Священномученик Феодор Чичканов, пресвітер

Місяця листопада на 9-й день

Священномученик Феодор Чичканов народився 10 лютого 1884 року в невеликому селі Барнаульського повіту у благочестивій родині.
Батько його, Павло Васильович, служив сільським писарем і псаломщиком у Покровсько-Іллінській церкві, де і був хрещений Феодор. У сім’ї було ще двоє дітей: син Димитрій та дочка Ксенія. Набожні батьки постаралися виховати дітей у благочесті. Маючи добрий голос, Феодор співав на кліросі, а у вільний час любив читати. Після закінчення 1905 року курсу семінарії Феодор Чичканов вступив працювати у Омську Духовну Консисторію, де працював до липня 1909 року. Тут, у Консисторії, відбулася зустріч молодих Феодора Чичканова та його майбутньої дружини Люби Смирнової. Любов Василівна була дочкою священика.
З 1915 року отець Феодор служив в одному із храмів міста Семипалатинська.
Тато отця Феодора помер згодом, і до Чичканових приїхала мама — Надія Юхимівна. Антоніна Феодорівна згадує: “У мене в пам’яті з дитинства залишилося, що сім’я наша винаймала 2-х кімнатну квартиру або невеликий будиночок. В одній з кімнат стояла велика шафа, повна книг. За цими книгами тато готувався до проповідей. Батьки багато читали і разом обговорювали прочитане, в домі панувала доброзичлива атмосфера і було повне порозуміння, Папа привчав нас до благочестивого життя, тобто молитви і посту, зберігся маленький молитвослов, де татою рукою відзначені ранкові та вечірні молитви, які ми мали читати. всією сім’єю Зазвичай брат прислужував при архієрейській службі — тримав палицю архієрея, а я тримала ноти в партії дискантів, а з 5–6 річного віку і співала… Два рази на тиждень отець Симеон, за національністю казах, проводив співи, на які ми ходили справно.
У вільний від служби у церкві час тато займався домашніми справами: взимку підшивав для всієї родини валянки, а влітку шив нам тапки. Мама обшивала всю родину, шила навіть ряси та підрясники”.
Ще з настання 1917 року в житті отця Феодора, як і в житті будь-якої людини, яка живе в Росії, відбулися різкі зміни: декретом нового уряду Церква була відокремлена від держави. Надалі державна політика з церковних питань посилювалася. У лютому 1932 року ВКП(б) рапортувало про виконання п’ятирічки зі знищення Церкви чотири роки: у перший рік закрити всі духовні школи; у другій – провести масове закриття храмів, заборонити видання релігійних творів та виготовлення предметів культу; у третій – вислати всіх священнослужителів “за кордон”; в четвертий – закрити храми всіх релігій, що залишилися; у п’ятий – закріпити досягнуте. Таким чином, войовничі атеїсти вважали, що до 1 травня 1937 “ім’я Бога має бути забуте на всій території СРСР”. Реальні цілі: закрити, заборонити, вислати були цілком досяжні. Але нездійсненними виявилися мрії про повне забуття імені Божого, “бо воротам пекла, навіть коли його слуг легіон, Церкви не здолати”.

27 листопада 1931 року закрили Знам’янський собор, а “об’єднанню віруючих надали будівлю колишньої козацької церкви”. Отець Феодор став священиком Вознесенського собору.
Тоді Церкву обклали великим податком, і отцю Феодору доводилося щомісяця віддавати більшу частину своєї зарплати. У країні вводилися продовольчі картки, але “служителям культу” ці картки не покладалися, вони могли жити тільки на милостиню. Отець Феодор став підробляти рахівником, щоб сплатити податок і підтримати сім’ю.
Тата викликали до НКВС. Приходив він звідти похмурим. Просив нас ні про що його не питати. “Я вам все одно нічого не скажу”, – говорив він.
Антоніна Феодорівна згадує: “Ми всі продовжували ходити в храм. Якось мене там хтось образив. Усю дорогу додому я проплакала. Прийшовши додому, тато посадив мене на ліжко і сказав: “Коли тебе кривдять, ніколи не плач, навіть якщо прикро. А ось прийдеш додому, образи розкажи мені чи мамі. Якщо це неможливо, розкажи своїй подушці і тоді поплач”. Це повчання я пам’ятала все життя”.
Незважаючи на всю тяжкість життя та утиски з боку влади, отець Феодор та матінка Надія намагалися зберегти любов до життя та людей. Тому спогади дитинства в Антоніни Феодорівни освітлюються світлом радості. Вона згадує: “У вільний час тато брав мене з братом до доктора Тихомирова. Це була дуже музична родина. Папа любив співати під акомпанемент Валерія, сина Семена Андрійовича Тихомирова. Часто співали втрьох: тато, Борис та я. За добрий голос Владика благословляв тата служити ранню Літургію, а пізню співати у церковному хорі.
Як і по всій країні, у 1936–1937 роках у Семипалатинську пройшов перепис населення, за підсумками якого 2/3 сільського та 1/3 міського населення відкрито назвали себе віруючими. Таким чином, ім’я Бога не було забуте. Країна, де атеїзм було проголошено ідейною найвищою цінністю, залишилася православною. 1937 став апогеєм революційного терору, що залив країну кров’ю. Семипалатинськом пройшла хвиля арештів за сфабрикованою співробітниками НКВС змовою церковників. У матінки Любові для отця Феодора були приготовлені мішечки із сухарями та зміною білизни. 19 листопада 1937 року прийшли і за батьком Феодором. З того часу рідні нічого не змогли дізнатися про його долю, поки в 1956 не прийшло свідоцтво про смерть тата від гіпертонії 22 листопада 1945 року. І тільки після відкриття архівів НКВС-ФСБ наприкінці 90-х років було встановлено, що постановою “Трійки” УНКВС по ВКО від 19 березня 1937 Герасимов Б.Г., Панін Н.П., Чичканов Ф.П., Клімов В .С., Гладких А.І., Черепанов К.В., як членів контрреволюційної шпигунської організації церковників засуджено до найвищої міри покарання – розстрілу. Вирок був виконаний 22 листопада 1937 року в місті Семипалатинську.
Діянням освяченого ювілейного Архієрейського Собору Руської Православної Церкви, що відбувся в Москві 13–16 серпня 2000 року, протоієрей Нестор Панін, протоієрей Феодор Чичканов, ієрей Віктор Клімов, ієрей Костянтин Черепанов зараховані до лику святих новомучеників і святих новомучеників.