Житія святих,  Серпень

Священномученик Михайло Люберцев, пресвітер

Місяця серпня на 22-й день

Священномученик Михайло народився 21 жовтня 1883 року в місті Осташкові Тверської губернії в сім’ї кравця Сергія Люберцева. Закінчив духовне училище і з 1901 до 1907 року був учителем у 4-й парафіяльній школі в рідному місті. Вирішивши обрати для себе нову, суто церковну ниву, він 1907 року вступив псаломщиком у Преображенську церкву міста Осташкова.
У 1912 році Михайло Сергійович був висвячений у сан диякона до одного з храмів міста Стариці та прослужив тут до 1918 року, коли, повернувшись до Осташкова, почав служити в Знам’янському монастирі. Напад більшовиків на Нілову пустинь, вилучення церковних цінностей із храмів Осташкова – усі ці події пройшли перед очима диякона Михайла.
Наприкінці двадцятих років посилилося гоніння на Православну Церкву. У 1931 році ОДПУ заарештувало єпископа Великолуцького Тихона (Різдвяного) і разом із ним духовенство Великих Лук, Торопця, Осташкова, насельників Нілової пустелі, багатьох черниць і послушниць, загалом – сто дев’яносто одну особу: дев’яносто дев’ять священноіноків і ченців, двадцять п’ять – білих священиків та дияконів і шістдесят сім мирян – з селян, офіцерів царської армії і дворян. Диякона Михайла заарештували 19 березня 1931 року. Заарештованих звинувачували в тому, що вони, всупереч розпорядженню радянської влади, яка закрила всі монастирі в області, організували нелегальний монастир, що високим ідеалом християнського подвигу почав приваблювати багатьох мирян, а також і в тому, що вони організували гуртки для школярів для вивчення Закону Божого, створили сестринства, що діяли у Великих Луках, Торопці й Осташкові, причому серед членів сестринств широко розповсюджували богословську літературу. Бажаючи надати звинуваченням політичного характеру, влада заявила, що їхня релігійна діяльність призвела до розвалу колгоспів у цих районах.
Диякона Михаїла було засуджено до трьох років заслання в Північний край. Тюремне ув’язнення і заслання не зламали його духу, але, навпаки, зміцнили в ньому віру і надію на Бога. Незважаючи на те, що в нього була велика сім’я – троє синів і дві доньки (молодшим дітям було шість і десять років), він був сповнений рішучості служити Богу і святій Православній Церкві до кінця.
Із заслання він повернувся 1934 року і був висвячений у сан священика до Успенської церкви в селі Щуче Осташківського району, де прослужив до мученицької кончини 1937 року.
Влада намагалася обмежити благодатний вплив Церкви тільки стінами храму, всіляко перешкоджаючи священикові ходити з молебнями далекими селами своєї парафії, сповідувати і причащати тих, хто не міг дійти до храму. Однак усіх таких о. Михайло відвідував, ходив селами з хресними ходами і служив молебні в будинках і в полях. Для своїх духовних дітей, парафіян, він був справжнім пастирем і душеопікунським батьком. Але не бажаючи, щоб йому дорікали в тому, що він діє, не спробувавши отримати дозвіл виконкому, він ішов просити його до влади, але майже завжди отримував відмову.
18 червня віряни одного з сіл парафії звернулися до сільради по дозвіл на службу молебнів у їхніх домівках і на хресний хід з іконами в день Трійці. Сільрада в цьому проханні вірян відмовила.
22 липня о. Михайла викликали в правління колгоспу, де голова сільради в присутності колгоспників став пропонувати священику підписатися на позику.
– Підписатися на позику – це справа хороша, – відповів священик. – Але от мені хліба в кооперативному магазині не продають. Мені не дозволяють ходити по парафії з молебнями. А крім того, я і так плачу дуже великий податок… Але все ж таки, я підпишуся на позику, але з умовою, якщо ви мені дозволите здійснювати богослужіння в будинках. Наприклад, 2 серпня, на Ільїн день, у селі Лук’янове.
– Добре, – відповів голова сільради, – нехай громадяни, які бажають, подадуть із цього питання заяву, і сільрада її розбере.
Того ж вечора о. Михайло покликав до себе одного з членів двадцятки і сказав:
– З’являється можливість знову просити про дозвіл служити молебні по домівках і про хресний хід з іконами на Іллін день, але для цього потрібно, щоб віряни подали заяву в сільраду. Коли прийдеш до сільради, то скажи, що якщо вони дозволять служіння молебнів, то всі віряни підпишуться на позику.
Заяву було написано, підписи зібрано, і всі документи подано вже наступного дня, 23 липня, але сільрада в проханні відмовила. Наступного дня співробітник НКВС подав документи на арешт священика. У них він писав: “Будучи контрреволюційно налаштованим, Люберцев проводив контрреволюційну агітацію, спрямовану на зрив заходів, що проводяться в селі, виступив з агітацією проти позики, агітуючи колгоспників підписуватися на позику в тому разі, якщо сільська рада дозволить здійснювати богослужіння з ходінням з іконами по селах”.

Того ж дня о. Михайло був заарештований і поміщений в Осташківську в’язницю. Михаїла заарештували й ув’язнили в Осташківській в’язниці. Як речові докази його злочинів з його будинку було взято книгу творів святого праведного Іоанна Кронштадтського і дванадцять ілюстрацій до Священної історії.
Наступного дня слідчий НКВС допитав священика. Отець Михаїл тримався у в’язниці і на допитах безстрашно і вільно і на запитання слідчого, чи визнає він себе винним, відповів, що жодним чином не визнає.
Був викликаний один із членів сільради, який показав: “Мені відомо, що Люберцев говорив, що потрібно домогтися, щоб сільрада зважала на вірян і що віряни повинні міцно стояти за віру”.
Викликали члена двадцятки, який ходив до сільради, який сказав: “Люберцев часто закликав вірян стояти за віру і захищати Церкву від нападок. З питання про становище з колгоспами Люберцев часто говорив, що не треба терпіти і чекати, коли зміниться життя на краще. Пам’ятаю, що одного разу, приблизно наприкінці квітня місяця цього року, перед Великоднем, на поставлене Люберцеву запитання про війну, він пояснив, що війна скоро буде, а хто переможе – фашисти чи СРСР, сказати важко, бо перемога СРСР над фашистами залежатиме від того, як селяни підуть захищати СРСР”.
Один із колгоспників, викликаний на допит, показав: “У червні місяці стояла велика посуха і не було дощу. Люберцев став вести роботу серед вірян, обробляючи їх у контрреволюційному дусі і заявляючи, що потрібно домогтися дозволу організувати по селах хід з іконами і просити Господа Бога, як говорив Люберцев, про послання дощу. Сільрада, звісно, у цьому відмовила. Тоді Люберцев повів контрреволюційну агітацію, кажучи, що немає дощу тому, що прогнівили Господа Бога, і що за нехтування віри будуть усі жорстоко покарані. Пам’ятаю, що мені довелося випадково почути, як Люберцев серед вірян з питання про війну говорив, що скоро буде війна і що в цій війні багато загине людей”.
31 серпня Трійка НКВС засудила о. Михайла до розстрілу. Священик Михайло Люберцев був розстріляний 4 вересня 1937 року[8].

Знайшли помилку