Священномученик Олександр Сахаров, пресвітер

Місяця листопада на 20-й день

Священномученик Олександр народився 15 серпня 1875 року у селі Кривандино Єгор’євського повіту Рязанської губернії у ній диякона Нестора Сахарова.
У 1890 році після закінчення Зарайського Духовного училища Олександр вступив до Рязанської Духовної семінарії. На шостому курсі у грудні 1895 року єпископом Рязанським Іустином (Полянським) Олександр Несторович був посвячений у стихар для проповідування Божого слова з церковної кафедри.
У 1896 році після закінчення семінарії Олександра Сахарова було визначено учителем і викладачем Закону Божого в Низківське початкове народне училище Василівської волості Єгорьевського повіту. Оскільки будинок училища прийшов у крайню старість, його довелося закрити. У вересні 1897 року Олександра Сахарова перевели учителем до Преображенського народного училища в селі Преображенський Погост Єгор’євського повіту.
У 1897 році з благословення єпископа Рязанського та Зарайського Мелетія (Якімова) між селами Петровської та Левашевого Єгор’євського повіту було розпочато будівництво храму на честь Казанської ікони Божої Матері. Селяни направили владиці прохання, в якому просили «призначити нам нині священика до Казанської церкви Олександра Сахарова, який закінчив курс семінарських наук». Зі свого боку Олександр Несторович теж подав прохання про визначення його у священика Казанської церкви, що будується. Владика схвалив обидва ці прохання.
13 листопада 1897 року відбулася дияконська, а наступного дня ієрейська хіротонія отця Олександра, яку єпископ Мелетій звершив у кафедральному соборі на честь Різдва Христового.
До турбот про будівництво храму додалося послух законоучителя в Петровському початковому училищі, куди отець Олександр було визначено 1898 року. Перший час, коли будувалася церква і будинки причту, священик із сімейством відчував труднощі та потребу. Доводилося жити в селянських хатах, найнятих самими парафіянами, а платні зі скарбниці він поки що не отримував. 25 травня 1900 року храм було освячено.
У жовтні 1907 року отця Олександра духовенство округу обрало членом благочинницької ради Другого Єгорівського округу. У 1920 році він був нагороджений наперсним хрестом, а в 1925 зведений в сан протоієрея і призначений благочинним. 1931 року протоієрей Олександр Сахаров був нагороджений митрою.
У 1930 році отця Олександра було засуджено до 6 місяців тюремного ув’язнення і 5 років висилки за те, що використовував працю домробітниці. Однак він опротестував це рішення та окружним судом був виправданий. У 1931 році у родини Сахарових радянська влада відібрала останню корову. Їхні діти вже виросли і жили на той час окремо від батьків.
Бувало, що коли отець Олександр ніс додому якісь продукти, отримані за виконання вимог від парафіян, йому зустрічався хтось із дітей, які особливо потребують допомоги, і тоді батюшка зупинявся і роздавав усі дітлахам.
На Великдень і престольне свято отець Олександр звершував водосвятні молебні, оминаючи будинки парафіян.
Влітку 1937 року у клубі села Петрівське місцеві комуністи кілька разів проводили збори, на яких обговорювалося питання про закриття Казанської церкви та переобладнання її під школу. Тоді ж було скинуто з церкви дзвони.
Наприкінці літа 1937 року почалися масові арешти священнослужителів та мирян. Отець Олександр передчував свій неминучий швидкий арешт. У розмові з одним із знайомих він сказав: “Мене, напевно, скоро візьмуть”.
У ніч із 15 на 16 листопада 1937 року протоієрей Олександра було заарештовано й ув’язнено в камеру попереднього слідства у місті Шатурі, звідки за кілька днів його перевели до Єгор’євської в’язниці.
27 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Олександра до розстрілу. Він був доставлений до Таганської в’язниці міста Москви.
Протоієрей Олександра Сахарова було розстріляно 3 грудня 1937 року на полігоні Бутово під Москвою і поховано у невідомій спільній могилі.