Священномученик Іоанн Нікольський, пресвітер p1aqecvmasr5rgg112pscr51abs3
Житія святих,  Серпень

Священномученик Іоанн Нікольський, пресвітер

Місяця серпня на 12-й день

Священномученик Іоанн народився 4 січня 1878 року в селі Ляцкове Бежецького повіту Тверської губернії в сім’ї псаломщика Михайла Нікольського. Після закінчення Тверської Духовної семінарії він був висвячений у сан священика до одного з сільських храмів Кімрського повіту.
У 1929 році влада зобов’язала о. Іоанна привезти до 10 листопада на державний хлібоздавальний пункт 25 пудів жита. Священик у цей час був у від’їзді. Отримавши повістку 12 листопада, він наступного ж дня привіз жито на хлібоздавальний пункт і був заарештований за те, що запізнився на три дні. Суд засудив священика до конфіскації всього майна і заслання за межі Кімрського району.
У Твері в о. Іоанна жив двоюрідний брат, протоієрей Василь Володимирський, і священик вирішив переїхати з сім’єю туди. Святий архієпископ Тадей призначив о. Іоанна служити в Різдвяну церкву. У цей час ОДПУ заарештувало в Твері найдостойніших священиків і засудило їх на ув’язнення та заслання, серед них і о. Василя Володимирського. Василя Володимирського. Сім’ї заарештованих опинилися без підтримки, і священики, які залишилися на волі, намагалися частіше відвідувати їх. Отець Іоанн став частіше бувати у сімдесятидворічної дружини о. Василя, Надії Миколаївни. Василя, Надії Миколаївни, у якої не було нікого з рідних. ОДПУ відзначило часті відвідування квартири священика, який перебуває у в’язниці, і вирішило заарештувати о. Іоанна. Іоанна.
29 січня 1933 року його заарештували й ув’язнили у Тверській в’язниці. Доказів його винуватості в ОДПУ не було ніяких, і слідчий спробував роздобути їх через сусідів Надії Миколаївни, але безуспішно. Тільки через півтора місяця, 14 березня, о. Іоанна викликали на перший допит. Слідчий запитав, як він ставиться до радянської влади.
– Як людина віруюча, – відповів о. Іоанн, – я вважаю радянську владу Богом поставленою, і їй слід коритися не тільки за страх, а й за совість. Причин бути ворожим до радянської влади я не бачу. Вона дала право громадянам вільно сповідувати свою релігію, вірянам дала можливість організовуватися в громади, захистила їхні права певними законами та інструкціями. Покору радянській владі я вважаю своїм обов’язком і поводжуся як священнослужитель і як громадянин суворо в межах законності, щоб не завдати шкоди державі і не наражати себе на небезпечні стягнення.
– Але в душі-то ви все-таки ворог радянської влади, – зауважив слідчий.
– Так, часом я відчуваю образу, – відповів священик, – але не на закон або владу, а на представників нижчих органів радянської влади, які, проводячи політику вищих органів влади, незаконно утискали мене. Але я придушував у собі почуття образи і покривав його християнським терпінням і покірністю або звертався за захистом до вищих органів влади, і не даремно.
Слідчий запитав, з якою метою він відвідував квартиру Володимирської, чи не читав він там газет, як коментував те, що читав, і чи не було в цей час сторонніх у квартирі. Отець Іоанн відповів:
– Володимирський – мій двоюрідний брат; як родич, не маючи інших знайомих у місті, я заходив до нього, а коли його вислали, заходив до його дружини, цікавлячись, що пише брат і як почувається.

Наступного дня о. Іоанн у камері написав заяву прокурору з нагляду за органами ОДПУ. Іоанн у камері написав заяву прокурору зі спостереження за органами ОДПУ. Він писав: “Під час допиту 14 березня слідчий Агафонов показання мої записав стисло та інколи неточно, чим спотворюється їхній зміст, під час підписання протоколу допиту позбавив мене можливості зробити застереження… Слідчий дуже цікавився, чи читав я в будинку Володимирського газети. Я пояснив, як і було, що, коли господиня зайнята була домашніми клопотами і я залишався один, я читав, що потрапляло під руку, книжки або газети. Нетривалі розмови наші оберталися більше навколо особистості її чоловіка, тепер померлого. Вести будь-які розмови про політичні події не дозволяли ні обставини, ні обстановка. Листи від Володимирського виходили всі тривожні: його обікрали, залишившись без теплого одягу, він студився, хворів, остаточно зліг і помер. Дружині його, вбитій горем і в сльозах, було не до сторонніх розмов. До квартири Володимирських прилягають три квартири, що відокремлюються від неї легкими перегородками і зайняті сторонніми мешканцями. Хто ж наважиться в такій обстановці влаштовувати читання газет і обговорення їх у сенсі критики політики чинної влади, на чому так наполягає громадянин слідчий? Хто ще ходить до Володимирської, я не знаю. Траплялося, що при мені заходили до неї у своїх справах незнайомі мені жінки і, поговоривши, йшли. Слідчий Агафонов сказав мені, що у справі є ще свідчення свідків про те, що в травні місяці ми троє: я, Флоренський і Володимирський, у квартирі останнього читали газети, робили якісь політичні висновки, зловтішалися; інше свідчення, що я десь говорив про прихід антихриста, про близьку кончину світу. Слідчий не опитав мене за змістом цих свідчень, відмовив мені дати очну ставку, тим часом ці свідчення, якщо тільки вони є у справі, суто провокаторські або корисливі… За свідченням свідка, справа була в травні минулого року. Володимирський у цей час був уже у виправно-трудовій установі, а Флоренський 1930 року виїхав із Калініна і не буває тут…
Запевняю Вас, громадянине прокуроре, що свідчення мої цілком щирі, і прошу зробити розпорядження, щоб Трійка під час обговорення моєї винуватості зважала на мої свідчення, написані моєю рукою, а не на свідчення, записані неточно з моїх слів слідчим. Прошу Вас ще дати мені можливість мати очну ставку зі свідками, які давали про мене свідчення завідомо неправдиві. Винним себе в антирадянській пропаганді я не визнаю, тим паче, що я давно поставив собі життєвим правилом бути осторонь від політики…”
Заяву цю не взяли до уваги, і 26 квітня Трійка ОДПУ засудила священика до трьох років заслання в Казахстан. Через три дні тюремним етапом о. Іоанн був відправлений в Алма-Ату.
Отець Іоанн повернувся на батьківщину у Тверську область 1936 року, незадовго до настання нових гонінь. Незважаючи на всі переслідування, ув’язнення у в’язниці та заслання, він не залишив служіння Богові і Церкві і був направлений святим архієпископом Фаддеєм служити до храму села Кунганово Високівського району Тверської єпархії. Священик продовжував ревно служити, безперестанку під час богослужінь проповідуючи, але пам’ятаючи, наскільки упереджене й підозріле ОГПУ, від розмов на політичні теми ухилявся.
Однак того, що він двічі заарештовувався і ні на слідстві, ні на засланні, ні вже вийшовши на волю, не виявляв ані найменшого каяття у виборі священицького служіння, було достатньо, щоб його заарештували знову. Він був заарештований 4 серпня 1937 року.
Викликані відразу після арешту о. Іоанна “чергові свідки” за вказівкою слідчого показали, що священик говорив, що радянська влада закінчиться, і люди підуть до Божого храму з повинною головою; що до священика в дім ходять люди; що на запитання, чому до нього не приїжджає його матінка, він відповів, що вона боїться бісів, і він сам їздить до неї у Тверь, а в проповіді в храмі казав, що зараз у Росії триває гоніння на віруючих. 8 серпня слідчий допитав о. Іоанна.
22 серпня Трійка НКВС засудила о. Іоанна до розстрілу. Іоанна до розстрілу. Священик Іоанн Нікольський був розстріляний 25 серпня 1937 року.
Зарахований до лику святих Новомучеників і Сповідників Руських на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.