Священномученик Амвросій (Гудко), Сарапульський, єпископ p18sh3aclj1oqqb6l15jq1plpb3e3
Житія святих,  Липень

Священномученик Амвросій (Гудко), Сарапульський, єпископ

Місяця липня на 27-й день

Священномученик Амвросій народився 1867 року в сім’ї міщанина Люблінської губернії і в хрещенні був наречений Василем. Згодом він розповідав про себе, що походить із середовища бідного, сірого міщанства, але за це дякує та благословляє Господа, бо життя в цьому середовищі з дитинства привчило його не тільки розумом, а й серцем знати та розуміти, що таке скрута та бідність. “Промислу Божому завгодно було поставити мене в такі умови, – говорив він, – щоб перші промені мого свідомого життя і рухи моєї думки і серця… були вражені горем і гіркими сльозами близьких… і дорогих мені людей, які тяжко страждали від людської брутальності, духовної темряви і невігластва. І під такими безвідрадними враженнями минули… всі роки моєї юності. Внаслідок того… у серці юнака став вимальовуватися з більшою і більшою визначеністю і ясністю шлях такого життя, за якого б з’явилася можливість… усі свої сили присвятити на порятунок рідного народу від навколишньої його… духовної темряви – цієї найголовнішої винуватиці майже всіх його лих і страждань”.

1893 року Василь закінчив Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я, його постригли в чернецтво з ім’ям Амвросій і висвятили на ієромонаха. Того ж року призначений завідувачем катехізаторського місіонерського училища на Алтаї.

У 1897 році його поставили начальником Корейської духовної місії в Сеулі і звели в сан архімандрита, 1898 року відкликали із Сеула, 1899 року призначили доглядачем Донського духовного училища в Москві, а 1901-го – ректором Волинської духовної семінарії. 30 травня 1904 року архімандрита Амвросія було хіротонізовано на єпископа Кременецького, вікарія Волинської єпархії; 1909 року призначено єпископом Балтським, вікарієм Подільської єпархії, 1914-го – єпископом Сарапульським, вікарієм В’ятської єпархії.

За викриття зловживань губернської адміністрації владика Амвросій мав сутички зі світською владою. 18 травня 1917 р. звільнений на спокій і призначений керуючим Свіяжським на честь Успіння Божої Матері монастирем Казанської єпархії, де його і застала революція. У проповідях біля раки Казанського свт. Германа владика Амвросій закликав паству не піддаватися агітації атеїстів, молитися за ув’язненого імператора Миколу II. Повага і любов пастви до владики не дозволили піддати його переслідуванням, хоча справу проти нього таємно було розпочато ще при Тимчасовому уряді.

Революційні події на деякий час перервали “слідче дізнання”, але незабаром цькування владики Амвросія відновилося. Головними свідками проти нього виступили кілька насельників монастиря, які вирізнялися розпусним життям і були причетні до розкрадання монастирського майна, щодо яких владика Амвросій як настоятель вживав суворих заходів. Справа скінчилася тим, що один із ченців, підбурюваний до злочину міліцією, здійснив спробу замаху на життя єпископа Амвросія, його заарештували, а під час слідства він написав донос на єпископа, звинувачуючи його в контрреволюційній діяльності. На підставі цього доносу в березні 1918 року в Свіяжському ревтрибуналі відбувся суд над єпископом. Суд був відкритим, і зал наповнився селянами, серед яких єпископ Амвросій був особливо популярний. Виступаючи на суді, єпископ сказав: “Винним себе не визнаю за жодним пунктом обвинувачення. Діяв як пастир, як навіювала мені совість християнина: ні більше, ні менше. Однак якби визнали мене винним, маю одне прохання: грошовому стягненню мене не піддавати, а ув’язнити, тому що грошей… у мене немає, а гроші, які я отримую, належать бідним, яким я їх роздаю”. Судді, приголомшені показаннями свідків, змушені були визнати, що владика Амвросій являє собою щиро улюбленого селянами архіпастиря, і виправдали його.

Вдруге єпископ Амвросій був заарештований у липні 1918 р., але завдяки заступництву казанських архіпастирів, духовенства і православного народу за кілька днів звільнений.

Після звільнення єпископ повернувся в очолювану ним обитель. 26 липня 1918 року зійшли в огорожу монастиря червоноармійці, щоб реквізувати хлібні надлишки, – повідомляв у своєму рапорті єпископу Чистопільському Анатолію (Грисюку) благочинний монастирів ігумен Феодосій, – преосвященний вийшов подивитися, але в цей час, тобто о 4-й годині опівдні, владику заарештували й повели до міського собору, біля якого, зачекавши з півгодини, повезли на станцію Свіяжськ; тут у вагоні преосвященний Амвросій і ночував. 27-го о 7-й годині ранку владику вивели поблизу станції в поле, де, за розповіддю очевидців, преосвященний стояв навколішки і з піднятими руками молився Богові, поки рили для нього неглибоку могилу; після викопання могили послідував постріл, потім ще кілька, після яких преосвященний впав на смерть, а потім його тут же потягли в могилу і засипали землею…”

Усе своє життя безсрібник і просвітитель єпископ Амвросій присвятив служінню Богу і народу, відстоюючи право народу бути освіченим і не пов’язаним пороками, що поневолюють душу; постраждавши за Христа мученицьки, його прославила Руська Православна Церква 2000 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь, глас 4:

Днесь светло красуется обитель Свияжская, / веселится и радуется град Казань, / обретши новаго молитвенника и предстателя / чуднаго святителя Амвросия, / веру православную свято соблюдшаго / и венцем мученическим от Христа увенчаннаго, / егоже прославление мы радостно празднующе / вопием усердно: / молися, святителю, о пастве твоей, / яко да избавльшеся от обстояний // улучим от Христа Бога велию милость.

Кондак, глас 5:

Житие свое целомудрием украсив, / правды нравы взыскуя, / мудростию веру сохранил еси, богоблаженне Амвросие, / темже и люди твоя упасл еси. / Но ведый, яко ненавидими бывают вслед Христа грядущий, / в мужестве споследуя Ему, паче сраспятися тщашеся, / и пострадати, и умрети, // да и Той тя прослави.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку