Мученик Фалалей, Олександр та Астерій

Місяця травня на 20-й день

За царювання Нумеріяна, коли ігемон Феодор в Егейському граді переслідував Божу Церкву і різними смертями убивав вірних рабів Христових, взято було юнака християнського, літ вісімнадцяти, на ім’я Фалалей, і перед нечестивим судищем у храмі Адріяновому поставлено. На зріст і з лиця красень був Фалалей, русяве мав волосся, ремеслом був лікар, без винагороди зцілював усілякі недуги. На нього поглянувши, ігемон красі його подивувався, до тих, що там стояли, сказав: “Де взяли цього гарного юнака?” Ті ж відповіли: “Ішов в Аназарв-град Киликійської єпархії, побачили його, що швидко йде. Коли ж він нас зауважив, сховався в діброві. Ми ж шукали його старанно, ледве знайшли — під дикою оливкою сидів. Взяли його і до твоєї влади привели”. Сказав ігемон до святого: “Скажи нам, о хлопче, якої ти віри, і з якого града, і яких батьків, і як називаєшся?” Відповів святий: “Я — християнин, ім’я моє Фалалей, родом з Ливану, батько мій був воєводою, на ім’я Берукій, мати ж — Ромулія. Маю ж і брата Іоанна, який у причті церковному був саном піддиякон. Я ж лікарської майстерності навчився в учителя Макарія, архілікаря. Коли ж усі християни, які у Ливані жили, втекли в гори і пустелі через гоніння від ідолопоклонників, взяли мене і до едеського ігемона Тиверія привели. Мучив він мене, визнав я ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога істинного і преблагого, Творця всіх, — і визволений був допомогою Господа мого з рук ката, і втік. Нині ж знову взяли мене, прийшов у твої руки, тому роби зі мною, що хочеш, достойно-бо мені померти за Христа, Небесного Бога, Спасителя мого”. Сказав ігемон: “Чи сподіваєшся, окаянний, уникнути рук моїх, як же уникнув рук Тиверія?” Відповів святий: “Не хочу вже втікати, вірю-бо Господу моєму Ісусові Христу, на якого покладаюся, що не дасть мені бути осоромленим, але до кінця перетерпіти муки поможе”. Стояли там два спекулятори, Олександр і Астерій, звелів їм ігемон свердлом просвердлити литки ніг мученика і, шнуром зчепивши, стрімголов повісити. Проте затрималися їм очі, Божою силою, і замість святого дерево просвердлили й повісили. Один же з вірних, якого вчив святий Фалалей, на ім’я Тимофій, стояв там і бачив, що робиться, покликав святого, кажучи: “Чи бачиш, що вони роблять?” Відповів йому святий: “Мовчи, брате, є при мені Христос, який помагає мені”. Ігемон же, поглянувши, побачив не мученика, але дерево, що висіло, сказав до спекуляторів: “Що ви зробили? Я вам людину повісити велів, ви ж дерево повісили”. І розгнівався ігемон, думаючи, що насміхаються з нього, звелів обох бити без жалю. Ті ж, биті, кричали: “Живий Господь, що віднині й ми християнами бути починаємо, віримо в Нього і страждаємо за Нього”. Те чуючи, ігемон звелів зразу мечем їх убити. І кінець прийняли страдницький, отримали вінці зі святими мучениками від Христа Бога. До святого ж Фалалея сказав ігемон: “Принеси жертви богам, щоб живим бути, і наситишся спогляданням солодкого світу цього”. Відповів мученик: “Не переконаєш раба Христового, аби приніс жертву бісам”. Ігемон же люті сповнився, захотів сам просвердлити святому литки, та, коли вставав з престолу свого, прилип зад його до престолу, і не міг встати. Всі ж, що в Адріяновому храмі сиділи, возвали голосно, кажучи: “Великий Бог християнський, що такі робить чуда”. Ігемон же сповнився сорому, почав просити мученика, кажучи: “Помолися за мене до Бога свого, Фалалею, щоб я зміг із престолу свого встати, справді-бо великий Бог твій”. Помолився святий, встав ігемон. Але вважав те не Божою силою, а волхвуванням Фалалеєвим, тому лютував на святого, скреготав зубами своїми. Тоді схопив свердло, почав сам вертіти ноги мученикові. І зразу всохли руки ігемонові, і крикнув він до мученика, кажучи: “Знову прошу тебе, Фалалею, помолися за мене, аби зцілилися мої руки”. Святий же молитвою своєю скоро подав рукам його зцілення. Тоді сказав ігемон до прислуги: “Візьміть волхва цього з-перед лиця мого і в безодні морській втопіть, хай загине”. І сказав до нього святий: “Ти почав мене допитувати, то й закінчити повинен”. Відповів ігемон: “Іди від мене, волхве, і деінде помри, ще-бо ніякої тобі не зробив муки, а вже стільки зла ти на мене чарами своїми навів”. Сказав святий: “Не думай, о кате, що я можу погроз твоїх злякатися і відректися Бога мого, знай же точно, що ніяк не принесу жертви богам твоїм, не поклонюся бісам, яким ти служиш”. Коли це говорив святий, взяли його слуги і вкинули в човен, повезли на середину безодні морської і там його потопили. Коли ж топили святого, таку він до Бога молитву склав: “Господи, Боже мій, не дай мені нині померти, хочу-бо страждати більше за ім’я Твоє святе, аби, повний страждання подвиг закінчивши, прийняти від Тебе вінець нетлінний безсмертного життя”.

Після потоплення мученика повернулися слуги, розповіли ігемонові, кажучи: “Зробили те, що веліла нам величність твоя: вкинули Фалалея в море і бачили, що потонув”. І ще слуги те говорили, як прийшов святий Фалалей, в білий одяг одягнений. І здивувався ігемон дуже, і всі, що при ньому були. І сказав до святого: “Ось і море здолали твої волхвування”. Відповів йому святий: “Де нині богів твоїх сила? Де гордість і величання ваше? Ось Господь мій Ісус Христос розсипав те, що врадили ви, і не дав мені померти, щоб я ще переміг диявола, батька твого”. І розгнівався ігемон, сказав до тих, що з ним були: “Бачите, як волхв цей і море обволхвував, і нам злословить. Якщо відпустимо його так, то всіх нас уб’є чарами своїми”. Був же при ігемоні волхв один на ім’я Урвикій. Він радив ігемонові, кажучи: “Хай твоя влада звелить віддати його на поїдання звірам”. І зразу ігемон прикликав сторожа і годувальника звірів. Звелів приготувати видовище просторе, до святого ж сказав: “Фалалею, чи принесеш жертви богам? Чи хочеш, щоб плоть твоя стала харчем для звірів?” Відповів мученик: “Якщо ти ще не пізнав сили і слави Господа і Бога мого Ісуса Христа, то словами пророчими тобі повідомляю: не помру, але живий буду і розповідатиму про діла Господні.

Правиця Господня вчинила силу. Правиця Господня піднесе мене”. Вивели, отже, святого на видовище і віддали звірам. І підійшла до нього одна найлютіша ведмедиця, лягла при ногах його і лизала ноги його. Те бачивши, ігемон заскреготав зубами своїми і, наче лев, з люті заричав, звелів випустити на нього лева голодного, також і левицю. Але й ті, прийшовши, впали до ніг мученикових і лизали їх. Ігемон же з люті роздер одяг на собі. А люди взивати почали велегласно, кажучи: “Великий Бог християнський! Боже Фалалеїв, помилуй нас!” І схопили ж Урвикія, волхва, кинули до звірів — і зразу того розшматували і з’їли звірі. А ігемон, вставши з місця свого, звелів мученика мечем убити. І вели святого на страту, на місце відоме, що називалося Едеса, і після молитви прийняв кончину місяця травня у двадцятий день, коли царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання