Священномученик Миколай Дмитров, пресвітер p1ba9m6kquaum12fj158p62n1hf53
Житія святих,  Лютий

Священномученик Миколай Дмитров, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 22-й день – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / лютого на 23-й день (перехідне)

Священномученик Миколай народився 14 травня 1878 року в селі Кунцево Московської губернії в сім’ї священника Лавра Дмитрова, болгарина за походженням. У 1900 році Микола закінчив Московську духовну семінарію і став працювати вчителем у селі Кунцево.
На початку ХХ століття в селі Завидове Тверської губернії служив священник Миколай Розанов. У 1900-х роках він тяжко захворів, його розбив параліч, і парафія залишилася без другого священника. Старша його дочка, Катерина, навчалася в той час у гімназії, де викладачкою була двоюрідна сестра Миколая Дмитрова. Знаючи про намір Миколая прийняти сан священника і про те, що батько Катерини безнадійно хворий, вона познайомила їх. Катерина Миколаївна дала згоду на шлюб, але попросила відкласти вінчання на рік, бо мріяла стати вчителькою, а для цього треба було закінчити гімназію. Вінчання їхнє відбулося 1908 року. 1909 року в храмі Христа Спасителя в Москві Миколая Лавровича висвятили на священника до церкви села Завидово Тверської єпархії, куди він і вирушив служити і де терпляче ніс хрест пастирського служіння до мученицької кончини.
У селі Завидове до революції було два храми – зимовий і літній, з престолами Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці та пророка Іллі. Причт храму становили два священники, диякон і два псаломщики. До парафії входили село Завидово, в якому було кілька сотень дворів, і навколишні його села, деякі із них були на відстані двадцять п’яти верст від храму.
Парафіяни, пізнавши священника ближче, полюбили його за доброту, за чуйність, за бездоганне виконання пастирських обов’язків. У будь-яку погоду, вже коли безбожна влада відібрала в нього коня, він ішов пішки в далекі села за двадцять п’ять кілометрів причастити хворого. У отця Миколая з дружиною народилося четверо дітей, яких священник намагався виховувати в любові до Бога і Церкви, вчив їх постити, з любов’ю і терпінням ставитися до всіх. Крім священницьких обов’язків, отцю Миколаю доводилося виконувати і селянські роботи, на які він завжди брав дітей, особливо на покоси. Вони виходили косити рано вранці, і часто бувало, що отець Миколай, побачивши в полі самотню стареньку, говорив: “Давайте, хлопці, допоможемо їй. Вона не впорається”. І вони йшли та допомагали. У селі Завидове селяни шанували отця Миколая за простоту в спілкуванні, за те, що він, сам будучи небагатим і маючи велику родину, ніколи нікому не відмовляв у допомозі і, якщо не мав можливості допомогти грошима, то допомагав своєю працею, беручи участь то в селянській роботі, то в лагодженні будинку.

Коли приходили жебраки, священник завжди запрошував їх за стіл. Цю любов до жебраків засвоїли і діти, і, бувало, побачивши жебрака, вони брали що-небудь із дому та бігли, щоб подати. А отець Миколай говорив: “Що ж, можна було і більше подати. Ще що-небудь взяти”.
Під час післяреволюційних гонінь отцю Миколаю довелося продати будинок і купити стару халабуду, щоб на виручені гроші підтримати сім’ю та сплатити податки, які з кожним роком влада все збільшувала. Влада неодноразово намагалася умовити отця Миколая залишити служіння в храмі і відмовитися від сану. В обмін вони обіцяли скасувати непосильні податки. Тривали ці вмовляння протягом кількох років, але сповідник у відповідь говорив завжди одне й те саме: “Ніколи не піду з храму і не зніму сану”. У роки гонінь отець Миколай був возведений у сан протоієрея.
У 1930 році влада заарештувала другого завідовського священника, протоієрея Григорія Раєвського, і зажадала від отця Миколая лжесвідчення проти побратима, але він відмовився, сказавши:
– Священник Григорій Григорович Раєвський нічим себе проти радянської влади не проявляв.
– За що ж його заарештовували? – запитав слідчий.
– Арешту він піддавався Клинськими органами, просидів він шістдесят два дні; повернувшись, за що сидів, не сказав. Більше мені нічого про нього не відомо. Які ще слова він говорив у проповідях, крім хороших, мені невідомо, – відповів отець Миколай.
У 1932 році влада зажадала від отця Миколая, щоб він за три місяці напиляв і здав сто п’ятдесят кубометрів дров. Його діти до цього часу роз’їхалися, допомогти було нікому, і літній священник не в силах був самотужки виконати це завдання, а за невиконання йому загрожувало тюремне ув’язнення. Отець Миколай написав скаргу, щоб завдання було скасовано, місцева влада відмовила, але зменшила норму вдвічі.
Зрештою, оскільки священник не погоджувався зняти сан, а влада вимагала сплати дедалі більших податків, настав час, коли отець Миколай не зміг їх сплатити, і за це його 1933 року заарештували й засудили до одного року ув’язнення у виправно-трудовому таборі.
Коли через рік отець Миколай повернувся до служіння в храмі, йому знову стали погрожувати арештом. Так тривало до 1937 року, коли заарештували протоієрея Григорія Раєвського, який незадовго перед цим повернувся із ув’язнення, а вночі 8 лютого 1938 року влада заарештувала отця Миколая.
Він у той час тяжко хворів. Збирала і проводжала його дружина Катерина. Незважаючи на хворобу, отець Миколай був духовно бадьорий, вмовляв дружину не сумувати, не відступатися від Церкви і віри, ніколи і ні за яких умов не здаватися.
Наступного дня отець Миколай був допитаний.

– Вас заарештовано за контрреволюційну діяльність, яку ви проводите. Визнаєте себе в цьому винним? – запитав його слідчий.
– Винним себе не визнаю, контрреволюційну агітацію я не проводив, – відповів священник.
– Скажіть, чому ж ви, вважаючи себе невинним, підготувалися до арешту, ще в 1930 році зібрали валізу з білизною та іншими речами, що виявлено у вас під час обшуку?
– Уже з 30-го року мені було відомо, що мене заарештують, і я підготувався до арешту, 1937-го я спеціально закупив собі натільної білизни, оскільки припускав, що мене мають заарештувати.
– Якщо ви припускали, що вас мають заарештувати, значить, ви відчували себе винним?
– Після того, як заарештували псаломщика нашої церкви, ми з матінкою почали закуповувати натільну білизну для мене, про всяк випадок.
– Слідство наполягає давати відверті свідчення про проведену вами контрреволюційну діяльність.
– Контрреволюційною діяльністю я не займався, – відповів священник.
На цьому допит було закінчено. 6 березня трійка НКВС засудила отця Миколая до розстрілу. Через день, 8 березня 1938 року, протоієрея Миколая Дмитрова розстріляли у тверській в’язниці та поховали на одному із міських кладовищ у невідомій спільній могилі.