Священномученик Елеазар Спиридонов, пресвітер

Місяця листопада на 23-й день

Священномученик священик Єлеазар Спиридонов народився 1874 року в Криму, в Євпаторії, в родині кримських греків. З дитинства він почав співати на кліросі грецької церкви у Євпаторії. Юнаків він отримав від грецької громади подарунок – парафіяни зібрали гроші, щоб він зміг здійснити паломництво до Єрусалиму.
Духовним батьком Єлеазара Спіридонова був відомий в Євпаторії священик Яків Чіпурін, який служив у Свято-Миколаєвському соборі, який він сам побудував за свої кошти. Отець Яків вінчав Єлеазара Спірідонова з Ксенією Іванівною Янковою, яка також згодом постраждала за Христа. У 1899 році Єлеазар Спиридонов був висвячений на священика. Служив у Таврійській губернії, викладав у церковно-парафіяльній школі в Євпаторії. На накопичені за 12 років служіння кошти батько Єлеазар купив у губернії 15 десятин землі, завів двох корів. Однак незабаром відбулася революція, і було оголошено про перерозподіл землі та іншої власності, тоді священик запропонував місцевим селянам забрати у нього корів та земельну ділянку. Втративши це майно, батько Єлеазар перебрався до міста, в Євпаторії він став служити в церкві Іллі пророка. Церква була побудована на гроші грецької громади та судновласника П. Є. Давидова, який керував будівництвом. У 1920 р. був сильний голод, померло багато родичів батька Єлеазара.
Парафіяни любили отця Єлеазара за добрий і м’який характер, за лагідність і безсрібництво. Сердечна доброта, щира схильність до всіх, народжували навколо нього атмосферу любові та взаєморозуміння. Переконаний неп’ющий, він не пив вина і в будинку його не тримав, подаючи цим приклад своїй пастві. Незважаючи на обмежені обставини, батько Єлеазар приймав у себе всіх, хто потребував. У його сім’ї жили дві черниці з зруйнованого Космо-Даміанівського монастиря. Більшовики підселили батюшку двох солдатів, він їх покірно прийняв і годував власним коштом. Наприкінці 1920 року отець Єлеазар дуже потоваришував із духовним письменником Олександром Васильовичем Поповим. Їхні погляди та духовний настрій збігалися. Олександра Попова заарештували наприкінці 1934 або на початку 1935 року і помер в одному з підмосковних таборів.
Після революції швидко та страшно змінювалося життя. Траплялося, що під час богослужіння молодь, що підбурювалася владою, била вікна. Священика постійно викликали для допитів. Від нього вимагали співпраці з владою, загрожували репресіями, їли не зречеться сану, вимагали не з’являтися в місті в рясі. Отець Єлеазар відмовився доносити на парафіян і зняти рясу: «Я священик і ходитиму в одязі, що личить моєму сану». Рясу з нього зняли лише після арешту. Після таких викликів батько Єлеазар мовчки сідав за фортепіано і поринав у слов’янські піснеспіви, які дуже любив і майстерно виконував. Він розумів, що арешту не уникнути, речі на цей випадок уже зібрано. Його заарештували одразу після руйнування Іллінської церкви. Приводом до арешту став лист грецької громади Іллінської церкви до грецького консула. Лист був надісланий з благословення отця Єлеазара, в ньому йшлося про руйнування церкви та утиски громади. Інших членів громади, як грецьких підданих, заарештувати не наважилися, а взяли передплату про невиїзд. Кожного парафіянина піддали численним допитам, намагаючись отримати від них свідчення на їхнього священика. Але члени громади трималися мужньо. Незважаючи на погрози слідчого, винними не визнали себе і свідчень на свого священика не дали.

Приводом для винесення вироку священикові стали книги, вилучені з церкви, в якій служив отець Єлеазар. Священика помістили до міської в’язниці у Сімферополі. З обвинувального акту: “Підвергнувши перевірці літературу, вилучену під час обшуку в грецькій церкві м. Євпаторії, знайшли у ній елементи монархічної пропаганди”. У 1936 р. помер Константинопольський Патріарх, і, зрозуміло, в Іллінському храмі відслужили панахиду, на цій підставі отця Єлеазара звинуватили в тому, що він “служив панахиди за іноземних підданих і про ворогів Радянського Союзу, які проживають за кордоном”. На допитах батько Єлеазар поводився з гідністю. Протримавши його майже рік у в’язниці в попередньому ув’язненні, виснажуючи літнього священика частими і болісними допитами влади так і не домоглися “потрібних” свідчень від отця Єлеазара: “У висунутому мені звинуваченні я себе винним не визнаю, бо я ніколи жодної агітації проти радянської влади не проводив і ідей фашизму не проповідував…” Разом із отцем Єлеазаром були засуджені інші члени громади, оскільки відмовилися дати свідчення проти свого священика. У липні 1937 року батька Єлеазара засудили до 5 років у виправно-трудовому таборі на Колимі. Він пропрацював у Колимських копальнях менше 5 місяців, померши 6 грудня 1937 року у віці 64 років.