...
Священномученик Константин (Дьяков), митрополит Київський pr1
Житія святих,  Жовтень

Священномученик Константин (Дьяков), митрополит Київський

Місяця жовтня на 28-й день / травня на 19-й день

Трагічне та благочестиве життя священномученика Костянтина — це хресний шлях справжнього православного пастиря. Внаслідок загального духовного спустошення, у тому числі й знищення всього архівного комплексу з метою позбавити майбутні покоління нашого народу його священної історії, даних про архіпастирську діяльність Митрополита Костянтина (Дякова) та багатьох інших священнослужителів того страшного часу поки що не знайдено.

Митрополит Костянтин (Костянтин Григорович Дьяков) народився 21 травня 1871 в сім’ї священника. Духовну освіту здобув у Харківській семінарії, після закінчення якої, прийнявши священний сан, став законовчителем харківських середніх навчальних закладів.

1923 року був заарештований, хоча офіційних звинувачень йому пред’явлено не було. У 1924 році він прийняв чернецтво з ім’ям Костянтин. Святішим Патріархом Тихоном був висвячений на єпископа Сумського і водночас керував Харківською єпархією. 1927 року, приймаючи єпископський сан, він чітко усвідомлював, на що йде. Цього ж року стає Архієпископом Харківським та Охтирським, а з 1929 року тимчасово займає Дніпропетровську кафедру.

18 травня 1927 року Владика призначений членом тимчасового Патріаршого Священного Синоду за заступника Патріаршого Місцеблюстителя Митрополита Сергія (Страгородського). 2 квітня 1931 року нагороджений правом носіння хреста на клобуку. 18 травня 1932 року зведений у сан Митрополита з правом носіння білого клобука та хреста на митрі.

1934 року рішенням Священного Синоду Руської Православної Церкви Митрополит Костянтин (Дяков) був призначений екзархом України. 25 грудня 1936 року нагороджений присудженням хреста за богослужінням.

16 вересня 1937 року Владику Костянтина заарештували і відправили до Києво-Лук’янівської в’язниці. У звинувачувальній довідці навпроти прізвища Дяков значиться: «…активний член антирадянської фашистської контрреволюційної організації церковників-тихонівців».

10 листопада 1937 року Владика помер під час допиту.

19 жовтня 1993 року Визначенням Священного Синоду Української Православної Церкви Митрополит Костянтин був зарахований до лику святих, пам’ять його звершується 1 червня, а також 10 листопада – у день його смерті.

Місце його поховання стало відомим випадково, невіруючі назвуть це збігом обставин, а віруючі — дивом.

Зі спогадів парафіянки Свято-Введенського монастиря: «Леонила Яківна Лемісова, яка похована біля Митрополита Костянтина, була матінкою. Чоловік її, протодіакон Троїцької церкви отець Сергій Лемісов, був убитий разом із Митрополитом Костянтином, хоча матінці довго говорили, що він висланий без права листування. Леоніла Яківна дізналася про те, що Митрополита Костянтина вбили у 1955 чи 1956 році. Вона постійно надсилала до НКВС запити про чоловіка. Відповіли їй лише після смерті Сталіна, написали, що він безневинно постраждав. І тоді вона подумала, що коли вони були заарештовані разом, то разом їх і вбили. Вона весь час ходила до в’язниці після арешту. Візник, який вивозив тіла розстріляних із в’язниці на цвинтарі, одного разу розповів, що був один такий благородний дідок, що він навіть накрив йому обличчя хусткою. І потім цей дідок приснився йому в архієрейському одязі і подякував, що він закрив йому обличчя. Цей візник і вказав на місце, де похований Митрополит Костянтин. Леоніла Яківна жила в будинку біля Троїцької церкви і була псаломщицею. Її виселили після арешту чоловіка, і вона жила на Печерську у маленькому будиночку. Дітей у неї не було, але було багато духовних дітей і всі звали її «мамкою». Леоніла Яківна завжди доглядала могилу Митрополита Костянтина. У неї була його фотографія, він був дуже цікавий, духовний. Вона нам, дівчаткам, часто говорила: “Ви не уявляєте собі, який це був архієрей!”

Знайшли помилку