Великомученик Феодор Тирон

Місяця лютого на 17-й день (перехідне святкування в суботу 1-ї седмиці Великого посту)

Максиміян і Максимін, нечестиві царі, розіслали свій наказ у всі кінці, щоб усі язичники, які прийняли закон християнський, скуштували із жертв ідольських, — тоді звільняться від кари, а якщо перечити почнуть, нехай будуть передані суду. У той час святий Феодор Тирон, який у східному краю воював, із багатьма співвоїнами своїми був переведений у полк мармаритський, під препосита на ім’я Вринк, полк же той був тоді у граді Понтійському на ім’я Амасія. Приведено ж було у полк той Феодора святого, і переконували його невірні, аби приніс жертву ідолам. Істинний Христовий воїн Теодор, вірний Богові, сповнився Духа Святого, сказав посеред полку: “Я християнин, і наказано мені не приносити жертви богам перелюбодійним, маю-бо Ісуса Христа, істинного Бога і Царя на небі”. Вринк-препосит сказав: “Послухай мене, Феодоре, прийми всю свою зброю і, як воїн, піди принеси жертву богам”. Святий Феодор відповідав, говорячи: “Я є воїн свого Царя-Христа, більше не можу нікому іншому воїном бути”. Сказав Вринк-препосит: “І всі, що тут є, християнами є і воїнами царів римських”. Відповів святий: “Кожен знає, чиїм є воїном, я ж є воїном Владики і Царя Небесного Бога і єдинородного його Сина”. Посидоній-сотник, стоячи перед ним, сказав: “І сина має Бог твій, о Феодоре?” Відповів же святий Теодор, кажучи: “Має справді Сина — Слово Істини — через Нього вчинив усе”. Сказав же йому препосит: “Чи можемо Його пізнати?” Сказав святий Феодор: “Хотів би я, щоб вам Бог дав таке розуміння, аби ви Його пізнали”. Сказав йому Посидоній: “І якщо Його пізнаємо, то чи можемо покинути царів наших і до Нього піти?” Сказав святий Феодор: “Нічого вам не заважає покинути пітьму і короткочасних земних царів, приступити ж до Бога Живого. Царя і Владики вічного, і стати воїном його, так же і я”. Вринк-препосит сказав до сотника: “Залишмо його [Феодора] на декілька днів, щоб, подумавши, вибрав для себе корисне”. Прийнявши ж даний собі час, Феодор святий молився безперестанно і хвалив Господа. Люттю ж навісніли нечестиві на інших деяких міщан, їх же схопивши, у в’язницю [за Христа] вели. Святий же Феодор услід за ними йшов, взивав, навчаючи їх путі спасенної і терпіння, щоб не відвернулися від Христа Царя. Коли ж замкнені вони у в’язниці були, святий Феодор знайшов зручний час і запалив уночі капище матері богів, видно було декому з града, і донесли на нього. Кронид же, градоначальник, забоявся через те, взяв Феодора й до ігемона Публія привів його, говорячи: “Пане мій, цей чоловік згубний, нововибраний тирон, погано прийшов у град наш, спалив храм матері богів наших і збезчестив богів. Взявши-бо його, привів до твоєї величности, аби за божественним владик вселенної велінням царським достойну прийняв кару за нахабне діло”. Ігемон же, прикликавши препосита Вринка, сказав йому: “Чи ти дав владу цьому спалити храм матері богів наших?” Той же відповів, кажучи: “Я довго переконував його, давши йому час, щоб, подумавши, приніс жертву богам. Ти ж суддя, чини, що царі велять”. Тоді ігемон, сівши на судищі, поставив перед собою блаженного Феодора і сказав йому: “Чому, коли належить принести жертву і кадило богині, ти приніс їй вогонь?” Сказав святий Феодор: “Що вчинив, не відмовляюся, запалив дрова, щоб обпалився камінь. Такою є ваша богиня і така її сила, що вогонь ї’ї торкається та обпалює”. Розгнівався суддя, звелів його бити, кажучи так: “Лагідна моя бесіда зробила тебе відважним, не відповідай мені багатьма словами, чекають-бо на тебе лютіші муки, щоб царським ти підкорився наказам”. Сказав святий Феодор: “Ні тебе, ні мук твоїх не боюся, навіть якщо дуже люті. Далі ж роби, що хочеш, бо сподівання благ, що чекають у Бога мого, переконує мене дерзати, через надію, що дана мені, і через вінець, який сплітається мені в Бога”. Сказав суддя: “Богам принеси жертву, Феодоре, і звільнися від мук, які чекають на тебе, погано-бо й гірко маєш померти”. Сказав святий Феодор: “Муки, яких ти завдаєш, не є для мене муками, Господь-бо мій і Цар, Ісус Христос, є перед лицем моїм, від мук Твоїх звільняє мене, Його ж ти не бачиш, бо не дивишся духовними очима”. Сповнився люті суддя і, наче лев, заревів, звелів святого вкинути до темниці і двері замкнути печаттю, і залишити його там, щоб помер з голоду. Коли вкинений був до в’язниці блаженний Феодор, мав поживу від Святого Духа. І тої ночі явився йому Господь і сказав: “Дерзай, Феодоре, Я з тобою. Не приймай їжі чи пиття земного, буде