Священномученик Михаїл Вотяков, Чистопольський, пресвітер

Місяця червня на 5-й день

Священномученик Михаїл народився 5 листопада 1881 року в селі Вотяково Чистопольського повіту Казанської губернії в сім’ї селян Тимофія Олександровича і Ксенії Юхимівни Вотякових. У 1899 році Михайло закінчив Саврушську церковнопарафіяльну школу і отримав посвідчення про знання і право викладання хорового співу. У 1899 – 1901-му і 1903 роках Михайло прослухав учительські педагогічні курси в Казані, 1901 року – витримав іспит на звання вчителя церковнопарафіяльної школи в комісії при Чистопільському духовному училищі, 1903 року – іспит на псаломщика і того самого року вступив псаломщиком до храму святителя Миколая в селі Жукотине Чистопільського повіту.
10 грудня 1906 року Михаїла висвятили на диякона до Входо-Єрусалимської церкви Богородице-Сергіївського Черемиського жіночого монастиря в Царевококшайську. Весь цей час він перебував на посаді вчителя в різних церковно-парафіяльних школах і в школі Міністерства народної освіти. У 1911 році диякон Михаїл витримав випробування на отримання сану священика і в 1914 році був висвячений на священика до Покровського храму в селі Кум’я Козмодем’янського повіту.

У цьому храмі 1917 року в отця Михайла почалися спокуси. Староста храму з деякими своїми однодумцями звинуватив його у вимаганні грошей за треби і в недбалому виконанні обов’язків священика. Керуючий Казанською єпархією єпископ Чистопольський Анатолій (Грисюк) призначив розслідування; воно не підтвердило звинувачень, які були покладені на пастиря, проте селяни підписалися під рішенням про видалення священика з парафії. 1 листопада 1917 року деякі парафіяни звернулися до єпископа Анатолія з проханням оскаржити це рішення. Вони писали: “На дізнанні отець благочинний запитував тільки осіб з боку обвинувачів… З метою примирення парафіян зі священиком отець благочинний зібрав 23 жовтня схід, але про цей схід парафіяни були сповіщені не всі, а тільки особи незадоволені… Коли ж селяни стали вагатися і висловлюватися за примирення, то отець благочинний став писати вирок про звільнення священика, і коли парафіяни вагалися підписувати цей вирок, то він став їх умовляти, що їм скоро надішлють іншого, і тоді вони підписалися. Вирок цей був підписаний у присутності меншої частини парафіян; у парафії налічується сто дев’яносто домогосподарів, а вирок підписали тільки десять домогосподарів. Викладаючи це, ми просимо Ваше Преосвященство вирок цей вважати недійсним і саме дізнання неповним і одностороннім…”.

Єпископ погодився з ними, і отця Михаїла залишили служити в цьому храмі, однак стосунки між парафіянами залишалися напруженими, і 1919 року його перевели до храму святих рівноапостольних Костянтина і Олени в село Кулакове Козмодем’янського повіту. Парафія була бідною, а під час громадянської війни і голоду ще більше зубожіла, і становище священика, у якого була вже на той час велика сім’я, стало і зовсім відчайдушним. У 1921 році парафіяни храму в селі Червоний Яр Чистопольського повіту стали просити отця Михайла до себе, але поки прохання дійшло до єпископа Мамадишського Іоасафа (Удалова), який керував тоді Казанською єпархією, туди був визначений вже інший священик. У 1923 році храм у селі Кулакове влада закрила, і отця Михаїла призначили в Покровський храм у селі Сарсаси. Під час служіння на цій парафії він був зведений у сан протоієрея.
У 1929 році протоієрея Михаїла заарештували за звинуваченням в агітації проти хлібозаготівель, але через кілька місяців через недоведеність звинувачення звільнили. У 1930 році його направили служити до Троїцького храму в селі Чистопільські Висілки замість померлого там священика.

