...
Житія святих,  Лютий

Священномученик Михаїл Ражкін, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 22-й день – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / лютого на 23-й день (перехідне)

Священномученик Михаїл народився 1 жовтня 1871 року в селі Єлань Саратовської губернії в сім’ї селянина Степана Ражкіна. Згодом сім’я переїхала жити до міста, і Михаїл закінчив 4-е міське училище. Давно вже мрією Михаїла було стати служителем Церкви, і 26 червня 1901 року його призначили псаломщиком до храму в станицю Копанівську Єнотаєвського повіту Астраханської губернії. З 12 червня 1903 року він став служити псаломщиком у храмі в селі Пролейка Царевського повіту, а 22 червня 1904 року його призначили псаломщиком до Казанської церкви в місті Астрахані. 20 жовтня 1908 року його було призначено псаломщиком до Михайло-Архангельської церкви слободи Володимирівки Царьовського повіту, а 18 жовтня 1910 року – псаломщиком до храму в селі Микільське Єнотаївського повіту. 12 серпня 1916 року Михаїла Степановича призначили псаломщиком до церкви в селі Харабалі Єнотаївського повіту.
З 1924 до 1930 року включно Михаїл Степанович служив псаломщиком у храмі в селі Верхній Баскунчак.
У 1930 році захворів ієромонах Мелхіседек (Дроздов), який служив у храмі в селі Косики, і єпископ Астраханський Андрій (Комаров) 18 лютого 1930 року висвятив псаломщика Михайла на священника до цього храму. Парафія, однак, була такою бідною, що для сімейного священика становило великі труднощі прогодувати тут сім’ю, і отець Михаїл змушений був написати про це листа архієрею.
“Маю честь повідомити Вашому Преосвященству, що ієромонах Мелхіседек повністю одужав від своєї хвороби і цілком може знову виконувати свої пастирські обов’язки в парафії… Як я вже повідомляв Вашому Преосвященству, внаслідок малого населення (всього 220 дворів) вельми важко прожити сімейному священникові, тим більше через малий врожай. Самі парафіяни вкрай здивовані, що я зважився приїхати зі своєю сім’єю і зі своїм майном до Косікі; знаючи свою малопосівність і свої нагальні недоліки в домашньому господарстві, вони за всієї своєї готовності й любові до пастиря допомогти не можуть, бо хлібні пайки не видають, а на врожай надії зовсім мало; а я, внаслідок поганих доходів, на стороні хліба не можу купити за дорожнечею. І тому, в Косики пастирські обов’язки може виконувати чернеча особа або ж священник-вдівець, цілковито не сімейний… Про що і насмілююся донести Вашому Преосвященству, але наперед пишу Вам – яка б не була резолюція Вашого Преосвященства, я беззаперечно заздалегідь підкоряюся їй, як син Православної Церкви, котрий любить свого Архіпастиря”.