тобі життя інше, негинуче і вічне, зі Мною на Небесах”. Це мовивши. Господь відійшов від нього. А святий Феодор почав співати і веселитися, слухала ж його велика кількість святих ангелів. Сторожа в’язнична, почувши солодкі піснеспіви, встала й побігла до дверей в’язниці. І бачили двері замкнені, і печать цілу, глянули через віконце — й побачили багато білоризців, які співали разом зі святим Феодором. І злякалися, сповістили Публієві-ігемону. Він же, вставши, пішов швидко до дверей в’язниці, і бачивши двері замкнені, і ланцюг металевий вкупі, і печать цілу, чув же голос співаючих всередині зі святим Феодором — звелів озброєним воїнам обступити навколо в’язницю, думаючи, що якісь християни є з Феодором. Та, увійшовши всередину, нікого не знайшли, лише слугу Христового Феодора, зв’язаного ланцюгами. І напав на ігемона страх і трепет, і на всіх, що з ним були, — вийшовши з в’язниці, замкнули двері знову й пішли. І звелів суддя давати святому щодня невеличкий окраєць хліба і води. Великий же і вірний мученик Христовий, як же написано — “праведний житиме вірою”, ніяк же від них не хотів прийняти хліб чи воду, кажучи їм: “Мене годує Господь мій і Цар — Ісус Христос”. Коли ж настав ранок, звелів суддя вивести його на судилище і, поставивши перед собою, сказав: “Послухай мене без мук і кари і принеси жертву великим богам, аби швидко написав я про тебе владикам вселенної, і будеш великим жрецем богів, і приймеш не менші почесті, і на цьому ж престолі, на якому й ми, перебуватимеш з нами разом”. Святий же Феодор, поглянувши на небо і знаменням хресним знаменувавшися, сказав до ката: “Якщо й вогнем плоть мою спалиш і різними розшматуєш муками, мечами посічеш, звірам на поїдання віддаси, проте, доки дух мій у мені, не відвернуся від Імені Христа мого”. Кат же, порадившися із препоситом, звелів святого повісити на дереві та кігтями залізними стругати тіло його. І доти стругали мученика, поки кості його не оголилися. А блаженний Феодор нічого не відповідав ігемонові, але співав, кажучи: “Благословлю Господа у всякий час, завжди хвала Його в устах моїх”. Подивувався кат такому терпінню і мужності блаженного Феодора і сказав йому: “Чи не соромишся, о найокаянніший з усіх людей, покладатися на чоловіка, названого Христом, який убитий був насильницькою смертю, і через нього ти, настільки нерозсудно, віддаєшся на муки та кару?” Святий же Христовий мученик Феодор сказав: “Безчестя це хай буде мені і всім, хто призиває ім’я Господа мого Ісуса Христа”. Коли закричав народ, щоб забрали вже зсередини Феодора, спитав ігемон Феодора через проголошувача, кажучи: “Чи хочеш богам принести жертву, чи далі хочеш, щоб я тебе мучив?” Відповів же святий мученик Феодор, відважно кажучи до ката: “Нечестивче і всілякої скверни сповнений і підступу, сину диявола, чи не боїшся Бога, який дав тобі таку владу і могутність? Тому-бо царі царюють і кати тримають землю пануванням, змушуєш мене покинути Бога Живого і поклонитися каменю бездушному”. Суддя ж довго думав, знову мовив святому Феодорові: “Що хочеш: з нами бути чи з Христом своїм?” Святий відповів з радістю великою: “З Христом моїм був, і є, і буду, далі ж чини, що хочеш”. Бачивши ж, що нічого не можуть катування проти Феодорового терпіння, ігемон видав на нього смертний вирок, кажучи: “Феодора, який не підкорився владі славних царів і великих богів, який вірить, що Ісус Христос розп’ятий був при Понтійськім Пилаті, як же юдеї розповідають, вогню передати наказую”. Як тільки такий вирок суддя видав, скорше від слів виконувалося наказане діло, бо зразу слуги із тих, що були поблизу домів і лазень, багато дров назбирали, вели блаженного Феодора на місце смертне. І коли святий знамення хресне поклав, вогонь великий навколо нього був запалений — і зійшов Дух Святий і охолодив мученика. Так Феодор святий, хвалячи і славословлячи Бога, у мирі передав дух свій Господеві. І бачив [говорить очевидець-письменник] чесну і святу його душу, що, як блискавка, знялася на небеса. Жінка ж одна на ім’я Євсевія, яка благочесно та добродійно жила, попросила тіло святого славного мученика Феодора. Його взявши, помастила пахучим миром і, в синдон чистий загорнувши, поклала до гробу в домі своєму у граді Євхаїтському, під митрополією Амасійською, і щороку сповнювала чесну його і святу пам’ять. Переставився ж святий мученик Христовий Феодор у сімнадцятий день лютого, коли володарював Максиміян-кат, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава з Отцем і Святим Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання