Священномученик Іоанн Спаський, пресвітер

Місяця квітня на 27-й день.

Священномученик Іоанн народився 3 вересня 1873 року в селі Василівському Ржевського повіту Тверської губернії в сім’ї псаломщика Миколи Спаського. Початкову освіту Іван здобув в Осташківському духовному училищі. У 1898 році він закінчив Тверську Духовну семінарію і був призначений учителем у Трестенське і Ключевське народні училища. У 1900 році він одружився з Лідією Володимирівною Ісполатовською, вчителькою Леушинської земської школи в Старицькому повіті; того ж року його висвятили на священика. У 1915 році отець Іоанн служив у Спаській церкві села Спаського Зубцовського повіту; тут він прослужив до 1925 року, коли його перевели в храм рідного села Василівського і призначили благочинним. У 1930 році отець Іоанн був направлений служити в Знам’янську церкву села Холмець Оленинського району.
У 1932 році місцева влада розпорядилася почати будівництво клубу на місці сільського кладовища, неподалік від храму. Віряни були обурені цим рішенням, і отець Іоанн порадив їм поклопотатися перед начальством, щоб не влаштовували на кістках предків місця для розваги нащадків.
У 1934 році в храм до отця Іоанна з’явилися представники радянської влади і заявили, що ними ухвалено рішення про ліквідацію церковних дзвонів. Священик попросив залишити для церкви хоча б найменший, але його навіть не захотіли слухати, і того ж дня дзвони скинули і розбили. На парафіян це справило настільки гнітюче враження, що один із місцевих жителів, припустивши, що все це робиться за згодою священика, накинувся на нього і ледь не побив, і отцю Іоанну коштувало великих труднощів пояснити, що все те, що трапилося, і для нього було несподіванкою.

Одна парафіянка, присутня під час знищення дзвонів, бачачи таке нечестя, гірко заплакала. Отець Іоанн, втішаючи її, сказав: “Не плачте, згадайте, був уже час, коли знімали дзвони і знову їх повісили, і зараз знімуть і в недалекому майбутньому знову повісять”.
1935 року влада вирішила заарештувати священика, щоб закрити храм і припинити назавжди, як вона думала, богослужіння; безбожники-брехотворці заявили, що на Великдень священик сказав контрреволюційну проповідь, а під час ранньої сівби після Великодня, ходячи домівками парафіян із молебнями, священик начебто заявив: “Більшовики кажуть, що немає Бога, змушують на Великдень вас, колгоспників, сіяти, а насправді Бог є, і ось Він своє довів: дивіться, стоять заморозки, випав сніг – це значить, урожаю не буде, що посіяли, те пропаде”. Свідки показали, що 1932 року, коли Холмецька сільрада намітила побудувати клуб і для цього відвела місце за двісті метрів від храму, священик почав закликати вірян, щоб вони подавали заяви в сільраду і на загальних зборах клопотали про припинення будівництва клубу на відведеній ділянці; він сам писав заяви для церковної ради і водночас говорив: “Віряни, не дозволяйте на цьому місці проводити будівництво клубу, поблизу храму Христового, він нам буде на шкоду… переконуйте своїх дітей, щоб вони теж були проти цього…”.
– Скажіть, чи читав Спаський проповіді із закликом до вірян виховувати своїх дітей у релігійному дусі, зокрема школярів? – запитав свідка слідчий.
– Спаський з моменту прибуття… звернув увагу на виховання дітей у релігійному дусі… закликав вірян, щоб їхні діти не відхилялися від релігії… – підтвердив свідок.
Отець Іоанн був заарештований 18 травня 1935 року. Дорогою до в’язниці в місто Зубцов його пограбували конвоїри: під приводом, що у в’язниці у нього все одно все відберуть, ті забрали в нього наперсний хрест і гроші.
На допитах священик відкинув усі звинувачення і заявив, що його арешт є фактом гоніння на духовенство, яке влада вважає ні на що не здатним, покидьками суспільства, а він із цим не згоден. На одному з допитів слідчий запитав священика:
– У 1934 році на початку шкільного навчального року в селі Холмець померла школярка-піонерка. У момент її похорону ви, вийшовши з церкви, що говорили вірянам?
– Я в момент похорону школярки перебував у церкві і дивився у вікно, з приміщення на вулицю не виходив, і розмов з мого боку не було.

