Священномученик Ісидор пресвітер і з ним 72, що в Юр’єві Ліфляндському постраждали

Місяця січня на 8-й день

Благовірний великий князь Ярослав, у Святому Хрещенні наречений Георгієм, син святого рівноапостольного великого князя Володимира, 1030 року підкорив своїй владі чудське плем’я, яке жило в межах Новгородських і Псковських, потім на річці Омовжа (або Ембаха) заснував місто і збудував у ньому церкву в ім’я святого великомученика Георгія. І було наречено ім’я місту Юр’їв. З половини XII століття стали проникати в цю землю морем католики німці, почали там селитися і, зміцнившись, опанували її, оскільки в Руській землі були тоді міжусобиці і негаразди. Поневоливши місцевих жителів-язичників, німці більш силою, ніж добровільно, навернули їх до латинської віри, якої самі дотримувалися, і водночас почали пригноблювати православних християн, котрі жили серед них.

У XV столітті православні християни, що були під владою німців, мали в місті Юр’єві Лівонському в руському кінці дві церкви: святителя Миколая Чудотворця і святого великомученика Георгія. Служили в тих церквах два пресвітери: один – на ім’я Іоанн, на прізвисько Шесник (тобто прийдешній), з Московської землі, а інший – Ісидор. Коли ж німці то ласками, то погрозами почали втягувати в латинство православних, які живуть у місті, тоді священник Іоанн, який прослужив у Юр’єві лише два з половиною роки, пішов звідти до Пскова і незабаром після цього, прийнявши чернецтво з ім’ям Іона, заснував у Псковській землі, на кордоні з Лівонією, Псково-Печерську обитель, де прожив свято, сподобився блаженної кончини у Господі. Ісидор же залишився в Юр’єві й мав із німцями великі суперечки про православну віру. Нерідко докоряв він іновірцям, переконуючи їх відступити від віри латинської, або римо-католицької, і приєднатися до православ’я.

У 1472 році озброїлися латини на православних – вирішили влаштувати гоніння на богоспасаємий град Псков і підвладне йому православне населення, щоб насадити серед нього латинську віру, спираючись головним чином на правила Флорентійського собору, що поклав насильно відновити єдність Церков. Тим часом уже багато років пресвітер Ісидор бездоганно служив при храмі святителя Миколая Чудотворця, сяючи, як зірка, між християнами своєї пастви. І ось старійшина міста Юр’єва, німець на ім’я Юрій та прізвисько Трясиголов, повставши на Ісидора і на християн православних, обмовляв їх перед біскупом Андрієм та міськими начальниками латинської віри і всіма посадськими людьми Лівонської землі, кажучи, ніби чув він від ієрея руського та всієї його пастви хулу на віру латинську та служіння на опрісноках і похвалу самій лише грецькій вірі. У такий спосіб він збудив лють у біскупі та вельможах, і латини відтоді шукали, як би катувати православних християн міста Юр’єва.

Настало свято Богоявлення Господнього – 6 січня 1472 року. Пресвітер Ісидор вийшов з усіма православними на річку Омовжу з чесними хрестами освятити воду. Там, на водах Богоявленських, німці, послані від біскупа і від старійшин, захопили Ісидора, вчителя християнського, і чоловіків та жінок, котрі були з ним, і, наче вовки люті, потягли їх до біскупа і суддів міських. Велике було катування на судилищі добрим воїнам Христовим за віру їхню, від якої їх примушували зректися. Але Ісидор і всі православні з ним сповідники немовби єдиними вустами сказали, звертаючись спочатку до біскупа, потім до всіх суддів своїх: “Хай не буде того, вороже істини, щоб нам, православним, зректися Христа Істинного і віри православної; не пошкодуємо тіл наших за Христа Бога, скільки б ти нас не мучив; але вас, нечестиві, благаємо: пощадіть душі свої Господа заради, бо й ви – творіння Боже”.

Тоді з великим дерзновенням викривав Ісидор латинські лжемудрування і відступи від істини християнської. Розгніваний біскуп кинув православних у в’язницю, а всіх державців місцевих запросив із навколишніх замків нібито для суду над православними. Поки вони збиралися, святий Ісидор повчав у в’язниці дружину свою.

“Браття і чада, – казав він, – Господь зібрав вас зі мною на подвиг цей духовний, бажаючи увінчати вас від вседержительної руки Своєї нев’янучими вінцями; ви ж, браття, добре постраждайте від беззаконних, без жодного сумніву, і не бійтеся гірких цих мук, не ослабляйтеся, бо супостат ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти (1Пет. 5:8), тобто вловити від віри православної. Станьмо в ній нерухомо, як добрі воїни, проти його підступів, бо Сам Господь сказав: «Якщо Мене гонили, то гонитимуть і вас; якщо Моє слово підстерігали, будуть підстерігати і ваше. Та все те чинитимуть вам за ім’я Моє, тому що не знають Того, Хто послав Мене. Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене; також і ви будете свідчити, бо ви спочатку зі Мною» (Ін. 15:20-21,26-27). Так, браття, говорив Христос учням Своїм, так само говорить Він і нам, якщо хто імені Його заради постраждає до крові, тобто до смерті. І ви, браття мої улюблені, не залишайте мене, але постраждайте разом зі мною, і не спокушайтеся похотями світу цього, але будьте великими мучениками Христовими в роді цьому”.

