Священномученик Михаїл Березин, пресвітер

Місяця грудня на 31-й день

Михайло Олександрович Березін народився 13 червня 1889 року в селі Мале Карачкіно Козьмодем’янського повіту Казанської губернії в сім’ї диякона Олександра Івановича Березіна. Після навчання в 1-му класі Казанської духовної семінарії, звідки він вийшов на особисте прохання 12 вересня 1908 року, М. А. Березін вступив на єпархіальну службу. З 3 червня 1909-го до 9 березня 1910 року він ніс послух псаломщика церкви Різдва Христового села Пайгусово Козьмодем’янського повіту, а потім був переведений до Петропавлівської церкви села Кузнєцово, що знаходилося в тому самому повіті. Тут Михайло Березін прослужив до 1926 року, спочатку псаломщиком, а 1929 року був висвячений на диякона і на священника. У клірових відомостях дореволюційного періоду, що збереглися, зазначається, що поведінки він був дуже гарної, знав марійську мову.
У селі Кузнєцово проживали головним чином марійці, багато хто з них не розмовляв російською. Але батюшка знаходив спільну мову зі своєю паствою, його поважали та любили за лагідність, незлобність, щире бажання допомогти ближньому. Про це свідчать і довідки, які згодом подали до слідчих органів правління місцевого колгоспу «Ударник» та парафіяни Кузнецовської церкви з метою полегшити долю священника, хоча підпис під такими зверненнями загрожував арештом і тим, хто сам підписався.
Безсумнівно й те, що отець Михаїл був людиною освіченою. Про це говорить опис його особистої бібліотеки, що зберігся у слідчій справі. Твори святих отців, матеріали журналів «Нива», «Батьківщина», «Неділя» допомагали батюшці у його нелегкому пастирському служінні. За свою працю в 1933 році він був нагороджений скуфією.
Упродовж 1930-х років представники радянської влади намагалися знайти привід для арешту отця Михаїла та закриття церкви, але жодних серйозних звинувачень пред’явити не могли. Незважаючи на це, 29 жовтня 1936 року до Горномарійського відділу НКВС із Йошкар-Оли прийшов наказ про терміновий арешт батюшки, в якому містилася вимога закінчити справу за 8 днів і відправити ув’язненого до Йошкар-Оли. Отця Михаїла заарештували того ж дня і звинувачували в контрреволюційній агітації проти радянської влади та заходів, які вона проводила на селі. Під час слідства батюшку було допитано сім разів: 30 жовтня, 6 листопада, 20 листопада (двічі) — у Козьмодем’янську; 14, 17, 20 грудня — в Йошкар-Олі. Крім того, йому довелося витримати три очні ставки. Починаючи з першого допиту, отець Михаїл заперечував свою провину. Прагнучи вкластися у відведені 8 днів, слідчий почав погрожувати священникові розправою, але нічого не досяг.
Отець Михаїл дуже хвилювався за свою родину. У слідчій справі збереглася його заява на ім’я прокурора, де батюшка просив «під поруку або під підписку» звільнити його для влаштування своїх справ. Він пояснював, що сини його навчаються у Козьмодем’янську в 10-му, 8-му та 5-му класі, живуть на приватній квартирі, у них скінчилися продукти, що дружина залишилася без коштів із маленькою донькою та хворою матір’ю на руках. Отець Михаїл просив звільнити його на якийсь час, щоб продати щось із майна та допомогти близьким. Хвилювало батюшку і те, що він має подати до районного фінансового відділу декларацію про витрати ввіреного йому храму, оскільки несвоєчасне подання документів могло стати приводом для закриття церкви. Під час свого тимчасового визволення він збирався подати до органів влади необхідні папери. Звісно ж, його не відпустили.
20 січня 1937 року, незважаючи на те, що батюшка не визнав своєї провини і жоден із свідків не зміг підтвердити висунуте проти нього звинувачення, отця Михаїла було засуджено до 5 років позбавлення волі.
До 23 червня 1937 року отець Михаїл відбував покарання у Вятському виправно-трудовому таборі, розташованому біля Нижегородської області, а потім був переведений до Антибесського табірного пункту Сибірського ВТТ, що знаходився в Новосибірській області. Тут він був заарештований вдруге за звинуваченням в активній участі в контрреволюційній кадетсько-монархічній повстанській організації, яка «переслідувала цілі повалення радянської влади в момент нападу Японії на СРСР». Отець Михаїл поводився на слідстві мужньо, на єдиному допиті, що відбувся 22 грудня 1937 року, відмовився відповідати на запитання слідчого і щось підписувати. Слід зазначити, що «працював» із батюшкою «найуміліший» слідчий: із допитаних ним семи обвинувачених у справі шестеро дали показання. І лише отець Михаїл не сказав нічого. «Від давання будь-яких показань за своїми релігійними переконаннями я відмовляюся», — йдеться у протоколі допиту.
Бачачи смирення і твердість батюшки у сповіданні віри, Господь дарував йому мученицький вінець. 25 грудня 1937 року на засіданні трійки УНКВС по Новосибірській області священника Михаїла Березіна засудили до розстрілу. Вирок виконано 13 січня 1938 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання