Житія святих,  Липень

Священномученик Костянтин Словцов, пресвітер

Місяця липня на 20-й день

Священномученик Костянтин Словцов закінчив Тобольську Духовну семінарію. 22 жовтня 1912 року Преосвященніший Митрофан (Афонський), єпископ Єкатеринбурзький та Ірбітський, Костянтина Віссаріоновича висвятили на диякона, а за два дні у Христоріздвяній церкві Киштимського заводу Єкатеринбурзького повіту він удостоївся возведення в сан священика. Першим місцем служіння батюшки стала Вознесенська церква Полевського заводу того ж повіту.
Майже через рік, у вересні 1913 року, отця Костянтина перевели в село Єгоршинське Ірбітського повіту, де діяла церква в ім’я Пророка Божого Іллі.
Служіння в Єгорошинській парафії, особливо в роки революції та громадянської війни, вимагало від священика справжньої мужності та самовідданості.
З 1864 року, коли в Єгорошинському було побудовано церкву, воно стало селом. Того ж року відкрилася церковно-парафіяльна школа. Незабаром у Єгорошинському було виявлено родовища кам’яного вугілля.
Відкриття і початок промислового розроблення родовища кам’яного вугілля докорінно змінили життя села Єгоршинського і навколишніх сіл. Населення стало зростати за рахунок прийшлих людей, які стеклися на шахти в пошуках заробітку.
Коли почалося проектування залізничної гілки, що вела до Єгоршинського, було вирішено створити тут залізничний вузол, де могло б здійснюватися бункерування паровозів місцевим паливом.
У результаті цих змін село отримало статус волосного центру.
На початку 1918 року в Єгоршинському відбувся районний з’їзд, який обрав районний виконавчий комітет із десяти осіб. Міліцію було скасовано, і замість неї створено загін Червоної гвардії.
Влітку 1918 року на станції Єгоршине перебував штаб 1-ї бригади 1-ї Уральської дивізії червоних. У районі почався червоний терор – червоногвардійці влаштовували розправи над мирними жителями, яких розстрілювали недалеко від станції.
Як повідомлялося в газеті “Отечественные ведомости”, “…у самому селищі Єгоршине… духовенству взагалі довелося майже скрізь бути головним після буржуазії об’єктом озлоблення. Один священик розповідає, як йому кілька днів довелося голодному поневірятися в лісі, рятуючись на деревах не тільки від червоноармійців, а й вовків, які нишпорять. Убивство священиків нерідко супроводжувалося блюзнірством”. В Ірбітському повіті священики почали залишати парафії. Отець Костянтин Словцов теж міг виїхати з села, яке стало місцем скупчення ворожих Церкві угруповань, але він цього не зробив, не залишив без духовної опіки своїх парафіян, а продовжував служити, все уповання поклавши на Бога. Тим часом тривожні звістки про розправи над духовенством продовжували поширюватися по повіту. На початку липня каральний загін зі станції Єгоршине прибув у село Сарафанне Ірбитського повіту, щоб заарештувати і розстріляти священика отця Флорентія Троїцького. Його звинуватили в агітації проти радянської влади, у знайомстві з куркулями, яких він нібито налаштовував проти сільської бідноти. На щастя, отця Флорентія не виявилося вдома, і розправа не відбулася. Дві доби батюшка переховувався в лісі.
Незадовго до приходу білих у селі Єгоршинському спалахнуло повстання проти більшовиків. Збунтувалися мобілізовані до Червоної армії залізничні робітники і службовці, яких збиралися вивезти до Єкатеринбурга. При цьому їм не виплатили платню за місяць, не видали обіцяне борошно, продовольчий пайок, тим самим прирікаючи їхні сім’ї на голод. Революційний комітет запросив допомоги для придушення повстання в загону Павловського, який у цей час приборкував опір більшовикам в іншому районі. Павловський терміново повернувся в Єгоршинське і зажадав видати йому “організаторів повстання”, причому сам визначив, кого ними вважати. У своїх спогадах він писав, що керівниками повстання були кілька людей, зокрема отець Костянтин Словцов. Усіх цих людей було заарештовано і незабаром розстріляно. Особливо по-звірячому червоні розправилися з отцем Костянтином: перед смертю його мучили, кололи багнетами, відрубали ніс разом із верхньою губою, потім розстріляли. Це сталося 20 липня/2 серпня 1918 року. З убитого священика зняли єпитрахиль, одягли її та дароносицю на корову, яку стали водити в такому вигляді по селу. Пізніше дарохранительниця була знайдена в одного з червоноармійців, наповнена тютюном. Квартиру отця Костянтина червоні розграбували.
Своєю мученицькою кончиною отець Костянтин показав відданість Православній вірі та Церкві, мужність і велич духу простого сільського пастиря.
Рішенням Священного Синоду від 17 липня 2002 року отець Костянтин прославлений у Соборі новомучеників і сповідників Російських.

Знайшли помилку