Місяця жовтня на 21-й день

Єпископ Аркадій (у світі Олександр Павлович Єршов) народився 15 серпня 1878 р. у сім’ї священика. Близько 1898 р. він вступає до Пермської Духовної Семінарії, після якої приймає священний сан. Старожили розповідали, що це був тоді молодий і “дуже жвавий” священик.
У період першої світової війни він був у діючій армії полковим священиком, виконуючи водночас посаду корпусного благочинного.
Помирає його дружина. Отець Олександр залишається з двома малолітніми дочками – Людмилою і Музою, які, незважаючи на всі труднощі того часу, приховуючи своє походження, зуміли згодом здобути в Ленінграді вищу освіту.
Почалися роки обновленського розколу, у який ухилилася більшість священнослужителів Пермської Єпархії. Обстановка для Православ’я була надто несприятлива. Православний Пермський єпископ Стефан (Знамеровський) у 1923-26 роки фактично не керував єпархією через ненормальні відносини з громадянською владою. Пермська Єпархія лишилася без православного Архієрея. Щось подібне відбувалося і в сусідніх єпархіях Уралу, і хоча обновленські парафії керувалися своїми архієреями, у віданні яких виявилася більшість храмів, але віруючий народ ставився до них з великою недовірою, або в більшості просто не пішов за ними. Оновлені храми були напівпорожніми. Проте храми, в яких служили православні священики, були завжди переповнені.
У той час серед мирян, вірних Православ’ю, було багато вихідців із простого народу, які оминали парафії Єпархії і всенародно викривали обновленських священиків у зраді Православної Церкви. Серед них особливою ревністю відрізнялися: громадянин м. Кунгура Василь Феодорович Бабіков, особистий друг майбутнього єпископа Аркадія; селянин с. Сороки Кінделінського с/ради Кунгурського району Павло Іванович Уткін, який був членом помісного собору Російської Православної Церкви 1917-18 рр. від мирян Пермської Єпархії; селянин с. Кілосово Кунгурського району Костянтин Феодорович Дейков, який навчався на місіонерських курсах при Білогірському монастирі. Були й інші ходаки, імена яких тепер уже невідомі. Завдяки їхнім невтомним і самовідданим працям багато священиків, які ухилилися в розкол, знову поверталися до Православ’я. Але всім було зрозуміло, що парафії повинні мати свою главу – православного єпископа.
Незабаром був здійснений чернечий постриг, і отець Олександр прийняв нове ім’я – Аркадій.
17 березня 1924 р. сам Святіший Патріарх Тихон очолював хіротонію архімандрита Аркадія на єпископа Кунгурського.
На превелику радість православних м. Кунгура, у свято Благовіщення Божої Матері 1924 року єпископ Аркадій після урочистої зустрічі паствою звершив свою першу літургію в Успенському храмі міста. Цей храм був оголошений кафедральним собором.
Місцева цивільна влада зареєструвала нового єпископа. Положення Православ’я у місті почало зміцнюватися. Віруючі у недільні та святкові дні до краю заповнювали Успенський кафедральний собор, тоді як величезний Богоявленський кафедральний храм та інші храми міста, зайняті оновленцями, майже порожні.
За свідченням очевидців, преосвященний Аркадій був невтомним проповідником – пояснював слово Боже, викривав розкольників, брав участь у диспутах з атеїстами. У дні пам’яті Св. Великомучениці Параскеви та Св. Мученика Міни він ввів вчинення в буквальному розумінні всенощного чування за Афонським статутом. Ці святі вважаються небесними покровителями Кунгура, бо перший міський храм був збудований і освячений на згадку про Св. Великомученицю Параскеви. А Св. Мученику Міне був присвячений один із храмів міста, що стоїть поряд з Успенським.
На ці служби з’їжджалися завжди кілька десятків священнослужителів, і приходило безліч народу. У Великий піст Владика запровадив вчинення “пасій”, яких раніше у Кунгурі не знали.
Ім’я єпископа Аркадія широко розійшлося серед віруючих Уралу. До нього почали приїжджати з проханням прийняти їх під своє духовне окормлення настоятели православних храмів та представники церковних парафій не тільки з Пермської, але, за сучасним адміністративним поділом Уралу, зі Свердловської, Челябінської, Кіровської областей.
Протодиякон Всесвятської церкви м. Кунгура Арсеній Пантелеймонов свідчить, що він супроводжував єпископа Аркадія в поїздках для здійснення богослужіння не тільки в міста і села Пермської області, що належать від Кунгура, а й у такі міста, як Перм, Свердловськ, Нижній Тагіл, Верхотур’є. буд.
В цей час Кунгурська Єпархія складалася з 1000-1200 православних парафій. Величезний авторитет єпископа Аркадія викликав відповідну реакцію з боку священства. Почалися інтриги заздрісних осіб, у тому числі з боку соборного протоієрея Алексія Попова (згодом публічно зрікся Бога в м. Кірові), скарги до Патріархії наклепницького характеру, внаслідок яких єпископ Аркадій 23 січня 1929 р. був переведений в м. Чобоксари.
З листопада 1931 року єпископ Аркадій – офіційно визнаний владою керуючий Свердловською єпархією, Правлячий Архієрей Свердловської та Ірбітської єпархії Російської Православної Церкви. Однак у цій ролі єпископу Аркадію судилося пробути лише два тижні – він був заарештований і етапований до Києва, де засуджений до трьох років заслання в Казахстан.
У квітні 1935 року, після звільнення, єпископ Аркадій був зведений Заступником Місцеблюстителя Патріаршого Престолу митрополитом Сергієм у сан архієпископа (Свердловського та Ірбітського). Але був усунений від церковного управління, не допущений до місця свого архієрейського служіння – у місто Свердловськ і проживав на спокої, а фактично, під домашнім арештом, у селищі Балмошна у передмісті міста Пермі, залишаючись титулованим архієреєм Свердловським та Ірбітським.
29 вересня 1935 р. заарештовано. 22 жовтня 1935 р. звільнений на спокій.
21 січня 1937 р. постановою Особливої наради НКВС засуджено до п’яти років позбавлення волі. 28 жовтня 1937 р. постановою Трійки УНКВС по Новосибірській області засуджено до вищої міри. Розстріляний 3 листопада 1937 р. в Новосибірську.