Житія святих,  Серпень

Священномученик Миколай Бірюков, пресвітер

Місяця серпня на 20-й день

Отець Миколай Бірюков був ревним пастирем, вимогливим до себе та інших. Його служіння було наповнене діяльною любов’ю до ближніх, турботою про духовно-моральне виховання своєї пастви. Він вважався добрим проповідником, доступно для слухачів умів пояснити Євангельський текст, сказати повчання. Після революції стійкий побут парафіян почав руйнуватися, почалися негаразди, пияцтво, розгули, вбивства і насильства. Батюшка вчив своїх парафіян не піддаватися революційним пристрастям, не відвідувати мітинги, не брати участі в демонстраціях, щоб уникнути спокуси і спокус, більше молитися і сподіватися на Бога. О. Миколай, незважаючи на антирелігійні заборони місцевої влади, звершував усі належні за статутом богослужіння, хресні ходи, відвідував зі святими іконами будинки парафіян.
У 1918-1919 р. на території Камишловського повіту тривала жорстока громадянська війна, відбувалися руйнування храмів, побиття священнослужителів, убивства мирних жителів. О. Микола благословив свого сина служити в Білій армії. У проповідях він продовжував закликати парафіян до стійкості у вірі, до порятунку дітей від безбожництва, до зміцнення моральних основ життя. З доносів на о. Миколая:
“…Прошу звернути особливу увагу на монастирського священика М. Бірюкова, який в особистій бесіді зі мною не погоджується в жодному політичному питанні і бути присутнім на мітингах відмовляється… Про наслідки прошу повідомити Політвідділ 21 дивізії…”.
“…Сьогодні мені вдалося почути від громадян Кам’янського Заводу, які були на богослужінні, що священик монастиря (як його прізвище, я не знаю) читав проповідь антирадянського характеру, що є неприпустимим. А тому, стоячи на сторожі інтересів трудящих, прошу Ревком вжити проти цього запобіжного заходу…”
10 серпня 1919 року отець Миколай був заарештований органами ЧК. Того ж дня на квартирі його було проведено обшук, у результаті якого було виявлено його особисте листування. Було знайдено лист до сина, який служив у Білій армії.
У ще не відправленому листі до сина о. Миколай писав:
“Здрастуй, милий! Як живеш і чи б’єш червонотряпичників, злодіїв і шахраїв? Я чув, ти береш на поруки незнайомих тобі осіб. Побережися, брате! Милосердя – річ хороша і для тебе обов’язкова, але тільки там, де злодіяння злочинця стосується тільки тебе, тобі заподіюють шкоду, але не там, де шкода коїться суспільству, ладу, державі. Пригадай викриття Христа книжникам і фарисеям, яких Він, Всемилосердний, гнівно величає зміями, породженнями єхидни за те, що вони збивали зі шляху істини весь єврейський народ… Він же вживає насильство при вигнанні торговців із храму, знову таки, оберігаючи весь народ… Дай Бог тобі успіху і благополуччя. Хай береже тебе Бог!”
На підставі цього листа і двох доносів було ухвалено рішення про притягнення о. Миколая до відповідальності за “погром”. Миколи до відповідальності за “погромну антирадянську й антисемітську агітацію”. Отця Миколая засудили до вищої міри покарання – розстрілу. Вирок було винесено наприкінці серпня або 1-2 вересня 1919 р.
Приводом для звинувачення о. Миколи в антисемітизмі, крім листа його до сина, послужила його проповідь, сказана на Євангельські слова: “Стережіться закваски фарисейської і саддукейської” (Мф. 16:6). Після тлумачення і пояснення Євангельського тексту о. Миколай додав: “Саддукеї вчили, що немає воскресіння з мертвих. Нині вороги народу говорять на мітингах те саме: немає воскресіння з мертвих, немає раю і пекла, немає Бога”.
На закінчення батюшка застеріг своїх чад про те, що не варто відвідувати такі мітинги, щоб уникнути спокус і спокус. Коли слідчий на допиті попросив о. Миколая пояснити, кого він має на увазі під ворогами народу, о. Миколай повідомив таке: “Усіх людей, які йдуть проти Християнської Церкви, я називаю ворогами народу… У своїй проповіді я вказував, що вороги народу не тільки іудеї, але всі ті, хто йде проти Християнської Церкви”.

Одним зі звинувачень о. Миколая була його відмова під час громадянської війни відспівати червоноармійця. Миколи була його відмова під час громадянської війни відспівати червоноармійця. Свою відмову він мотивував так: “Смерть його ніким не засвідчена. Крім того, я не парафіяльний священик, а монастирський. Таких же осіб я вважаю відлученими від Церкви за ті виступи, блюзнірства, побиття священиків, осквернення храмів, що робили червоноармійці минулого року”. При цьому о. Миколай послався на рішення Помісного Собору, який підтримав звернення Патріарха Тихона від 19 січня 1919 р., що закликав воювальників до покаяння: “Схаменіться, безумці, припиніть ваші криваві розправи… Владою, даною нам від Бога, забороняємо вам приступати до Таїн Христових, анафемствуємо вас! Заклинаємо і всіх вас, вірних чад Православної Церкви Христової, не вступати з такими нелюдами роду людського в будь-яке спілкування: “вигоніть злого від вас самих”. Хоча вбитий червоноармієць і належав за народженням до Православної церкви, але участь у братовбивчій міжусобиці, у нехтуванні святинь, у кривавих розправах підводили його під анафематствування Церковного Помісного собору. Відмовившись відспівати червоноармійця, о. Миколай не порушив жодних канонічних правил.
2 вересня 1919 року отець Миколай був розстріляний.
Священномученик Миколай Бірюков зарахований до лику святих на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви, 13-16 серпня 2000 р.

Знайшли помилку