Священномученик Ісидор пресвітер і з ним 72, що в Юр’єві Ліфляндському постраждали

Місяця січня на 8-й день

Благовірний великий князь Ярослав, у Святому Хрещенні наречений Георгієм, син святого рівноапостольного великого князя Володимира, 1030 року підкорив своїй владі чудське плем’я, яке жило в межах Новгородських і Псковських, потім на річці Омовже (або Ембасі) заснував місто і збудував у ньому церкву в ім’я святого великомученика Георгія. І було наречено ім’я місту Юр’єв. З половини XII століття стали проникати в цю землю морем католики німці, почали там селитися і, зміцнившись, опанували її, оскільки в Руській землі були тоді міжусобиці і негаразди. Поневоливши місцевих жителів-язичників, німці більш силою, ніж волею, навернули їх до латинської віри, яку самі утримували, і водночас почали гнобити православних християн, що жили серед них.

За днів великого князя Московського Іоанна III Васильовича православні християни, що були під владою німців, мали в місті Юр’єві Лівонському в російському кінці дві церкви: святителя Миколи Чудотворця і святого великомученика Георгія. Служили в тих церквах два пресвітери: один – на ім’я Іоанн, на прізвисько Шісник (тобто прийдешній), з Московської землі, а інший – Ісидор. Коли ж німці то ласками, то погрозами почали захоплювати в латинство православних, які живуть у місті, тоді священик Іоанн, який прослужив у Юр’єві лише два з половиною роки, пішов звідти до Пскова і незабаром після цього, прийнявши чернецтво з ім’ям Іона, заснував у Псковській землі, на кордоні з Лівонією, Псково-Печерську обитель, де прожив свято, сподобився блаженної кончини у Господі. Ісидор же залишився в Юр’єві й мав із німцями великі суперечки про православну віру. Нерідко докоряв він іновірців, навіюючи їм відступити від віри латинської, або римо-католицької, і приєднатися до православ’я.

У 1472 році озброїлися латини на православних – вирішили влаштувати гоніння на богоспасаємий град Псков і підвладне йому православне населення, щоб насадити серед нього латинську віру, затверджуючи себе головним чином на правилах Флорентійського собору, що поклав насильно відновити єднання Церков. Тим часом уже багато років пресвітер Ісидор бездоганно служив при храмі святителя Миколая Чудотворця, як зірка, сяючи між християнами своєї пастви. І ось старійшина міста Юр’єва, німець на ім’я Юрій, на ім’я Трясиголов, повставши на Ісидора і на християн православних, обмовляв на них біскупа Андрія та міських начальників латинської віри і всіх посадських людей Лівонської землі, кажучи, ніби чув він від ієрея руського та всієї його пастви хулу на віру латинську та служіння на опрісноках і похвалу одній тільки грецькій вірі. У такий спосіб він збудив лють у біскупі та вельможах, і латини відтоді шукали, як би катувати православних християн міста Юр’єва.

Настало свято Богоявлення Господнього – 6 січня 1472 року. Пресвітер Ісидор вийшов з усіма православними на річку Омовжу з чесними хрестами освятити воду. Там, на водах Богоявленських, німці, послані від біскупа і від старійшин, захопили Ісідора, вчителя християнського, і колишніх із ним чоловіків і дружин, і, як вовки люті, потягли їх до біскупа і суддів міських. Велике було катування на судилищі добрим воїнам Христовим за віру їхню, від якої їх примушували зректися. Але Ісидор і всі православні з ним сповідники немов би єдиними вустами сказали, звертаючись спочатку до біскупа, потім до всіх суддів своїх: “Не буди те, вороже істини, щоб нам, православним, зректися Христа Істинного і віри православної; не пощадимо тіл наших за Христа Бога, хоч би скільки б ти нас мучив; але вас, нечестиві, благаємо: пощадіть душі свої Господа заради, бо й ви – створіння Боже”.

Тоді з великою зухвалістю викривав Ісидор латинські лжемудрування і відступи від істини християнської. Розгніваний біскуп кинув православних у в’язницю, а всіх державців місцевих запросив з навколишніх замків, нібито для суду над православними. Поки вони збиралися, святий Ісидор повчав у в’язниці дружину свою.

“Браття і чада, – говорив він, – Господь зібрав вас зі мною на подвиг цей духовний, бажаючи увінчати вас від всетривалої руки Своєї нев’янучими вінцями; ви ж, браття, добре постраждайте від беззаконних, без жодного сумніву, і не бійтеся гірких цих мук, не ослабляйтесь, бо супостат ваш диявол, як лев, гарчачи, ходить, шукаючи кого поглинути (1Пет. 5:8), тобто вловити від віри православної. Станьмо в ній нерухомо, як добрі воїни, проти його підступів, бо Сам Господь сказав: Коли Мене виженете, то й вас виженуть, коли ж слова мого дотримаєте, то й вашого дотримають. Але це все творять вам за ім’я Моє, бо не знають того, хто Мене послав. Коли ж прийде Утішитель, Якого Аз пошлю вам від Отця, Дух істини, що від Отця виходить, той свідчить про Мене. І ви свідчите, що ви споконвіку зі Мною (Ін. 15:20-21,26-27). Так, браття, говорив Христос учням Своїм, так само говорить Він і нам, якщо хто імені Його заради постраждає до крові, тобто до смерті. І ви, браття мої улюблені, не залишайте мене, але постраждайте разом зі мною, і не спокушайтеся пожадливостями світу цього, але будьте великими мучениками Христовими в роді цьому”.

Потім святий Ісидор із дружиною своєю, ставши у в’язниці обличчям на схід, почав співати і молитися зі сльозами і з зітханням сердечним; причастився сам запасними Дарами Святих Животворящих Таїн і причастив усіх чоловіків, дружин і дітей, які були з ним. Усі сповнилися духовної радості, і побожний пресвітер повчав їх ще про воздаяння благ вічних за благі справи і про вічні муки за справи темряви. “Жоден із вас, – сказав він дружині своїй, – від малого до великого нехай не боїться погроз і самих мук нехай не побоїться, але добре постраждає за Сина Божого, Господа нашого Іісуса Христа, і приймемо почесть страждання нашого в день судний”.

Потім усі одностайно гучним голосом оспівали церковну пісню на честь мучеників: “Святі мучениці, що добре страждали і вінчалися, моліться до Господа, щоб врятувалися душі наші”.

Послані від біскупа і суддів міських прийшли до в’язниці і, витягнувши їх звідти, поставили на судилище, на місце, яке в них називають ратушею, для швидкого випробування перед біскупом і всіма латинами, які зібралися на це видовище. Як сонце із зірками, стояв перед ними сповідник Ісидор зі своєю дружиною. Спершу ласкавими словами намагався біскуп прихилити сповідників православ’я до своєї віри. Звертаючись до Ісидора, як до наставника і керівника пастви, а потім до всіх його пасомих, біскуп говорив: “Тільки послухай мене і посадників граду цього перед багатьма німцями, що зійшлися з навколишніх замків моєї держави; прийміть чесну віру нашу, що одна з вашою, та опрісночне служіння, і не губіть себе; будьте прісними братами нам та учасники нашого багатства. Якщо хочете, тримайте знову свою віру; тільки тепер повинуйтеся переді мною і перед суддями і перед німцями”.

Але мужні сповідники відповідали біскупу: “Що шукаєш вловити нас улесливими промовами? Не можеш ти відхилити нас від істинної віри християнської; чини над нами, що хочеш; ось ми перед тобою і повторюємо тобі те саме, що говорили раніше”.

Тоді суворий біскуп разом з іншими суддями, як змії, розпалившись люттю на православних, велів їх у тому одязі, в якому вони були, вкинути в річку Омовжу, а самого Ісидора, зодягнувши в священицькі ієрейські священні шати, кинув у саму Йордань, де освячував він воду в день Богоявлення. Так вчинили з ним, як зі злодієм, стратили лютою смертю за православну віру Христову. Усіх страждальців, рахуючи вчителя їхнього Ісидора, було 73. Вони віддали свої чисті душі в руки Бога Живого й увінчалися нетлінними вінцями.

Було ж при стражданні їхньому і таке чудове видовище. Серед православних ведена була юна мати з трирічним немовлям на руках, яке було прекрасне обличчям. Нечестиві німці взяли немовля з рук матері, її ж кинули в річку. Бачачи свою матір потоплювану з блаженними мучениками, немовля почало плакати на руках мучителів, і хоч би скільки намагалися вони заспокоїти його, рвалося з рук їхніх, терзаючи їхні обличчя. Тоді жорстокі мучителі кинули його біля ополонки. Немовля ж, підповзши до самої ополонки, тричі перехрестилося і, поглянувши на майбутній народ, сказало: “І я християнин, вірю в Господа і хочу померти, як і вчитель наш Ісидор і моя мати”.

Сказавши це, він кинувся під лід. Так постраждало за істину немовля, як колись мученик Христовий, немовля Кирик, яке сповідувало Господа на колінах мучителя, побачивши страждання своєї матері Іулітти, і разом із нею сприйняло мученицький вінець.

Настала весна. Річка Омовжа, що розливалася, виступила з берегів своїх; тоді з’явилися і тіла всіх сповідників Христових за три пригоди від міста Юр’єва, вгору по річці, під деревом біля гори, нічим не пошкоджені, наче покладені людьми на схід обличчям; пресвітер же Ісідор лежав посеред них в усьому одязі священицькому. Так прославив Господь святих Своїх угодників. Тоді православні гості (купці) міста Юр’єва взяли мощі страждальців і чесно поховали їх у місті, біля церкви чудотворця Миколая, де спочиватимуть вони до другого пришестя Христового.

Вшановувати пам’ять священномученика Ісидора і його сомучеників почали рано, не пізніше половини XVI століття. Але зараховані вони Церквою до лику святих лише 1897 року. Тоді ж постановлено з благословення Святійшого Синоду святкувати їхню пам’ять місцево; і перше святкування святим мученикам урочисто звершено було 8 січня 1898 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання