотографував священика, щоб при безлічі розстрілів, що проводилися в ті дні, кат не помилився.

Знайшли помилку