Отець Михаїл, незважаючи на труднощі матеріальні, був ревним пастирем та проповідником і за кожною службою виголошував проповіді, що було з незадоволенням відмічено владою; у цей час посилилися гоніння на Церкву, розкуркулювали й засилали селян, закривали храми й заарештовували духовенство. Восени 1930 року священникові запропонували сплатити черговий податок. Несплата податку була рівнозначна закриттю храму, і священник звернувся до вірян, запропонувавши влаштувати збори церковної громади для обговорення цього питання. Збори відбулися 2 листопада 1930 року. Отець Михаїл, звертаючись до парафіян, сказав: “Якщо хочете, щоб у вас була служба, то внесіть гроші для сплати в держстрахкасу”. Церковна громада постановила зібрати добровільні пожертви для сплати податку державі, щоб таким чином уникнути закриття храму.
Однак таке рішення не влаштовувало владу, і 15 листопада 1930 року співробітники ОДПУ заарештували священника і найактивніших парафіян та ув’язнили їх у єнотаївській в’язниці. 22 листопада слідчий допитав священника.
“Проповіді я говорив щонеділі про те, що потрібно ходити до церкви, більше молитися Богу. Господь пробачить вам гріхи і подасть вам усе, – сказав отець Михаїл. – Наприкінці серпня чи на початку вересня я зустрів на вулиці молодь… говорив, щоб вони ходили до церкви, молилися Богу. Після закінчення служби я запитував про те, у кого є хрести чи ні, якщо немає, то потрібно придбати в церкві у ктитора…”
26 листопада сільрада видала для ОДПУ довідку на священника, в якій писали, що отець Михаїл “помічений в антирадянських виступах, особливо яскраво вимальовувалися його виступи в церкві під час читання проповіді в перші дні його прибуття до села Косики; він закликав віруючу молодь не відвідувати народний дім, і той, хто буде відвідувати його, той повинен залишити храм Божий… помічений таким, що обертається в групах жінок на вулицях вечорами, проповідуючи слово Боже, у розмовах борючись із культурною роботою… Незаконно провів збори вірян з питання самооподаткування в сплату за нього сільраді обчисленого на нього самооподаткування… загалом елемент антирадянський, що вимагає негайного ізолювання від трудящої маси”.
29 грудня було складено обвинувальний висновок. Слідчі писали в ньому, що священник “у церкві заявив: православні, скажіть своїм чоловікам, братам, і дружинам, і сестрам, щоб вони врешті-решт покаялися…” У вересні під час проповіді говорив: “Що ви допомагаєте радянській владі, несете хліб, гроші – і для чого все це; вони кажуть, що будуємо заводи, всього в них багато, а самі все більше й більше беруть з мужика; не треба їм давати нічого, нехай їх вимагають – нічого не буде, потягають трохи й перестануть, як мене забирали кілька разів до ДПУ, але я все одно наполягаю на своєму: не потрібно ходити в народний дім, слухати різні байки, а потрібно ходити до церкви, молитися Богові, можливо, Він пробачить наші гріхи… Я ось послужу у вас із рік, поправлю народ, а то стали забувати церкву… я нічого не боюся – куди б мене не заслали, скрізь сонечко світить”.

3 лютого 1931 року трійка ОДПУ засудила отця Михаїла до п’яти років ув’язнення в концтабір.
Повернувшись 1936 року з ув’язнення, отець Михаїл оселився в селі Микільському Єнотаївського району. Храм у селі був захоплений обновленцями, і православні служили в каплиці. Отець Михаїл, живучи в селі, став звершувати треби.
27 лютого 1937 року отця Михаїла було піддано адміністративному засланню із вказівкою проживати в місті Астрахань, без права виїзду з міста і з обов’язком з’являтися для відмітки в НКВС щомісяця. Він переїхав до Астрахані, де залишався незакритим останній храм – Покрови Божої Матері. Отець Михаїл співав у храмі на криласі, а прожиток для себе і своєї сім’ї просив на паперті храму як жебрак.
Вдруге отець Михаїл був заарештований під час масових гонінь наприкінці тридцятих років – 20 січня 1938 року. Диякон Покровської церкви, який виступив проти нього як черговий свідок, показав, що він знає отця Михаїла “як людину, вороже налаштовану до радянської влади… Ражкін, – заявив він, – систематично протягом 1937 року проводив антирадянську агітацію, спрямовану проти заходів партії та уряду, серед парафіян Покровської церкви поширюючи наклепницькі чутки про радянську владу: нібито радянська влада гнобить релігію і необґрунтовано розправляється зі служителями релігійного культу. Нібито країна радянською владою доведена до розрухи, чого, мовляв, за царського ладу не було”.
8 лютого слідчий допитав отця Михаїла.
– Вас заарештовано за проведення систематичної антирадянської діяльності. Визнаєте себе в цьому винним?
– Ні, не визнаю. Ніякої антирадянської діяльності я не проводив.
– Ви говорите неправду. Слідством встановлено, що ви, будучи вороже налаштованим до ВКП(б) і радянської влади, проводили антирадянську агітацію. Вимагаємо говорити правду.
– Я говорю тільки правду. Антирадянських розмов і агітації не проводив.
Того ж дня були влаштовані очні ставки священника з лжесвідками, але всі їхні свідчення отець Михаїл категорично відкинув.
13 лютого трійка НКВС засудила отця Михаїла до розстрілу. Священника Михаїла Разкіна розстріляли 8 березня 1938 року, його поховали в загальній безвісній могилі.

 

Знайшли помилку