...
Житія святих,  Квітень

Священномученик Іоанн Спаський пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця квітня на 27-й день

Священномученик Іоанн народився 3 вересня 1873 року в селі Василівському Ржевського повіту Тверської губернії в сімʼї псаломщика Миколая Спаського. Початкову освіту Іоанн здобув в Осташківському духовному училищі. У 1898 році він закінчив Тверську духовну семінарію і був призначений учителем до Трестенського і Ключевського народних училищ. У 1900 році він одружився з Лідією Володимирівною Ісполатовською, вчителькою Леушинської земської школи в Старицькому повіті; того ж року був висвячений на священника.

У 1915 році отець Іоанн служив у Спаській церкві села Спаського Зубцовського повіту; тут він прослужив до 1925 року, коли його перевели до храму рідного села Василівського і призначили благочинним. У 1930 році отець Іоанн був направлений служити до Знамʼянської церкви села Холмець Оленинського району.

У 1932 році місцева влада розпорядилася почати будівництво клубу на місці сільського кладовища, неподалік від храму. Віряни були обурені цим рішенням, і отець Іоанн порадив їм поклопотатися перед начальством, щоб не влаштовували на кістках предків місця для розваги нащадків.

У 1934 році в храм до отця Іоанна прийшли представники радянської влади і заявили, що ними ухвалено рішення про ліквідацію церковних дзвонів. Священик попросив залишити для церкви хоча б найменший, але його навіть не захотіли слухати, і того ж дня дзвони скинули й розбили. На парафіян це справило таке гнітюче враження, що один із місцевих жителів, припустивши, що все це робиться за згодою священника, накинувся на нього і ледь не побив, і отцю Іоанну знадобилося докласти чималих зусиль, аби пояснити, що все те, що сталося, і для нього було несподіванкою.

Одна парафіянка, присутня під час знищення дзвонів, бачачи таке нечестя, гірко заплакала. Отець Іоанн, втішаючи її, сказав: «Не плачте, згадайте, був уже час, коли знімали дзвони і знову їх повісили, і зараз знімуть і в недалекому майбутньому знову повісять».

1935 року влада вирішила заарештувати священника, щоб закрити храм і припинити назавжди, як вона думала, богослужіння; безбожники-брехотворці заявили, що на Великдень священник сказав контрреволюційну проповідь, а під час ранньої сівби після Великодня, ходячи домівками парафіян з молебнями, священник начебто заявив:

«Більшовики кажуть, що немає Бога, змушують на Великдень вас, колгоспників, сіяти, а насправді Бог є, і ось Він своє довів: дивіться, стоять заморозки, випав сніг — це значить, урожаю не буде, що посіяли, те пропаде». Свідки показали, що 1932 року, коли Холмецька сільрада намітила побудувати клуб і для цього відвела місце за двісті метрів від храму, священник почав закликати вірян, щоб вони подавали заяви до сільради і на загальних зборах клопотали про припинення будівництва клубу на відведеній ділянці; він сам писав заяви для церковної ради і водночас говорив: «Віряни, не дозволяйте на цьому місці проводити будівництво клубу, поблизу храму Христового, він нам буде на шкоду… переконуйте своїх дітей, щоб вони теж були проти цього…»

Отець Іоанн був заарештований 18 травня 1935 року. Дорогою до в’язниці в місто Зубцов його пограбували конвоїри: під приводом, що у вʼязниці у нього все одно все відберуть, ті забрали в нього наперсний хрест і гроші.

На допитах священник відкинув усі звинувачення і заявив, що його арешт є фактом гоніння на духовенство, яке влада вважає ні на що не здатним, покидьками суспільства, а він з цим не згоден.

Після допитів священника і свідків було проведено очні ставки, але всі свідчення свідків отець Іоанн категорично відкинув. 26 липня 1935 року слідство було закінчено, і слідчий запитав, чи не доповнить його чимось обвинувачений, і отець Іоанн написав: «Щодо моєї справи я можу додати наступне: свідчення свідків, з якими не проведено очних ставок, я заперечую і вважаю, що вони наговорили на мене через злобу…»

13 жовтня 1935 року відбулося засідання Спецколегії обласного суду. Відповідаючи на запитання суддів, священник сказав: «Про весняну сівбу я нічого не говорив. Свідки показують брехню. Про зняття дзвонів із церкви я говорив, що обговорімо це питання, і просив представника зі зняття дзвонів, щоб залишили один дзвін, але він у моєму проханні відмовив».

Один із членів суду запитав отця Іоанна, чи правда, що його пограбували дорогою до вʼязниці конвоїри; на це священник відповів, що конвоїри дійсно відібрали в нього хрест і гроші, сказавши: «Віддай гроші, все одно в тебе у вʼязниці відберуть».

Того ж дня суд зачитав вирок: отця Іоанна засудили до семи років увʼязнення. 21 грудня 1935 року його направили до Свірських таборів, розташованих поблизу станції Лодейне Поле Ленінградської області. Тут священник пробув трохи більше року і був переведений до Спаського відділення Карагандинського табору, куди прибув 20 лютого 1937 року. У таборі він тяжко захворів і отримав інвалідність, але це не звільнило його від роботи. 5 травня 1941 року отець Іоанн був поміщений до лікарні. Священник Іоанн Спаський помер у табірній лікарні 10 травня 1941 року і був похований на табірному кладовищі Спаського відділення Карагандинського виправно-трудового табору.

Знайшли помилку