Священномученик Миколай Дворицький, пресвітер

Місяця листопада на 6-й день

Микола Васильович Дворицький народився 7 травня 1878 р. в сім’ї священника. Вступив до Псковської духовної семінарії. На п’ятому курсі на прохання був звільнений з-поміж учнів і посвячений у сан диякона.  Така рання посвята у священний сан на той час була досить рідкісною, що свідчить про особливі душевні якості ставленика. Прихід села Дно, куди був призначений отець Миколай, був численним і дуже жвавим. Сусідство залізниці в життя Днівської парафії привносило як свої переваги, так і недоліки. Місцеві жителі їздили на заробітки у великі міста, і, повертаючись додому, привозили з собою дух зневіри та відвертого матеріалізму, яким усе більше заражався світ.
Причт Михайлівського храму складався зі священника, штатного диякона та псаломщика. Православних парафіян при Михайлівській церкві на той час налічувалося близько 2,5 тис. людей. Велика парафія вимагала й великих праць церковного причту. За поданням інспектора народних училищ Порхівського повіту в 1905 році отець Миколай був затверджений законовчителем 1-го Днівського земського училища. Він викладав юнацтву Закон Божий.
25 серпня 1911 року отець Микола покинув Михайлівський храм і Днівську парафію, що стала йому рідною. Він мав нову ниву, яку всякий носій дияконського сану вважав би за честь. Владика Арсеній (Стадницький), отримавши призначення на Новгородську кафедру, перевів його у свою нову єпархію. Отця Миколая було призначено на випробувальний термін протодіаконом у головний собор однієї з найдавніших у Росії єпархій – знамениту Святу Софію.
Владика Арсеній був великий знавець, любитель і благоговійний звершувач церковних богослужінь. Суворий насамперед до себе, Владика був особливо вимогливий до дияконського чину та співаків. Необхідно було докласти багато зусиль, здібностей, бажання, щоб догодити Владиці Арсенію, який прагнув того, щоб архієрей, диякон і клір, який очолює богослужіння, становили б триєдину гармонію. Всього рік знадобився отцю Миколі, щоб з «виконувача справи» бути затвердженим на посаді протодіякона Софійського собору. Резолюція була підписана Владикою Арсенієм 21 березня 1912 р. до його старанної служби. При цьому отець протодіакон був нагороджений подвійним орарем.

Зі зміною місця служіння отець Миколай, однак, не був звільнений від викладацької роботи, і в 1915 році його затвердили законовчителем 2-го Днівського земського училища. Станція Дно від Великого Новгорода знаходиться на відстані щонайменше 20 км. о. Миколаю доводилося протягом багатьох років подорожувати в обидва кінці. Сімейство його залишалося в Дні, де в нього і в дружини його Анастасії Тихоновни підростало 2 дітей.
У званні диякона отець Миколай прослужив 13 років. 15 жовтня 1918 року, у 33-річному віці, був висвячений у сан священника.
Після встановлення у 1917 р. радянської влади у Російській державі почалися жорстокі переслідування на Церкву. Отець Миколай Дворицький пережив усі етапи цих гонінь. Як «служитель релігійного культу» він був позбавлений громадянських прав. Крім того, священника обклали індивідуальними податками. Податки були дуже великі; внаслідок їх несплати все майно його сім’ї, рухоме та нерухоме, було конфісковано. Коли на слідстві 1937 року знадобилося заповнити графу «Майновий стан», там було зазначено: «З майна немає нічого. Володіє лише домашнім начинням».
Перший арешт отця Миколая стався 1930 року. У матеріалах його слідчої справи міститься обвинувачення його «у систематичній антирадянській агітації, у заклику селян у момент громадянської війни в 1918-1919 гг. до боротьби з радянською владою всіма способами». Також його звинувачували в тому, що наприкінці 20-х років, коли в країні проводилися політичні та господарські кампанії, він зірвав збори селян та перешкоджав хлібозаготівлям. Слідство проходило 1930 року, а звинувачення в антирадянській діяльності отця Миколая у справі є десятирічною давністю. Отже, агентурне стеження велося за священником усі ці роки. Заарештовано його аж ніяк не тому, що «під руку попався» – жертва була намічена заздалегідь – з поля діяльності каральними органами усувалися найкращі…
Наслідком отця Миколу було віднесено до так званих «тихонівців». Цим терміном користувалися, коли потрібно було характеризувати «політичну» орієнтацію священника. Проте органи НКВС засудили його до 5-ти років позбавлення волі..

Судимість отця Миколи трагічно відбилася на долях членів його родини. Вся його сім’я: дружина, син, невістка і однорічна онука – були вислані з меж Псковського округу до Північного краю як «соціально небезпечна».
Відбував свій термін отець Миколай у концентраційному таборі. Повернувся він у рідні краї у 1934 році. Церква і парафія в Лукомо, де він служив до арешту, були ліквідовані. Сім’я згинула. Будинок та майно конфісковано. Він знайшов собі притулок неподалік Лукомо, у селі Нинково, у черниці Євдокії Карабанової. Тут, нарешті, він трохи відпочив душею від усього пережитого на етапах та в таборах.
Бажання служити Святій Церкві спонукало отця Миколая знову і знову робити спроби знайти місце служіння, але – безуспішно. Тоді отець Миколай звернувся з листом до правлячого архієрея Ленінградської єпархії, до якої належав Псковський округ, з проханням надати йому будь-яке місце служіння.
Отримати відповідь та місце служіння отець Миколай не встиг. 21 жовтня 1937 року його знову заарештували органи НКВС.
Поведінка священника Миколи Дворицького на допитах стала прикладом рідкісної мужності. Він перевершив усі хитрощі слідчого апарату НКВС. Його не зламали тортури, не злякала смерть. Цілісно і з гідністю, що не принизила, але прикрасила носія священного сану, проніс свій хрест мучеництва і сповідництва. З Божою допомогою він витримав там, де не витримував майже ніхто.
1 листопада 1937 року справу священника Миколи Дворицького було закрито та передано Особливій Трійці УНКВС Ленінградської області. Трійка звинуватила священника Миколу Дворицького у контрреволюційній агітації та антирадянській діяльності та винесла вирок: розстріляти.
6/19 листопада, в день пам’яті преподобного Варлаама Хутинського, отця Миколу було розстріляно у катівнях Староруської в’язниці. Похований у невідомій могилі.