Потім святий Ісидор із дружиною своєю, ставши у в’язниці обличчям на схід, почав співати і молитися зі сльозами та з зітханням сердечним; причастився сам запасними Дарами Святих Животворящих Таїн і причастив усіх чоловіків, дружин і дітей, які були з ним. Усі сповнилися духовної радості, і побожний пресвітер повчав їх ще про воздаяння благ вічних за благі діла і про вічні муки за діла темряви. “Жоден із вас, – сказав він дружині своїй, – від малого до великого нехай не боїться погроз і самих мук нехай не побоїться, але добре постраждає за Сина Божого, Господа нашого Іісуса Христа, і приймемо почесть страждання нашого в день судний”.

Потім усі одностайно гучним голосом оспівали церковну пісню на честь мучеників: “Святі мучениці, котрі добре страждали і вінчалися, моліться до Господа, щоб спастися душам нашим”.

Послані від біскупа і суддів міських прийшли до в’язниці і, витягнувши їх звідти, поставили на судилище, на місце, яке в них називають ратушею, для швидкого випробовування перед біскупом і всіма латинами, які зібралися на це видовище. Неначе сонце із зірками, стояв перед ними сповідник Ісидор зі своєю дружиною. Спершу ласкавими словами намагався біскуп прихилити сповідників православ’я до своєї віри. Звертаючись до Ісидора, як до наставника і керівника пастви, а потім до всіх його пасомих, біскуп говорив: “Тільки послухай мене і посадників граду цього перед багатьма німцями, котрі зійшлися із навколишніх замків моєї держави; прийміть чесну віру нашу, що одна з вашою, та опрісночне служіння, і не губіть себе; будьте завжди братами нам та учасники нашого багатства. Якщо хочете, тримайте знову свою віру; тільки тепер повинуйтеся переді мною і перед суддями та перед німцями”.

Але мужні сповідники відповідали біскупу: “Чого шукаєш вловити нас улесливими промовами? Не можеш ти відхилити нас від істинної віри християнської; чини над нами, що хочеш; ось ми перед тобою і повторюємо тобі те саме, що говорили раніше”.

Тоді суворий біскуп разом з іншими суддями, як змії, розпалившись люттю на православних, велів їх у тому одязі, в якому вони були, вкинути в річку Омовжу, а самого Ісидора, зодягнувши в ієрейську священну одежу, кинув у саму Йордань, де освячував він воду в день Богоявлення. Так вчинили з ним, ніби зі злодієм, стратили лютою смертю за православну віру Христову. Усіх страждальців, включно з учителем їхнім Ісидором, було 73. Вони віддали свої чисті душі в руки Бога Живого й увінчалися нетлінними вінцями.

Було ж під час страждання їхнього і таке чудесне видовище. Серед православних ведена була юна мати з трирічним немовлям на руках, яке було прекрасне на лице. Нечестиві німці взяли немовля з рук матері, її ж кинули в річку. Бачачи свою матір потоплювану з блаженними мучениками, немовля почало плакати на руках мучителів, і хоч би скільки намагалися вони заспокоїти його, рвалося із рук їхніх, терзаючи їхні обличчя. Тоді жорстокі мучителі кинули його біля ополонки. Немовля ж, підповзши до самої ополонки, тричі перехрестилося і, поглянувши на народ, що був там, сказало: “І я християнин, вірю в Господа і хочу померти, як і вчитель наш Ісидор і моя мати”.

Сказавши це, воно кинулося під лід. Так постраждало за істину немовля, як колись мученик Христовий, немовля Кирик, який сповідував Господа на колінах мучителя, побачивши страждання своєї матері Іулітти, і разом із нею прийняв мученицький вінець.

Настала весна. Річка Омовжа, що розливалася, виступила з берегів своїх; тоді з’явилися і тіла всіх сповідників Христових за три поприща від міста Юр’єва, вгору річкою, під деревом біля гори, нічим не пошкоджені, наче покладені людьми на схід обличчям; пресвітер же Ісидор лежав посеред них в усьому одязі священницькому. Так прославив Господь святих Своїх угодників. Тоді православні гості (купці) міста Юр’єва взяли мощі страждальців і чесно поховали їх у місті, біля церкви чудотворця Миколая, де спочиватимуть вони до Другого Пришестя Христового.

Вшановувати пам’ять священномученика Ісидора і його співмучеників почали рано, не пізніше половини XVI століття. Проте причислені вони Церквою до лику святих лише 1897 року. Тоді ж постановлено з благословення Святішого Синоду святкувати їхню пам’ять місцево; і перше святкування святим мученикам урочисто звершено було 8 січня 1898 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання