Свфщенномученик Михаїл Ражкін, пресвітер

Місяця лютого на 23-й день.

Священномученик Михайло народився 1 жовтня 1871 року в селі Єлань Саратовської губернії в сім’ї селянина Степана Ражкіна. Згодом сім’я переїхала жити в місто, і Михайло закінчив 4-е міське училище. Давно вже мрією Михайла було стати служителем Церкви, і 26 червня 1901 року його призначили псаломщиком до храму в станицю Копанівську Єнотаєвського повіту Астраханської губернії. З 12 червня 1903 року він став служити псаломщиком у храмі в селі Пролейка Царевського повіту, а 22 червня 1904 року його призначили псаломщиком до Казанської церкви в місті Астрахані. 20 жовтня 1908 року його було визначено псаломщиком до Михайло-Архангельської церкви слободи Володимирівки Царьовського повіту, а 18 жовтня 1910 року – псаломщиком до храму в селі Микільське Єнотаївського повіту. 12 серпня 1916 року Михайла Степановича призначили псаломщиком до церкви в селі Харабалі Єнотаївського повіту.
З 1924 по 1930 рік Михайло Степанович служив псаломщиком у храмі в селі Верхній Баскунчак.
У 1930 році захворів ієромонах Мелхиседек (Дроздов), який служив у храмі в селі Косики, і єпископ Астраханський Андрій (Комаров) 18 лютого 1930 року висвятив псаломщика Михайла на священика до цього храму. Парафія, однак, була настільки бідною, що для сімейного священика становило великі труднощі прогодувати тут сім’ю, і отець Михайло змушений був написати про це листа архієрею.
“Маю честь повідомити Вашому Преосвященству, що ієромонах Мелхиседек повністю одужав від своєї хвороби і цілком може знову виконувати свої пастирські обов’язки в парафії… Як я вже повідомляв Вашому Преосвященству, внаслідок малого населення (всього 220 дворів) вельми важко прожити сімейному священикові, тим більше з нагоди малого врожаю. Самі парафіяни вкрай здивовані, що я зважився приїхати зі своєю сім’єю і зі своїм майном до Косікі; знаючи свою малопосівність і свої нагальні недоліки в домашньому господарстві, вони за всієї своєї готовності й любові до пастиря допомогти не можуть, бо хлібні пайки не видають, а на врожай надії абсолютно мало; а я, внаслідок поганих доходів, на боці хліба не можу купити за дорожнечею. І тому, в Косики пастирські обов’язки може виконувати чернеча особа або ж священик-вдівець, абсолютно не сімейний… Про що і насмілююся донести Вашому Преосвященству, але наперед пишу Вам – яка б не була резолюція Вашого Преосвященства, я беззаперечно заздалегідь підкоряюся їй, як син Православної Церкви, що любить свого Архіпастиря”.

Отець Михайло, незважаючи на труднощі матеріальні, був ревним пастирем і проповідником, і за кожною службою виголошував проповіді, що було незадоволено відмічено владою; у цей час посилилися гоніння на Церкву, розкуркулювалися й засилалися селяни, закривали храми й заарештовували духовенство. Восени 1930 року священику запропонували сплатити черговий податок. Несплата податку була рівнозначна закриттю храму, і священик звернувся до вірян, запропонувавши влаштувати збори церковної громади для обговорення цього питання. Збори відбулися 2 листопада 1930 року. Отець Михайло, звертаючись до парафіян, сказав: “Якщо хочете, щоб у вас була служба, то внесіть гроші для сплати в держстрахкасу”. Церковна громада постановила зібрати добровільні пожертви для сплати податку державі, щоб таким чином уникнути закриття храму.
Однак таке рішення не влаштовувало владу, і 15 листопада 1930 року співробітники ОДПУ заарештували священика і найактивніших парафіян та ув’язнили їх у єнотаївській в’язниці. 22 листопада слідчий допитав священика.
“Проповіді я говорив щонеділі про те, що потрібно ходити до церкви, більше молитися Богу. Господь пробачить вам гріхи і подасть вам усе, – сказав отець Михайло. – Наприкінці серпня чи на початку вересня я зустрів на вулиці молодь… говорив, щоб вони ходили до церкви, молилися Богу. Після закінчення служби я запитував про те, у кого є хрести чи ні, якщо немає, то потрібно придбати в церкві у ктитора…”.
26 листопада сільрада видала для ОДПУ довідку на священика, в якій писали, що отець Михайло “помічений в антирадянських виступах, особливо яскраво вимальовувалися його виступи в церкві під час читання проповіді в перші дні його прибуття в село Косики; він закликав віруючу молодь не відвідувати народний дім, і той, хто буде відвідувати його, той повинен залишити храм Божий… помічений таким, що обертається в групах жінок на вулицях вечорами, проповідуючи слово Боже, у розмовах борючись із культурною роботою… Незаконно провів збори вірян з питання самооподаткування в сплату за нього сільраді обчисленого на нього самооподаткування… загалом елемент антирадянський, що вимагає негайного ізолювання від трудящої маси”.
29 грудня було складено обвинувальний висновок. Слідчі писали в ньому, що священик “у церкві заявив: православні, скажіть своїм чоловікам, братам, і дружинам, і сестрам, щоб вони врешті-решт покаялися…”. У вересні під час проповіді говорив: “Що ви допомагаєте радянській владі, несете хліб, гроші – і для чого все це; вони кажуть, що будуємо заводи, всього в них багато, а самі все більше й більше беруть із мужика; не треба їм давати нічого, нехай їх вимагають – нічого не буде, потягають трохи й перестануть, як мене забирали кілька разів до ДПУ, але я все одно наполягаю на своєму: не потрібно ходити в народний дім, слухати різні байки, а потрібно ходити до церкви, молитися Богові, можливо, Він пробачить наші гріхи. .. Я ось послужу у вас із рік, поправлю народ, а то стали забувати церкву… я нічого не боюся – куди б мене не заслали, скрізь сонечко світить”.

3 лютого 1931 року трійка ОДПУ засудила отця Михайла до п’яти років ув’язнення в концтабір.
Повернувшись 1936 року з ув’язнення, отець Михаїл оселився в селі Микільському Єнотаївського району. Храм у селі був захоплений обновленцями, і православні служили в каплиці. Отець Михайло, живучи в селі, став здійснювати треби.
27 лютого 1937 року отця Михаїла було піддано адміністративному засланню із вказівкою проживати в місті Астрахань, без права виїзду з міста і з обов’язком з’являтися для позначки в НКВС щомісяця. Він переїхав до Астрахані, де залишався незакритим останній храм – Покрови Божої Матері. Отець Михаїл співав у храмі на криласі, а прожиток для себе і своєї сім’ї просив на паперті храму як жебрак.
Вдруге отець Михаїл був заарештований під час масових гонінь наприкінці тридцятих років – 20 січня 1938 року. Диякон Покровської церкви, який виступив проти нього як черговий свідок, показав, що він знає отця Михайла “як людину, вороже налаштовану до радянської влади… Ражкін, – заявив він, – систематично протягом 1937 року проводив антирадянську агітацію, спрямовану проти заходів партії та уряду, серед парафіян Покровської церкви поширюючи наклепницькі чутки про радянську владу: нібито радянська влада гнобить релігію і необґрунтовано розправляється зі служителями релігійного культу. Нібито країна радянською владою доведена до розрухи, чого, мовляв, за царського ладу не було”.
8 лютого слідчий допитав отця Михайла.
– Вас заарештовано за проведення систематичної антирадянської діяльності. Визнаєте себе в цьому винним?
– Ні, не визнаю. Ніякої антирадянської діяльності я не проводив.
– Ви говорите неправду. Слідством встановлено, що ви, будучи вороже налаштованим до ВКП(б) і радянської влади, проводили антирадянську агітацію. Вимагаємо говорити правду.
– Я говорю тільки правду. Антирадянських розмов і агітації не проводив.
Того ж дня були влаштовані очні ставки священика з лжесвідками, але всі їхні свідчення отець Михайло категорично відкинув.
13 лютого трійка НКВС засудила отця Михайла до розстрілу. Священика Михаїла Разкіна розстріляли 8 березня 1938 року, його поховали в загальній безвісній могилі.