...
Священномученик Олександр Гнєвушев, пресвітер 5023 1
Житія святих,  Квітень

Священномученик Олександр Гнєвушев, пресвітер

Місяця квітня на 15-й день.

Священномученик Олександр народився 23 вересня 1889 року в селі Руська Цільна Симбірського повіту Симбірської губернії в сім’ї священика Федора Васильовича та його дружини Клавдії Миколаївни Гнєвушевих. У 1912 році Олександр закінчив Симбірську Духовну семінарію і в 1913 році його було визначено псаломщиком до храму в селі Руська Цільна.
9 березня 1914 року його висвятили на священика до храму на честь Різдва Христового в селі Алейкіно Симбірського повіту, призначили завідувачем і за самовчителем церковнопарафіяльної школи в селі і земської школи в сусідньому селі. У 1921 році батька Олександра направили служити до Михайло-Архангельського храму в село Комарівка, у 1923 році – до села Шумівка Симбірського повіту, а в 1925 році – до села Бряндіно Мелекеського району.

У 1929 році по всій Росії почалося закриття владою церков і зняття дзвонів. У січні 1930 року місцева влада й активісти-безбожники почали кампанію зі зняття з храму дзвонів і в селі Бряндіно. Маючи намір під час кампанії домогтися закриття храму, влада зажадала від священика сплати податків. Оскільки отець Олександр заплатити не зміг, йому було пред’явлено звинувачення в несплаті податків, і 9 січня 1930 року до нього в будинок прийшов член сільради з понятими для опису майна.
13 січня отець Олександр відслужив всеношну і сказав проповідь, яку влада згодом витлумачила як антирадянську. На ранок, відслуживши літургію, священик вийшов із хрестом на амвон і звернувся до парафіян зі словом; він сказав, що, можливо, це останні служби, оскільки днями церкву можуть відібрати для колгоспних потреб; він закликав парафіян старанніше молитися, щоб Господь позбавив від нападок безбожників.
Парафіяни заплакали; бачачи їхні переживання, розплакався і священик і, поклавши хрест на аналой, пішов до вівтаря, а хор у цей час заспівав кондак, який співають у дні Великого посту: “Душе моя, душе моя, востани, що спиши? Кінець наближається…”
15 січня відбулися загальні збори жителів села, на яких обговорювали питання про зняття дзвонів; загалом були присутні близько трьохсот осіб. Присутні, крім групи активістів-безбожників, були налаштовані категорично проти знищення дзвонів, і безбожникам не вдалося домогтися зміни їхнього настрою.
Наступного дня, припускаючи, що відбудеться насильницьке зняття дзвонів і закриття храму, до храму зібралося близько п’ятисот парафіян, щоб перешкодити безбожникам у здійсненні їхніх намірів. На дзвіницю за попередньою змовою з матерями залізли підлітки і вдарили в набат. До натовпу наблизилися сільські активісти, але після того, як з натовпу посипалися погрози, вони розбіглися. Кілька днів віряни чергували біля храму, але влада більше не робила спроб його захопити.
На початку лютого отець Олександр поїхав провідати родичів у Симбірську, у цей час співробітники ОДПУ заарештували деяких учасників захисту храму. 15 лютого було складено обвинувальний висновок. Слідчі писали: “З перших чисел січня 1930 року місцевими сільськими громадськими організаціями проводилася агітаційна кампанія за зняття дзвонів із церкви. На противагу цій кампанії священик місцевої церкви Гнєвушев… використовуючи релігійні забобони мас, повів посилену антирадянську агітацію серед вірян проти заходів, що проводяться, поширюючи провокаційні чутки про те, що церкву віддадуть у колгосп. Під час виконання релігійної служби порушував статути церкви з метою впливу на почуття вірян, запровадив виконання зворушливих великопісних віршів, які у звичайний час не застосовуються…

Після урочистої проповіді антирадянського змісту Гнєвушев зі сльозами на очах пішов у вівтар, і в цей час на криласі заспівали зворушливий великопісний вірш: “Душа, що спиш, кінець наближається…” Присутні в церкві, осіб до двохсот вірян, усі плакали…
Унаслідок антирадянської діяльності Гнєвушева і його однодумців… 16 січня 1930 року вранці до церкви зібрався натовп чоловік чотириста-п’ятсот, який намагався вчинити розправу над представником місцевої влади та активістами-бідняками, що намагалися закликати натовп до порядку й роз’яснити їм, що церкву ніхто не збирається відбирати…”.
Повернувшись із Симбірська, отець Олександр вирушив у ліс на заготівлю дров. У цей час слідство над заарештованими було закінчено, а священика спочатку оголосили в розшук, як такого, що нібито переховується, а після повернення додому 22 лютого одразу ж допитали і наступного дня заарештували. На запитання, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, він відповів, що не визнає.
28 лютого священика було знову допитано. Оскільки співробітники ОДПУ звинувачували його в контрреволюційній проповіді та в тому, що він спеціально змусив співати на криласі кондак великопісного богослужіння, отець Олександр відповів, що “в церкві віряни дійсно плакали. Чим був викликаний такий настрій вірян – не знаю. Я, коли вийшов із вівтаря з хрестом, побачив, що плачуть і жінки, і чоловіки; я теж розплакався, поклав хрест на аналой, а сам пішов до вівтаря, у цей час на лівому криласі заспівали кондак “Душе моя, душе моя…”, який справді співають тільки у Великий піст; я знав, що це суперечить церковному статуту, але не хотів втручатися в цю справу”. Священик, бажаючи виправдатися, сказав, що знав, що всюди знімають із церков дзвони, але не став втручатися в цю справу, не почуваючись достатньо авторитетним; також, можливо, ненормальним явищем було таке скупчення людей біля храму, але втручатися в цю справу він побоявся.
15 квітня 1930 року трійка при ПП ОДПУ засудила отця Олександра до розстрілу. Священика Олександра Гнєвушева було розстріляно 28 квітня 1930 року, про що було складено відповідний акт: “Труп розстріляного Гнєвушева закопано на цвинтарях за містом Ульяновськом, поблизу Стрижевого яру, на належній глибині”.

Знайшли помилку