Місяця січня на 4-й день

Священномученик Микола (Микола Іванович Маслов) народився 1874 року у місті Твері. Після закінчення духовного училища та пастирських курсів, у 1924 році він був висвячений на священика і служив у Твері у храмі на честь ікони Божої Матері «Неопалима Купина» за Волгою.
Після того, як у місті закрили майже всі храми, і зокрема Вознесенський собор, архієпископ Фаддей (Успенський), який тоді служив у ньому, перейшов служити до храму ікони Божої Матері «Неопалима Купина». Бувало, що тут збиралося все православне духовенство міста, що залишилося на волі. Архієпископ Фаддей любив цю церкву на цвинтарі, з усіх боків оточену лугами, що спускалися до Волги, що настільки нагадували йому рідні місця в Нижегородській губернії. Як свічка стояв білий храм на пагорбі серед зелені. Від храму розходилися алеї запашного бузку. Могили були огороджені кованими металевими огорожами, де-не-де стояли пам’ятники з мармуру з написами, що просили перехожу помолитися за тих, чий порох спочивав під ними. Все тут налаштовувало на молитву і нагадувало про те, що чекає на кожну людину наприкінці життя, — і храм, як обітницю тьмяного світла Царства Небесного, і хрести на могилах, як вказівку шляху, яким слід людині йти, і в той же час поруч — стогін стародавнього граду з його подвижниками та молитовниками минулих століть, що пройшли весь хресний шлях і досягли небесних обителів. Через Волгу звідси було видно й стародавній Успенський Отроч монастир — місце мученицької кончини митрополита Пилипа (Количова) та недавнього служіння тут Тверського вікарія, єпископа Петра (Звірєва); і куполи заволзьких церков, що підносилися ніби шоломами армії ратників, частиною полонених — закритих, занедбаних, перетворених на майстерні та склади; і грізна будівля в’язниці, де й самому Тверському святителю, архієпископу Фаддею, судилося прийняти мученицьку кончину і милістю Божою повернутися сюди, до місця свого останнього служіння, на цвинтарі «Неопалимої Купини», щоб тілом лягти під наметом, що розріс, наче розрослий шатром, що розріс. Господу і перебуваючи в молитві за нас перед Богом.
Незабутнім для отця Миколи було служіння зі святителем, сама присутність якого благодатно очищала душу, викривала в ній все гріховне і недостойне. За життя він був ангелом-охоронцем Твері, після смерті великим за неї молитовником.
Люте гоніння на Церкву 1937 року не залишило на волі майже нікого з духовенства Твері. 3 листопада 1937 року співробітники НКВС заарештували й отця Миколу. Одразу після арешту відбувся допит. Слідчий запитав священика про знайомих у місті. Отець Миколай відповів, що знав лише тих священиків, які служили разом із ним у храмі ікони Божої Матері «Неопалима Купина».
Після допиту було викликано чергових свідків, оновлень, які на вимогу слідчого підписали лжесвідчення.
2 грудня 1937 року трійка НКВС засудила священика Миколу Маслова до десяти років ув’язнення до виправно-трудового табору. Під час слідства отець Микола тяжко захворів, і стан його здоров’я почав швидко погіршуватися. У липні 1938 року він був перевезений з Твері до в’язниці у селищі Ликошине, перебуваючи в якій він після довгої та тяжкої хвороби 17 січня 1939 року помер.