Священномученик Нікандр Гривський

Місяця вересня на 24-й день

Священномученик Нікандр народився 26 червня 1880 року в селі Вовчино Псковського повіту Псковської губернії в сім’ї священика Симеона Гривського. В 1901 Нікандр закінчив Духовну семінарію і до 1905 служив псаломщиком. У 1905 році Нікандр Семенович одружився з Ольгою Сергіївною Бєляніновою, донькою торопецького торговця. Згодом у них народилося п’ятеро дітей. У 1912 році Нікандр Семенович був висвячений на сан диякона і в тому ж році у священика до храму Різдва Христового на цвинтарі Почеп Пожинської волості Торопецького повіту Псковської губернії, де служив на той час його старий батько. Храм був дерев’яний, збудований у 1868 році. Загалом у парафію входило двадцять вісім сіл, у яких мешкали близько тисячі людей. Отець Нікандр став для своїх парафіян справжнім пастирем, він підтримував їх не лише словом, а й справою, допомагаючи найбіднішим із них матеріально.
У 1916 році отця Нікандра спіткало нещастя: від дизентерії померли його дружина Ольга, син і дочка, і він залишився з синами, яким було десять і п’ять років, і трирічною дочкою.
29 вересня 1929 року син священика Нікандра Гривського, Петро, ​​будучи в нетверезому стані, викрав індукторну машину, за допомогою якої проводилися вибухові роботи біля Під’їзної гори Холмським трактом в районі села Савино в Торопецькому районі Тверської області. Було розпочато кримінальну справу. Коли з’ясувалося, що вкралий є сином священика, ОГПУ стало досліджувати, що він є з політичної точки зору, з ким пов’язаний у селі і чи не є людиною авторитетною для сільської молоді і чи не об’єднував її. А також – що є його батько і наскільки він авторитетний серед населення. Основним завданням тих, хто займався політичними репресіями і хто керував країною, було знищення лідерів народу, тих, до чийого голосу народ прислухався.
З’ясувавши, що отець Нікандр у селі користується великою повагою, ОДПУ 13 січня 1930 року його заарештувало. Під час обшуку в нього вдома було виявлено заяву, підписану кількома десятками селян, які просили зменшити податок, що збирається зі священика натуральними продуктами, оскільки їх вони отцю Нікандру не давали, а за вчинені вимоги розплачувалися грошима. Влада подібну заяву розцінила «як характеристику об’єднання навколо себе населення та використання його у боротьбі проти хлібозаготівель».
15 січня слідчий допитав священика. Разом зі священиком був заарештований староста церкви Василь Федорович Чупров, який категорично відмовився визнавати себе винним, відкинувши всі «факти». Ще було заарештовано трьох селян.

13 лютого 1930 року ОГПУ ухвалило рішення звільнити раніше заарештованих трьох селян. Того ж дня слідство було закінчено. Священик Нікандр, його син Петро і староста храму Василь Чупров були звинувачені в тому, «що організовано протидіяли заходам радянської влади в селі, і зокрема, проведеної суцільної колективізації в Торопецькому районі, з тією ж метою збиралися в квартирах священика Гривського та інших, де обговорювали плани антирадянських дій. У контрреволюційних цілях готували руйнування та пошкодження громадських та державних установ, з метою чого учасником їхньої антирадянської групи, Петром Гривським, була викрадена підривна машина».
4 березня 1930 року трійка ОГПУ засудила отця Нікандра до десяти років ув’язнення в концтаборі, а його сина Петра та старосту храму Василя Чупрова – до п’яти років ув’язнення. Всі вони були відправлені до Соловецького табору особливого призначення. 1932 року батькові Нікандру, як інваліду, було замінено висновок у таборі на заслання до закінчення терміну. Посилання він відбував у місті Каргополі. В 1933 Василь Чупров був достроково звільнений, син священика, Петро, ​​був звільнений після закінчення терміну ув’язнення.

У 1936 році отець Нікандр написав заяву начальнику Каргопольського відділу НКВС з проханням посприяти у достроковому звільненні. «Зважаючи на тяжкість скоєного Гривським злочину», – як було написано у висновку співробітників ОГПУ, – священикові відмовили у звільненні.
Священик Дмитро Міловидов показав: «Засланця священика Нікандра Семеновича Гривського я знаю як людину налаштовану щодо радянської влади негативно і до украй фанатичного. Мені добре відомо, що Гривський свою квартиру перетворив на молитовну хату. Взимку 1938 року я зайшов на квартиру до Гривського, котрий служив церковну службу, і хтось у нього був. Як цієї людини прізвище і звідки вона, мені невідомо, тільки вона не з числа засланців. Також мені відомо, що Гривський висловлював антирадянські настрої щодо колгоспів, говорячи, що через колгоспи були закриті церкви, а їхні служителі вислані. Взимку 1938 року Гривський зводив наклеп на радянську владу, кажучи, що люди, які перебувають у колгоспах, працюють як раби, досхочу їх не годують. Таке становище можна бачити лише за радянської влади. Взимку 1937 року я зустрів Гривського на вулиці, і він запитав мене, як я живу, і доповнив: “Якщо потребуєш грошей, йди до серпня і скажи їй, що я тебе послав за грошовою допомогою”. Прізвища її я не знаю, проживала разом із ним, зараз із Каргополя виїхала. Я прийшов до цієї серпня, і вона дійсно дала мені допомогу в сумі двох рублів. Подібна допомога між засланцями розподілялася монахинею Августою за вказівкою Гривського».

Священик Микола Чумаєвський сказав: «Засланця священика Нікандра Семеновича Гривського знаю давненько. Гривська людина замкнута, дуже обережна і щодо радянської влади налаштована вороже. Наприкінці грудня 1937 року Гривський висловлював наклепницькі вигадки про вибори до Верховної Ради та про конституцію».
Після всіх цих свідчень отця Нікандра знову допитали.
25 липня отця Нікандра ознайомили із обвинувальним висновком. 3 серпня у місті Каргополі відбулося закрите судове засідання Судової Колегії у кримінальних справах у присутності свідків Чернікова та Чумаєвського, за відсутності Міловидова, оскільки на той час він поїхав до Москви. Зачитавши обвинувальний висновок, голова суду запитав отця Нікандра, чи той визнає себе винним, на що священик відповів: «Винним я себе не визнаю. Контрреволюційною агітацією я ніколи не займався і свідчення свідків Чернікова, Чумаєвського та Міловидова вважаю хибними, наклепницькими. Можливо, були якісь розмови, але не в такій формі, як показують свідки. Взаємини зі свідками були нормальні, і я не можу зрозуміти, чому вони на мене дать брехливі свдчення».
Опитані свідки підтвердили колишні свідчення. Прокурор зажадав міру покарання визначити до п’яти років ув’язнення. Захисник попросив пом’якшити міру покарання. В останньому слові отець Нікандр повторив, що свідчення всіх свідків є хибними, контрреволюційних висловлювань з його боку не було. Того ж дня священикові було зачитано вирок: «позбавлення волі строком на п’ять років із подальшою поразкою у виборчих правах на три роки, з відбуванням покарання у виправно-трудових таборах НКВС».
16 вересня 1939 року батькові Нікандру повідомили в Каргопільській в’язниці, що вирок набув чинності. Наступного дня священик прибув до Обозерського ОЛП Архангельської області неподалік міста Няндома. Священик направив касаційну скаргу до Верховного суду, але той залишив вирок чинним.
Священик Нікандр Гривський помер 2 жовтня 1939 року в Обозерському табірному пункті Архангельської області та був похований у невідомій могилі.