У 1929-му – на початку 1930 року радянська влада приступила до насильницького створення колгоспів і масових арештів селян, які чинили опір колективізації, а разом з ними і духовенства.
20 квітня 1931 року голова і секретар сільради в Чистопільських Висілках склали акт, у якому писали, що “священик Михайло Вотяков… кожну службу виступає з “проповіддю”, де згадує колгоспи. За розмовами жінок, які вихваляють виступи… він починає свою проповідь із життя якогось святого і закінчує тим, що ось, мовляв, до чого ми дожили нині. Майже завжди під час виступу з “проповіддю” Вотяков доводить до плачу присутніх у церкві…
Сільрада вважає, що Вотяков у церкві… веде антирадянську роботу… агітує проти колгоспного руху. Справжнім сільрада вважає, що Вотякова необхідно ізолювати… Ізоляція Вотякова необхідна у зв’язку з проведенням весняної посівної кампанії та колективізації”.

22 квітня 1931 року отця Михаїла і з ним одинадцятьох селян заарештували й помістили до в’язниці в місті Чистополі. Наступного дня слідчий розпочав допити свідків. Один із членів сільради показав, що не помічав за священиком антирадянської агітації: “Зустрівся з ним одного разу з нагоди продажу йому соломи, – сказав він, – і, коли ми з ним їхали дорогою, він мені каже, що чому ти мало наклав соломи, – я йому, звісно, сказав, що немає більше. Він на це каже: так, погано зараз живеться, раніше краще жилося, усього було повно, а тепер, за радянської влади, нічого не стало; до того ж і мене запитав: а ти колгоспник? Я йому кажу, що ні. Він мені на це сказав, що краще й не ходи”.
Голова сільради показав, що священик Михайло Вотяков, який служить у них, під час читання проповідей вів антирадянську агітацію, торкався створення колгоспів, звертався до парафіян із проханням, щоб йому допомогли сплатити податки, а інакше храм закриють, і служити буде нікому.

Допитана як свідок працівниця московської фабрики, відправлена в село з-поміж інших городян зганяти в колгоспи селян, показала, що на зборах, присвячених колективізації, “жінки поводилися нестримано і говорили проти колгоспу. Було це все пов’язано з релігією. До вилучення Михайла Вотякова припливу в колгосп абсолютно ніякого не було. Коли був узятий Михайло Вотяков, то маса пішла в колгосп, і стали подавати заяви по 30-40 на день… настрій у масах добрий”.
28 квітня всім заарештованим селянам було висунуто обвинувачення, у якому, зокрема, йшлося про те, що вони “просили допомогти священику у сплаті… податків… наполегливо вимагали на зборах відкриття церкви, кажучи, що нам ніяких колгоспів не треба, також і радянської влади, а віддайте нам церкву, бо ми хочемо молитися”.
Наступного дня слідчий допитав протоієрея Михайла. З усіх пред’явлених йому звинувачень священик визнав тільки те, що справді звертався до церковної ради, щоб йому допомогли сплатити частину податку, але церковна рада йому в цьому відмовила. “До населення я з таким проханням не звертався, – сказав отець Михаїл, – з боку вірян я отримував щось із їжі, але грошових коштів я від вірян не отримував… Щодо розмов… про колгоспи… я завжди попереджав заздалегідь, щоб таких розмов не заводили. Розмови… велися суто релігійного характеру”.

30 квітня слідство було закінчено і складено обвинувальний висновок; усіх заарештованих обвинувачували в тому, що “вони, будучи налаштовані вороже щодо радянської влади і представляючи собою контрреволюційне угруповання, вели систематичну агітацію і поширювали провокаційні чутки, спрямовані на ослаблення радянської влади та зрив заходів, які вона проводила, використовуючи для цих цілей релігійні забобони мас”.
12 червня 1931 року трійка ОДПУ засудила священика і деяких селян до розстрілу. Протоієрея Михаїла Вотякова і селян було розстріляно 18 червня 1931 року, їх поховали у спільній безвісній могилі.