Місяця вересня на 24-й день

3 липня 1937 року Сталін розпорядився послати секретарям обкомів і крайкомів ЦК компартії наступну телеграму: «ЦК ВКП(б) пропонує всім секретарям обласних та крайових організацій і всім обласним, крайовим і республіканським представникам НКВС взяти на облік усіх кулаків, що повернулися на батьківщину… тим, щоб найбільш ворожі з них були негайно заарештовані та були розстріляні в порядку адміністративного провадження їхніх справ через Трійки. ЦК ВКП(б) пропонує у п’ятиденний термін подати до ЦК склад Трійок, а також кількість підлягаючих розстрілу, так само як і кількість тих, що підлягають висилці».

Вже 22 липня начальник Плоскоського районного відділу НКВС Тверської області Попов склав довідку на арешт священика Андрія Бистрова та селянина Василя Виноградова. За довідкою вони звинувачувалися в тому, що раніше позбавлялися виборчих прав, заарештовувалися, знали одне одного, відвідували одне одного, а крім того, Андрій Бистров був священиком.

На вимогу НКВС Жидулинська сільрада, в особі голови та секретаря, склала на священика характеристику. У ній вони писали, що священик мав до революції землі сто п’ятдесят гектарів, худоби мав: корів вісім штук, коней три штуки, овець десять штук, свиней чотири штуки. Застосовував наймання робочої сили. Після революції в 1930 році був забраний лінією НКВС і висланий в Архангельськ на три роки за контрреволюційну діяльність, тобто за виступ проти радянської влади та колгоспного будівництва. Після повернення з заслання в 1934 році Бистров також повів контрреволюційну роботу, якось: у 1935-36-37 роках скликав кулаків Виноградова та інших на квартиру Нікандрова, де робили таємні засідання про підготовку контрреволюційних дій на місцях усередині колгоспів, про розклад , внаслідок чого в колгоспі Первомайському в 1936 році остаточно розвалили трудову дисципліну і вивели сім бідняцьких господарств з колгоспу, а також порушували питання про підготовку до нової війни, агітуючи серед колгоспників, що війна в найближчому майбутньому має бути знищена радянською владою і все колгоспне будівництво, а буде відновлено владу капіталізму, а також вели бесіди серед колгоспників про те, що все вилучене майно їм повернуть назад і колгоспників поженуть із куркульських будинків не у двері, а у вікна».

На той час такої довідки було достатньо для арешту; 23 липня 1937 року був заарештований Василь Виноградов, наступного дня НКВС заарештував священика Андрія Бистрова, і їх ув’язнили Торопецьку в’язницю.

Священномученик Андрій народився 1873 року в селі Залісся Печерської волості Псковського повіту в сім’ї священика Петра Бистрова. Закінчив Псковську учительську семінарію та працював учителем. У 1897 був висвячений у сан диякона, а через два роки – у сан священика і служив у Тверській губернії у храмі села Зуєва. 1930 року о. Андрій був заарештований і засуджений до двох років ув’язнення до табору та п’яти років заслання на Урал. Повернувся він додому 1935 року.

Відразу після арешту уповноважений УДБ Плоскоського районного відділу НКВС допитав священика.

— Наслідку відомо, що ви ведете контрреволюційну агітацію. Визнаєте себе у цьому винним?

— Я контрреволюційної агітації не вів проти радянської влади, за своєю ж лінією я проводжу, що мені потрібно, тобто щодо релігійних обрядів, оскільки нова конституція нам надає право. Якби хтось і говорив проти влади, то сказав би, що влада має підкорятися, бо всяка влада є від Бога. Винним себе у цьому не визнаю.

Того ж дня слідчий допитав селянина Василя Виноградова. Мученик Василь народився 1891 року в селі Іванцеве Плоскоського повіту Тверської губернії в сім’ї селянина Корнилія Виноградова. Закінчив церковно-парафіяльну школу. Все життя прожив у рідному селі, поки не був у 1931 році заарештований та висланий. Втративши свій будинок у селі, жив на хуторі Бор за кілька кілометрів від села.

— Слідству відомо, що ви ведете контрреволюційну агітацію, чи визнаєте себе винним у цьому?

— Я ніякої агітації не веду і винним у цьому себе не визнаю.

— Чи знаєте ви громадянина села Пікачі Савельєва Спиридона і які ваші стосунки з ним?

— Громадянина села Пікачі Савельєва Спиридона знаю, зараз він одноосібник. Взаємини з ним хороші, сварок та особистих рахунків у мене з ним немає. Я іноді бував у нього, але зараз давно не був. Він також іноді заходив до мене у справах, був у мене минулого тижня, тобто тиждень тому; він зайшов, попросив у мене газету з таблицею позики, яку я йому видав, і пішов невідомо куди. А більше жодних розмов із ним не маю.

— Знаєте громадянина Нікандрова Семена із села Іванцеве?

— Нікандрова Семена, що мешкає в селі Іванцеве, знаю добре, бо я народився в селі Іванцеве і жив там до моменту розкуркулювання, тобто до 1933 року. Він зараз у колгоспі.

— Чи часто ви відвідуєте Нікандрова Семена?

— У Нікандрова Семена не був давно, тобто з 1931 року.

– Які розмови вели із Нікандровим Семеном?

— Розмов з ним не було. Завжди, зустрівшись, поклонишся — і більше нічого. Більше показати нічого не можу.

3 серпня начальник Плоскоського районного відділу УДБ подав помічнику начальника Управління НКВС Лістенгурту складену на селян Семена Нікандрова, Сергія Михайлова та Спиридона Савельєва довідку, просячи дати дозвіл на їхній арешт.

Семен Нікандрович Нікандров народився 1870 року в селі Іванцеве Плоскоського повіту Тверської губернії в селянській родині. Сім’я Семена Нікандровича була великою, дуже працьовитою, до революції вони жили добре. Після революції в них залишилися хата, два хліви, два сарая, гумно, лазня, дві корови, один кінь, плуг і воз. А коли Семен Нікандрович вступив у колгосп, то з майна залишилися хата, два хліви, телиця та вівця.

Мученик Сергій народився 1882 року у селі Юрино Плоскоського повіту Тверської губернії у ній селянина Михайла Михайлова. Закінчив церковно-парафіяльну школу. У 1903 році він був призваний до армії і служив рядовим до 1905 року. У 1931-1932 роках був старостою храму, де служив о. Андрій. Сергій Михайлович мав велику родину та господарство — хату, комору, сарай, хлів, віялку, два плуги, воз, три корови, три коні, три вівці. У 1932 році вступив до колгоспу, і частину господарства довелося віддати, залишилися корова та дві вівці. У колгоспі він працював бригадиром. У 1935 році він був засуджений до одного року виправно-трудових таборів за те, що коли був тваринником, у нього впали три теляти.

Мученик Спірідон народився 1875 року в селі Пікачі Плоскоського повіту Тверської губернії в сім’ї селянина Савелія Савельєва. У Першу світову війну він був призваний до армії і прослужив у ній 1916-1917 роки рядовим. Майже все майно Спиридона Савельевича було вилучено владою, йому залишили лише хату та лазню. У 1935 році влада засудила його до шести років ув’язнення за невиконання плану посіву.

8 серпня такий дозвіл було отримано, і 11 та 12 серпня їх було заарештовано та ув’язнено в Торопецьку в’язницю. Відразу після арешту почалися допити. Слідство було прискорене, і допити селян були недовгими.

Слідчий запитував Семена Нікандрова:

— У звинуваченні визнаєте себе винним? Вам звинувачують за статтею 58 пункт 11 КК.

— Винним не визнаю себе. Я ніде ніколи не вів агітації, а також жодної участі не брав. Те, що мені пред’явлено, вважаю, все написано хибно.

Те ж питання було поставлене і Сергію Михайлову, на що він відповів:

— Винним у звинуваченні себе не визнаю, бо я ніде ніякої агітації не вів, а також жодних нарад таємних я не відвідував.

— Чи часто ви відвідували будинок Лозгачова Анісіма, що мешкає в селі Іванцеве?

— Будинок Лозгачова Анісіма не відвідував з 1932 року, зустрічався один раз на початку червня цього року в неділю, в кооперації. Розмов тут у мене з ним ніяких не було, тільки привітався.

– А квартиру Нікандрова Семена скільки разів відвідували і коли?

— На квартирі Нікандрова Семена, що мешкає в селі Іванцеве, був разів зо два, куди ходив за підсідлом у червні місяці, числа не пригадаю якого, бо Нікандров у колгоспі є шорником. Розмов у мене з Нікандровим ніяких не було.

Слідчий запитав Спіридона Савельєва:

— Ваш майновий стан як до революції, так і після?

— З майна я мав до революції один будинок, два сараю, хлів, комору, з худоби — одного коня, дві корови, одну-дві телиці, одного порося, землі шість десятин, те саме мав і після. У 1932 був обкладений твердим завданням, за що відібрали одну корову. У 1935 році за непосів льону було взято коня і корову, а також сарай. 1937 року взято комору за несплату податку, зараз маю курей одних.

— Ви часто відвідували квартиру Нікандрова Семена, село Іванцеве Жидулинської сільради?

— Квартири Нікандрова Семена Нікандровича, що мешкає в селі Іванцеве Жидулинської сільради, я ніколи не відвідував, бо він від мене мешкає за чотири кілометри.

— Слідству відомо, що ви вели контрреволюційну агітацію, чи визнаєте себе винним у цьому?

— Ніде, ніколи я не вів і винним себе в цьому не визнаю.

Після допитів селян слідство у середині вересня повернулося до допитів священика та раніше заарештованого Василя Виноградова. Допити провадив начальник районного відділення Попов.

— Громадянин Бистров, ви дотепер стверджували, що антирадянської агітації не вели, але свідки свідчення дають протилежні, вказуючи на факти вашої контрреволюційної діяльності. Чи визнаєте себе винним і чи будете ви відверто з органами слідства розмовляти?

— Я весь час з державними органами розмовляю відверто і ще раз заявляю, що ніколи нічого проти радянської влади я не говорив, тим більше що, перебуваючи півтора роки ув’язнення і два з половиною роки на засланні, переніс усі страждання, і мені ще їх переносити не хотілося, а тому вести якусь розмову, а тим більше контрреволюційну не маю наміру…

— Громадянин Виноградов, яке господарство у вас і вашого батька було до революції і після яких репресій зазнавали?

— Господарство наше як до, а також після революції було куркульське, за що було позбавлено виборчих прав… 1931 року господарство було розкуркулено (вилучено), але висилати мене не висилали. Про те, за що мене судили, я не знаю, тому ніякого терміну покарання я не відбував.

— Ви, громадянине Виноградів, коли ходили до будинку Нікандрова чи до будинку Лозгачова, чи були там водночас Лозгачов, Бистров, Михайлов?

— З того моменту, як мене переселили з села Іванцеве за п’ять кілометрів на хутір, я ніколи ні до кого не заходив і разом із Лозгачовим, Бистровим та Михайловим ніде не був.

— Ви мені відповідали, що вас після розкуркулювання нікуди не висилали, а тепер говорите, що переселяли; як це вийшло та за що переселяли?

— Років через півтора, приблизно наприкінці 1932 або на початку 1933 року, мені було запропоновано з усім сімейством виїхати з села Іванцеве і вказано місце для проживання від Іванцева за п’ять кілометрів, там, де колись був млин, який на той час розвалився. Ось там я оселився і жив досі. Взимку ми займалися лісозаготівлями, влітку дружина та дочка збирали ягоди, ось усі мої заняття.

— Слідство має в своєму розпорядженні дані, що ви збиралися спільно з попом Бистровим, кулаком Лозгачовим, Михайловим і Нікандровим і вели антирадянські розмови. Чи підтверджуєте ви це?

— Я вже сказав, що ніде, ніколи не збирався і жодних розмов не вів.

— Ми маємо дані, що ви були 1931 року засуджені на два роки і терміну покарання не відбували.

— Ніколи я не судився і мене не засуджували, і тому жодних термінів не відбував.

20 вересня помічник оперуповноваженого УДБ Плоскоського районного відділення НКВС Ліванов склав обвинувальний висновок у справі священика та селян. Незважаючи на те, що доказів злочину не було жодних, «справу» визнали закінченою і направили на розгляд Трійки НКВС із попереднього дозволу Осташківської опергрупи НКВС.

3 жовтня Трійка НКВС засудила священика Андрія Бистрова та мирян Василя Виноградова, Сергія Михайлова та Спиридона Савельєва до розстрілу. Вони були розстріляні 7 жовтня 1937 року.

Зараховані до святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Російської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.

Шістдесятисемирічний Семен Нікандров був засуджений до десяти років ув’язнення до виправно-трудового табору.