Священномученик Димитрій Спаський, пресвітер

Місяця вересня на 6-й день

Священномученик Димитрій Спаський народився 1877 року у Вологодській губернії, в Усть-Сисольському повіті, в селищі Койгородок у сім’ї священика Вассіана Дмитровича Спаського. Закінчивши Духовну Семінарію, Дмитро Вассіанович став працювати законовчителем у земському училищі, учителем співу в церковно-парафіяльній школі і служити псаломщиком у Троїцькому соборі міста Усть-Сисольська. Одружившись із донькою священика Ганною Іванівною Покровською, Дмитра Васіановича висвятили на священика, у їхній родині народилося четверо дітей. Служити отець Дмитро став у Спаській церкві села Усть-Нем. Його парафіяни були за національністю комі, які погано розуміли церковнослов’янську мову богослужіння. Отець Дмитро щодня виголошував проповіді зирянською мовою, і священика за це дуже любили. Він також продовжував працювати вчителем у кількох школах і був депутатом округу у слідчих і господарських справах.
У 1918 році з Усть-Сисольська до Троїце-Печорська за наказом ЧК було направлено каральний загін червоноармійців. Він піднімався річкою Вичегдою на пароплаві з назвою “Доброзичливець”. Загін зупинився в селі Усть-Нем 15 вересня. Почався погром, п’яні червоноармійці вривалися в будинки, грабували, тут і там лунала стрілянина. Отець Дмитро, як зазвичай, вирушив до церкви звершувати вечірнє богослужіння. Після служби він прочитав проповідь для зирян, які завжди наповнювали його храм, щоб послухати настанови священика. Того дня отець Дмитро сказав, що цим безчинствам скоро буде покладено край, і Бог усім відплатить по заслугах.
Під час проповіді до храму увійшли солдати, які не знали зирянської мови, вони підійшли до отця Дмитра і наказали оголосити народу, що прийшла Радянська влада, і якщо їй не будуть підкорятися, то буде погано. Священик їм нічого не відповів. Мовчки зібрався і вийшов із церкви.
Пізно ввечері в його будинок увірвалися кілька солдатів. Головний із них голосно наказав: “Одягайся, попе!”. Інші стали все навкруги перевертати. Матушка Анна кинулася до отця Дмитра зі словами: “На кого ти нас залишаєш!”.
“Бог вас не залишить”, – були його останні слова.
Наступного дня до осиротілої сім’ї священика знову з’явилися червоноармійці і веліли звільнити дім, залишивши в ньому і все своє майно. Анна Іванівна, у чому була, зібрала чотирьох дітей, і вони вийшли на вулицю.
Батька Дмитра доставили на пароплав і прив’язали до корми. Червоний загін рушив далі річкою. Дорогою священика катували і допитували. Також дорогою склали звинувачення: “виголошує проповіді проти Радянської влади, називаючи її владою грабіжницькою”. Командир карального загону Мандельбаум згодом надіслав донесення в місто Котлас про те, що “засідання Усть-Сисольської ЧК [яке відбулося просто на пароплаві] вирішило: засудити священика Спаського до розстрілу, що і було негайно приведено у виконання”.
Розстріляли отця Дмитра Спаського на четвертий день після арешту, страту проводили в районі села Помоздино.
Місцеві селяни розповіли дочці священика про його останні дні: “Червоноармійці весь час били його нагайками – за те, що він не зрікся віри Христової, а він називав їх слугами сатани. Пароплав зупинили під ранок на безлюдному місці. На узліссі веліли батюшці викопати собі могилу. Та, мабуть, не глибоко зміг він викопати… Коли розстріляли його і закидали яму піском, дощ, що лив цілий день, розмив пісок, і кисть руки стирчала з могили…”. Через три дні після розстрілу матінка Анна разом із жителями сусідніх сіл перевезла тіло чоловіка в село Помоздино, де отець Дмитро був похований на місцевому кладовищі. Відспівування здійснив настоятель Помоздинської Богородице-Різдвяної церкви отець Олексій Тюрнін (згодом також розстріляний). На могилі новомученика встановили хрест, тільки побоялися на хресті написати його ім’я.
Згодом на території цього старого цвинтаря, що був у центрі села, було споруджено будівлю райвиконкому.