...
Священномученик Іоанн (Бистров) i 2
Житія святих,  Вересень

Священномученик Іоанн (Бистров)

Місяця вересня на 21-й день

У селі Сім’яни Васильсурського повіту Нижегородської губернії 1888 року народився священик Іоанн Бистров. У батьків о. Іоанна були одні дочки, а їм хотілося сина, і мати старанно благала Бога, давши обітницю, що якщо народиться хлопчик, він буде присвячений Господу, і коли він народився, назвали його Іоанном.
Закінчивши гімназію, Іоанн став учителем у рідному селі.
Будівництво храму та служба в ньому ревного пастиря справили чималий вплив на молодого вчителя. Було ясно, що тільки з Богом виховання могло бути успішним, тому що основою його могла бути лише любов.
Маючи помітні обдарування як вихователь, він незабаром став відомий серед вчителів, і оточуючі пророкували йому славне майбутнє. Здавалося, він знайшов себе у улюбленій справі, обітниці дані перед його народженням, були забуті. Але Господь Сам нагадував про Себе. Все частіше Іоанн згадував про дане його матір’ю слово, дедалі болючіше переживав думку про свою невірність Богу. Наскільки вдало не склалося б його подальше життя, але вона буде нікуди не придатна, якщо вишикується на хиткій основі неправди. І сталося, коли Іоаннові виповнилося двадцять сім років, то сказав матері:
– Мамо, я маю виконати обіцянку. Я сам так хочу.
Він одружився, був висвячений і став служити в селі Саканах Нижегородської єпархії. Це була в усіх відношеннях щаслива родина. У них з дружиною народилося вісім дітей, і в сім’ї панувала взаємна любов. З рідкісною мірою о. Іоанн був до дітей розважливо суворий і справедливий, і діти любили його. Він ніколи не забував, що він не тільки батько, не лише вихователь, а й священик – взірець моральності для всіх оточуючих. І хоча сім’ї було в ті роки подвійно важко від гонінь, що випали на її частку через те, що Іоанн став священиком, він жодного разу не пошкодував, що виконав материнську обітницю. Жодні переслідування, ніякі утиски з боку безбожної влади його не лякали. Гонимому владою, йому довелося змінити кілька парафій. Останнім місцем його служіння став храм села Арапове Богородицького району Нижегородської єпархії.
Педагогічна популярність деякий час охороняла його, але наприкінці тридцятих років арешт навис над ним неминуче. Дехто з представників влади намагався вмовити о. Іоанна залишити храм і повернутися до вчительства, обіцяючи, що не буде згадано його священство, його зроблять директором школи, і за його здібностей йому відкриються всі дороги. А інакше не уникнути арешту. Слухаючи це, матінка кинулася вмовляти чоловіка залишити церкву та піти до школи; вона нагадувала йому про дітей, зі сльозами благаючи змилосердитися над ними. Але як раніше, так і тепер залишався твердий пастир у своєму рішенні служити Богові. З лагідністю та любов’ю він сказав:
– Господь не залишить, він усіх дітей виведе в люди.
11 вересня 1938 року, на Іоанна Посника, його заарештували. Коли приїхали чекісти, йшла служба, і вони не посміли її перервати, вийшли з храму і розташувалися неподалік, чекаючи на священика.
Батько Іоанн був ув’язнений у Нижегородську в’язницю.
Кончина його та з ним багатьох інших священиків Нижегородської єпархії заарештованих у 1937-1938 роках була такою. Їх усіх вивезли на середину Волги проти міста Бор, неподалік Нижнього. Пов’язаних священиків по одному зіштовхували у воду, спостерігаючи, щоб ніхто не виплив; випливли топили. І так були замучені усі.

Знайшли помилку