Священномученик Миколай Маслов, пресвітер

Місяця січня на 4-й день

Священномученик Миколай (Миколай Іванович Маслов) народився 1874 року у місті Твері. Після закінчення духовного училища та пастирських курсів, у 1924 році він був висвячений на священника і служив у Твері у храмі на честь ікони Божої Матері «Неопалима Купина» за Волгою.
Після того, як у місті закрили майже всі храми, і зокрема Вознесенський собор, архієпископ Фадей (Успенський), який тоді служив у ньому, перейшов служити до храму ікони Божої Матері «Неопалима Купина». Бувало, що тут збиралося все православне духовенство міста, що залишилося на волі. Архієпископ Фадей любив цю церкву на кладовищі, з усіх боків оточену лугами, що спускалися до Волги, які так нагадували йому рідні місця в Нижегородській губернії. Як свічка стояв білий храм на пагорбі серед зелені. Від храму розходилися алеї запашного бузку. Могили були огороджені кованими металевими огорожами, де-не-де стояли пам’ятники з мармуру з написами, що просили перехожого помолитися за тих, чий порох спочивав під ними. Все тут налаштовувало на молитву і нагадувало про те, що чекає на кожну людину наприкінці життя, — і храм, як обітування невгасимого світла Царства Небесного, і хрести на могилах, як вказівку на шлях, яким слід людині йти, і в той же час поруч — стогін стародавнього граду з його подвижниками та молитовниками минулих століть, що пройшли весь хресний шлях і досягли небесних обителей. Через Волгу звідси було видно й стародавній Успенський Отроч монастир — місце мученицької кончини митрополита Пилипа (Количова) та недавнього служіння тут Тверського вікарія, єпископа Петра (Звєрєва); і куполи заволзьких церков, що підносилися ніби шоломами армії ратників, частково полонених — закритих, занедбаних, перетворених на майстерні та склади; і грізна будівля в’язниці, де й самому Тверському святителю, архієпископу Фадею, судилося прийняти мученицьку кончину і милістю Божою повернутися сюди, до місця свого останнього служіння, на кладовищі «Неопалимої Купини», щоб тілом лягти під шатром здичавілого бузку, що розрісся, і духом предстояти Господу та перебувати в молитві за нас перед Богом.
Незабутнім для отця Миколая було служіння зі святителем, сама присутність якого благодатно очищала душу, викривала в ній все гріховне і недостойне. За життя він був ангелом-охоронцем Твері, після смерті великим за неї молитовником.
Люте гоніння на Церкву 1937 року не залишило на волі майже нікого з духовенства Твері. 3 листопада 1937 року співробітники НКВС заарештували й отця Миколая. Одразу після арешту відбувся допит. Слідчий запитав священника про знайомих у місті. Отець Миколай відповів, що знав лише тих священників, які служили разом із ним у храмі ікони Божої Матері «Неопалима Купина».
Після допиту було викликано «свідків на чергуванні», обновленців, які на вимогу слідчого підписали лжесвідчення.
2 грудня 1937 року трійка НКВС засудила священника Миколая Маслова до десяти років ув’язнення до виправно-трудового табору. Під час слідства отець Миколай тяжко захворів, і стан його здоров’я почав швидко погіршуватися. У липні 1938 року він був перевезений із Твері до в’язниці у селищі Ликошине, перебуваючи в якій він після довгої та тяжкої хвороби 17 січня 1939 року помер.