– Скажіть, у 1934 році в момент зняття дзвонів із церкви в селі Холмець, а також і після цього, як ви на це реагували і що серед вірян говорили?
– У момент зняття дзвонів у червні 1934 року я представниками радянської влади був повідомлений, і тут же, за кілька годин, дзвони були зняті. На це я дивився дуже холоднокровно і вважав: оскільки є постанова уряду, так і має бути. Але я просив залишити один маленький дзвін і не знімати його, але в проханні мені відмовили. Після вивезення із села дзвонів мені деякі віряни говорили: чому ви, священики, не могли поклопотатися про залишення дзвонів при церкві? Я, дійсно, їм відповідав, що ми пізно були повідомлені, а тепер пізно клопотати, нічого з цього не вийде.
– Скажіть, 1935 року в день релігійного свята Великодня ви, проводячи в церкві службу, зачитували проповідь? До чого ви закликали вірян? Вкажіть конкретно, у чому саме носила ваша проповідь антирадянський характер.
– Під час служби на Великдень 1935 року я проповіді не читав, а читав слово Іоанна Златоустого, в якому антирадянського змісту немає. Говорилося про любов і братерство між усіма. А також і до цього не було проповідей, які носили антирадянський характер.
– Скажіть, обвинувачений Спаський, у 1935 році в період весняної сівби ви ходили по парафії з молебнями у зв’язку з тим, що випав сніг і були заморозки? Що ви говорили населенню: вкажіть персонально, де говорили, з ким і до чого зводилися ваші розмови?
– Я дійсно, коли випав сніг і стояли заморозки, ходив по парафії з молебнями, але антирадянських розмов серед населення не вів. Щодо невдалості сівби у зв’язку з цією погодою я дотримувався думки, що сніг не принесе шкоди для сходів ярих культур, але заморозки, я вважав, можуть позначитися на сходах.
– Скажіть, обвинувачений Спаський, за час вашого перебування в селі Холмець ви надавали медичну допомогу окремим особам? Вкажіть, кому персонально ви надавали допомогу і в чому вона полягала, чи давали ви медикаменти і поради?
Отець Іоанн відповів, що, дійсно, він надавав людям медичну допомогу і, хоча не має медичної освіти, але виходив зі свого особистого досвіду, з того, що він випробував на собі.
Після допитів священика і свідків було проведено очні ставки, але всі свідчення свідків отець Іоанн категорично відкинув. 26 липня 1935 року слідство було закінчено, і слідчий запитав, чи не доповнить його чимось обвинувачений, і отець Іоанн написав: “Щодо моєї справи я можу додати наступне: свідчення свідків, з якими не проведено очних ставок, я заперечую і вважаю, що вони наговорили на мене через злість”…

13 жовтня 1935 року відбулося засідання Спецколегії обласного суду. Відповідаючи на запитання суддів, священик сказав: “Про весняну сівбу я нічого не говорив. Свідки показують брехню. Про зняття дзвонів із церкви я говорив, що давайте обговоримо це питання, і просив представника зі зняття дзвонів, щоб залишили один дзвін, але він у моєму проханні відмовив”.
Один із членів суду запитав отця Іоанна, чи правда, що його пограбували дорогою до в’язниці конвоїри; на це священик відповів, що конвоїри справді відібрали в нього хрест і гроші, сказавши: “Віддай гроші, все одно в тебе у в’язниці відберуть”.
Того ж дня суд зачитав вирок: отця Іоанна засудили до семи років ув’язнення. 21 грудня 1935 року його направили до Свірських таборів, розташованих поблизу станції Лодейне Поле Ленінградської області. Тут священик пробув трохи більше року і був переведений у Спаське відділення Карагандинського табору, куди прибув 20 лютого 1937 року. У таборі він тяжко захворів і отримав інвалідність, але це не звільнило його від роботи. 5 травня 1941 року отець Іоанн був поміщений у лікарню. Священик Іоанн Спаський помер у табірній лікарні 10 травня 1941 року і був похований на табірному кладовищі Спаського відділення Карлагу.