...
Житія святих,  Серпень

Священномученик Іоанн Карабанов, пресвітер

Місяця серпня на 23-й день

Священномученик Іоанн народився 1885 року в селі Герасимове Шабликинської волості Карачевського повіту Орловської губернії в сім’ї селянина Федора Карабанова. У 1905 році після закінчення Карачевської вчительської семінарії Іван Федорович вступив на посаду народного вчителя і був учителем і завідувачем училища міністерства народної освіти в селі Знам’янське Болховського повіту Орловської губернії. У 1915 році він був мобілізований на військову службу і служив у 203-му піхотному полку. 1 січня 1916 року Івана Федоровича відправили вчитися в Олександрівське військове училище і після закінчення його, 1 травня 1916 року, призначили командиром взводу – спочатку до навчальної команди, а потім, як командира роти, відправили на позиції армії, що воювала, під місто Двінськ.
Демобілізувавшись 1917 року, він повернувся додому і працював учителем. У 1918 році Іван Федорович був направлений у місто Орел на курси з підготовки вчителів у вищі початкові училища. У 1919 році його призвали до Червоної армії, в якій він служив на посаді командира взводу і командира роти 2-го інженерного військово-робочого батальйону в містах Орлі, Миколаєві та Очакові. У 1921 році він демобілізувався і знову став працювати вчителем. У 1922 році Іван Федорович був висвячений на священика до храму в селі Гнездилово Знам’янської волості Орловської губернії. Через деякий час його направили служити до храму в село Хотькове Шабликинського району Орловської області.
Наприкінці двадцятих – початку тридцятих років влада ухвалила рішення про закриття храмів під тим приводом, що вони заважають створенню колгоспів. Пояснюючи необхідність репресій, співробітники ОДПУ писали: “До Брянського оперативного сектору надійшли відомості про те, що в селі Хотькове Шабликинського району піп Карабанов та куркулі організували навколо себе групу із соціально чужих радянській державі осіб – куркулів і колишніх торговців, які збираються у квартирі попа і, збираючись у квартирі попа, критикують заходи, які проводять радянські власті, і намічають свої дії щодо зриву останніх, проводячи систематичну контрреволюційну діяльність. Група поставила собі завданням непримиренну боротьбу з “безбожною радянською владою”, взяття під свій вплив основної частини селянства – середняків-бідняків, використовуючи при цьому релігійні забобони. Конкретні факти контрреволюційної діяльності угруповання зводилися до збудження невдоволення і протидії заходам радянської влади, що проводяться, особливо з релігійних питань”.
6 січня 1932 року ОДПУ заарештувало отця Іоанна і членів церковної ради. Допитаний наступного дня, священик відповів: “За весь час своєї життєдіяльності при існуючій радянській владі, за якої я і на посаді народного вчителя, і на посаді командира взводу і роти в Червоній армії захищав розумом, словом, дією – грудьми і багнетом інтереси пролетаріату у війнах 1919-1921 років проти ворогів – Денікіна і Врангеля, я і в теперішньому своєму становищі служу народові і його добробуту і впорядкування, і сприяю його благополуччю у зміцненні і розширенні соціалістичного ладу радянської влади. Перебуваючи серед народу хліборобського, інтереси якого пов’язані з одноосібним користуванням землі та одноосібністю свого господарства, я по можливості розтлумачував, вказуючи на вигоду колективізації. Але народ, не бачачи ще упорядкованих колгоспів, не наважується у своїй масі в селі Хотькове йти в колгосп. Відсутність досі впорядкованих за господарським станом навколо села Хотькове колгоспів є головним гальмом того, що селяни-хлібороби села Хотькове до цього часу не організували ще колгоспного господарства. І середняки, і бідняки всі бажають бачити на власні очі впорядкований навколо себе колгосп. “Тоді й ми, – кажуть хочківці, – усі підемо в нього”. Що ж стосується думки про вступ до колгоспу окремих осіб, то такі мотивують незгоду йти до колгоспу, по-перше, тим, що ще поки що немає при селі Хотькове організованого господарства, що не бачать вони благоустрою й у розташованих довкола села колгоспах, по-друге, кажуть вони, нехай охочі організовувати колгосп покажуть на досвіді хороше благоустроєне життя селян-хліборобів, тоді й ми підемо до колгоспу”.

21 січня відбувся другий і останній допит священика, на якому отець Іоанн показав: “По суті пред’явленого мені обвинувачення в очоленні контрреволюційного церковницького куркульського угруповання і проведенні систематичної агітації проти господарських політичних кампаній, які проводять, винним себе частково визнаю, але доповнюю, у чому конкретно визнаю свою часткову винуватість. Іноді в сторожці церкви – моїй квартирі ми збиралися для обговорення питань ремонту церкви, огорожі та інших господарських потреб і справ по церкві. Були присутні я, ктитор, голова церковної ради, псаломщик, черниця і хто ще, я зараз не пам’ятаю. Засідання церковної ради ми жодного разу не влаштовували. На подібних зібраннях ми іноді обговорювали питання про податок на церкву, політичні питання, як, наприклад, про колгоспне будівництво. Ці збори відбувалися, крім моєї квартири, у будинку ктитора, у церкві після служби. Конкретно вказати час і місце мені зараз важко і не можу пригадати. З питання ремонту ми говорили, що зараз важко дістати необхідні матеріали, їх майже немає ніде, а якщо є, то коштують дуже дорого, треба шукати вихід, а інакше можуть закрити церкву. Щодо колгоспного питання що говорилося, я ніяк не можу пригадати. Наша парафія охоплює села Мєшкове, Околенки, Башкареве і Хотькове. Я на релігійні свята бував там із молебнями, у подібних ходіннях брали участь я, ктитор, псаломщик, черниця і голова церковної ради. Під час ходіння з молебнями в домівках ми політичних розмов не торкалися і ніде не говорили про колгоспне будівництво та інші заходи радянської влади. У церкві після служби ктитором неодноразово робилися сповіщення про отримання нових податків; висловів його, тобто конкретних слів, зараз не пам’ятаю. Я особисто про податок не говорив. Іноді мені віряни ставили запитання про вступ до колгоспу, на що я їм відповідав: “Треба йти”. Такі запитання мені ставили в будинках, де я був із молебнями, і в сторожці. Зазначених мені конкретних фактів антирадянських розмов із мого боку не було. З боку ж заарештованих разом зі мною, про їхні думки і розмови, що стосуються заходів влади, я сказати нічого не можу”.
28 лютого 1932 року трійка ОДПУ засудила священика до восьми років ув’язнення в концтабір. Отця Іоанна відправили в Темниківський виправно-трудовий табір у Мордовії.
У 1937 році були заведені нові справи на священнослужителів, які перебувають в ув’язненні. 25 серпня в селищі Явас, де розташовувався 3-й відділ Темніковських таборів, співробітники НКВС склали довідку на отця Іоанна на підставі свідчень лжесвідків, причому самого обвинуваченого на допити не викликали, йому вже тільки перед розстрілом оголосили, до чого його засуджено. 30 серпня трійка НКВС засудила отця Іоанна до розстрілу. Священик Іоанн Карабанов був розстріляний 5 вересня 1937 року і похований у безвісній спільній могилі.

Знайшли помилку