Священномученик Михаїл Березін, пресвітер

Місяця грудня на 31-й день

Михайло Олександрович Березін народився 13 червня 1889 року в селі Мале Карачкіне Козьмодем’янського повіту Казанської губернії в сім’ї диякона Олександра Івановича Березіна. Після навчання в 1 класі Казанської Духовної семінарії, звідки він вийшов на особисте прохання 12 вересня 1908 року, М.А. Березін вступив на єпархіальну службу. З 3 червня 1909-го по 9 березня 1910 року він ніс послух псаломщика церкви Різдва Христового села Пайгусово Козьмодем’янського повіту, а потім був переведений до Петропавлівської церкви села Кузнєцово, що знаходився в тому ж повіті. Тут Михайло Березін прослужив до 1926 року, спочатку псаломщиком, а 1929 року був висвячений на диякона і на священика. У клірових відомостях дореволюційного періоду, що збереглися, зазначається, що поведінки він був дуже гарного, знав марійську мову.
У селі Кузнєцово проживали головним чином марійці, багато хто з них не розмовляв російською. Але батюшка знаходив спільну мову зі своєю паствою, його поважали та любили за лагідність, незлобість, щире бажання допомогти ближньому. Про це свідчать і довідки, які згодом подали до слідчих органів правління місцевого колгоспу «Ударник» та парафіяни Кузнецовської церкви з метою полегшити долю священика, хоча підпис під такими зверненнями загрожував арештом і тим, хто сам підписався.
Безсумнівно й те, що отець Михайло був людиною освіченою. Про це говорить опис його особистої бібліотеки, що збереглася у слідчій справі. Твори святих отців, матеріали журналів «Нива», «Батьківщина», «Неділя» допомагали батюшці у його нелегкому пастирському служінні. За свою працю в 1933 році він був нагороджений скуфою.
Упродовж 1930-х років представники радянської влади намагалися знайти привід для арешту отця Михайла та закриття церкви, але жодних серйозних звинувачень пред’явити не могли. Незважаючи на це, 29 жовтня 1936 року до Гірничо-марійського відділу НКВС з Йошкар-Оли прийшов наказ про терміновий арешт батюшки, в якому містилася вимога закінчити справу у 8 днів і відправити ув’язненого до Йошкар-Оли. Отця Михаїла заарештували того ж дня і звинувачували в контрреволюційній агітації проти радянської влади та заходів, які вона проводила на селі. Під час слідства батюшка було допитано сім разів: 30 жовтня, 6 листопада, 20 листопада (двічі) — у Козьмодем’янську; 14, 17, 20 грудня – в Йошкар-Олі. Крім того, йому довелося витримати три очні ставки. Починаючи з першого допиту отець Михайло заперечував свою провину. Прагнучи вкластися у відведені 8 днів, слідчий почав загрожувати священикові розправою, але нічого не досяг.
Отець Михайло дуже переймався своєю родиною. У слідчій справі збереглася його заява на ім’я прокурора, де батюшка просив «під поруку або під підписку» звільнити його для влаштування своїх справ. Він пояснював, що сини його навчаються у Козьмодем’янську в 10, 8 та 5 класі, живуть на приватній квартирі, у них скінчилися продукти, що дружина залишилася без коштів із маленькою донькою та хворою матір’ю на руках. Отець Михайло просив звільнити його на якийсь час, щоб продати щось із майна та допомогти близьким. Хвилювало батюшку і те, що він має подати до районного фінансового відділу декларацію про витрати довіреного йому храму, оскільки несвоєчасне подання документів могло стати приводом для закриття церкви. Під час свого тимчасового визволення він припускав подати до органів влади необхідні папери. Звісно ж, його не відпустили.
20 січня 1937 року незважаючи на те, що батюшка не визнав своєї провини і жоден із свідків не зміг підтвердити висунуте проти нього звинувачення, отця Михайла було засуджено до 5 років позбавлення волі.
До 23 червня 1937 року отець Михайло відбував покарання у Ветлазі, розташованому біля Нижегородської області, та був переведений до Антибесский табірний пункт Сиблага, що у Новосибірській області. Тут він був заарештований вдруге за звинуваченням в активній участі в контрреволюційній кадетсько-монархічній повстанській організації, яка «переслідувала мету повалення радянської влади в момент нападу Японії на СРСР». Отець Михайло поводився на слідстві мужньо, на єдиному допиті 22 грудня 1937 року, відмовився відповідати на запитання слідчого і щось підписувати. Слід зазначити, що «працював» із батюшкою найуміліший слідчий: із допитаних ним семи обвинувачених у справі шестеро дали свідчення. І лише отець Михайло не сказав нічого. «Від надання будь-яких показань за своїми релігійними переконаннями я відмовляюся», — йдеться у протоколі допиту.
Бачачи смирення і твердість батюшки у сповіданні віри, Господь дарував йому мученицький вінець. 25 грудня 1937 року на засіданні трійки УНКВС по Новосибірській області священика Михайла Березіна засудили до розстрілу. Вирок виконано 13 січня 1938 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання