Священномученик Гавриїл Масленников, пресвітер
Місяця листопада на 5-й день
Священномученик Гавриїл народився 1871 року в місті Михайлові Рязанської губернії в сім’ї коваля Михайла та дружини його Ольги, які мали одинадцять дітей. Батьки Гавриїла відрізнялися благочестям і виховували дітей у православному дусі. Гавриїл закінчив міське училище і, як і його старший брат Василь, обрав професію коваля. Освіта, отримана у міському училищі, відчувалося Гавріїлом як недостатнє, і багато часу присвячував читання книжок, і особливо духовних, займаючись самоосвітою.
Був учасником російсько-японської війни. За виявлену в боях відвагу він нагороджений Георгіївським хрестом. Під час воєнних дій Гавриїл Михайлович потрапив у полон. Після звільнення з полону та повернення після закінчення військової служби додому він працював ковалем. У цей час він одружився з глибоко віруючою дівчиною з родини міщан міста Коврова Володимирської губернії. Згодом у них народилося одинадцять дітей, з них живими залишилися двоє синів і три дочки, яким вони по силах намагалися прищепити початки віри та благочестя.
Глибокі знання, отримані шляхом самоосвіти, і моральний авторитет Гавриїла Михайловича були такі, що жителі міста Михайлова обрали його міським головою.
На початку двадцятих років у Гавриїла Михайловича стало стрімко погіршуватися зір; лікарі віднесли це на рахунок його професії коваля і стали радити залишити її. Довго думав Гавриїл Михайлович, як бути. У душі оживало давнє бажання стати священиком. Його не лякали гоніння, що йдуть всюди, на Російську Православну Церкву, але бентежили власний похилий вік і відсутність спеціальної освіти. Він жадав стати цілком служителем Господа, але бракувало рішучості, оскільки він вважав себе негідним такого високого служіння. Але якось уві сні він побачив померлу матір, яку він відспівує, перебуваючи у сані священика. Цей сон він вважав сприятливим знаком для ухвалення рішення. У 1924 році він поїхав до Рязані до архієрея, склав іспити на знання богослужіння та Святого Письма, а також основних положень православного віровчення і був висвячений у сан диякона до храму Різдва Богородиці у селі Макове Михайлівського району.
У 1925 році диякон Гавриїл був висвячений на сан священика до храму Покрови Божої Матері в селі Самодурівка (нині село Сонячне) Михайлівського району.
Священницьке служіння стало для отця Гавриїла великою втіхою і втіхою. Він любив богослужіння і храм, це відчували парафіяни, і це приваблювало їх до церкви, тим більше, що отець Гавриїл, будучи людиною високоморальною, до свого висвячення користувався серед мешканців великим авторитетом.
Під час гонінь на Російську Православну Церкву на початку 1930-х років до районного відділення ОГПУ міста Михайлова прийшла рознарядка — заарештувати кілька мешканців, насамперед підлягали арешту священики. 11 березня 1931 року співробітники ОГПУ заарештували отця Гавриїла та кількох віруючих жінок — псаломщицю Марію Сибікіну та старосту храму архістратига Михайла у місті Михайлові Софію Чканникову, а разом із ними сестру дружини священика Анну Комарову.
Оскільки заарештовували тоді не за конкретні злочини, а за приналежність до духовного стану та служіння Церкві, то головним завданням для ОГПУ був пошук священно-церковнослужителів.
Псаломщицю Марію звинуватили у тому, що вона входила «в антирадянське угруповання Масленникова та інших, займалася поширенням провокаційних чуток серед парафіян собору».
17 березня слідчий допитав отця Гавриїла.
Не визнали себе винними і всі заарештовані разом із ним жінки. 25 квітня 1931 року Трійка при Повноважному Представництві ОГПУ засудила священика Гавриїла Масленнікова, псаломщицю Марію Сибікіну та Ганну Комарову до ув’язнення у виправно-трудовий табір терміном на п’ять років із заміною висилкою етапом до Казахстану, на той же термін, а старосту храм у виправно-трудовий табір строком на три роки.
Слідство на той час було жорстоким — ув’язнених у в’язниці нещадно били, навіть не приховуючи це від родичів, і дружині отця Гавриїла неодноразово віддавали із в’язниці закривавлені сорочки чоловіка. Тим часом і отець Гавриїл та його дружина Тетяна користувалися великою повагою та любов’ю серед місцевого населення. Совість мучила міліціонера, який сприяв арешту отця Гавриїла, і одного разу він прийшов до матінки Тетяни, впав їй у ноги, вибачився і сказав: «Що мені було робити? Прийшла рознарядка на трьох людей. Кого брати? Ну звісно, насамперед довелося брати священика».
1936 року отець Гавриїл повернувся з заслання. Його будинок був розорений, і сім’я спочатку блукала по домівках православних, а потім вони знайшли порожній, кинутий хазяїнами будиночок із земляною підлогою, що стояла на околиці. Дах над головою був, а коштів зробити дерев’яну підлогу не було. Отець Гавриїл ходив у приокські луки, накошував осоку, висушував її, і нею вистилали земляну підлогу в хаті, нею ж і топили піч. У цей час отець Гавриїл, нудьгував у висновку з духовної літератури, багато читав духовних книг. Після виходу з ув’язнення він був направлений служити до храму Преображення Господнього до села Внуково Михайлівського району Рязанської області.
Недовго довелося прослужити отцю Гавриїлу у храмі. Восени 1937 року, під час чергового гоніння, влада вирішила заарештувати священика. 6 жовтня співробітники НКВС допитали одного з колгоспників, який показав, що до священика Гавриїла Масленникова часто групами ходять священики з Михайлівського району та проводять у його будинку антирадянську діяльність. Священик Масленников живе поруч із головою колгоспу Тихоновим і підтримує з ним тісний зв’язок. Під час збиральної кампанії восени 1937 року Тихонов брав із жниварок коней і безкоштовно возив священика до міста Михайлова. Косовиця жито та інші культури в цей час стояли в полі та обсипалися, вийшли великі втрати зерна від невчасного збирання врожаю. Мав місце вплив антирадянської агітації священика Масленникова. Це дуже помітно для всіх колгоспників. Як тільки у нас у селі оселився священик Масленников, одразу впала трудова дисципліна. Керівництво колгоспу ослабло, урядові плани щодо збирання врожаю та сівби не виконувались. Сім’я священика збирала колоски пшениці з колгоспних полів, де врожай ще не було зібрано.
Викликаний на допит як свідок голова колгоспу Тихонов показав, що священик Масленников проводить антирадянську агітацію, спрямовану проти партії та радянського уряду, а також проти колгоспного ладу: 1937 року під час жнив священик Масленников сагітував жінок піти до церкви на свято Успіння. У будинку священика часто збиралося по два-три священики. У травні 1937 року біля його будинку на лавці сиділо двоє невідомих мені священиків, яким священик Гавриїл Масленников казав: «Так, братики, отці духовні, настав важкий час для всіх православних християн, у храм ходити стало мало, а віруючих загнали до колгоспу, як худобу, і працюють там без грошей». У будинок до священика Масленнікова часто приїжджають люди з сіл, і відбуваються в нього вдома хрестини. Я чув, що священик Масленников говорив у сінях свого дому невідомому мені громадянину: «Не забувайте храм Божий, частіше відвідуйте його, моліться Богові».
16 жовтня 1937 року влада заарештувала отця Гавриїла, і він був ув’язнений спочатку у в’язниці в місті Скопіні, а потім у Рязані. Його звинуватили в тому, що він вів серед населення активну контрреволюційну релігійну пропаганду і підтримував тісний зв’язок із заарештованими священиками Акінфієвим та Амеліним та після арешту священика Григорія Амеліна надавав матеріальну підтримку його родині.
12 листопада 1937 року Трійка НКВС засудила отця Гавриїла до розстрілу. Священика Гавриїла Масленникова було розстріляно 18 листопада 1937 року і поховано в невідомій могилі.
Зарахований до святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Російської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.
