Священномученик Василій, пресвітер Анкірський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 22-й день

Василій святий, пресвітер церкви Анкірського града в Галатії, усі зусилля поклав, щоб навчити людей істини християнської і відвернути їх зі шляху диявола і від усіх його діл злих. Ненастанно проповідував, що час лютий настав і різних полчищ пекельних є князі, має-бо сатана слуг своїх деяких, одягнених в овечий одяг, які всередині ж — вовки хижі, на шляху короткочасного життя роблять засідки, щоб ловити душі в погибель, їхній же підступ і небезпечність показує теперішній час. “Тому без страху, — казав святий, — виявляю всім шлях, який веде до спасіння в Христі Бозі, блуд же нечестивих викриваю. Якщо хтось, покинувши живого і передвічного Бога, прийшов до ідолів сліпих, глухих і німих, той успадкує вогонь незгасимий, який виходить від богів їхніх. Через те ми всі, котрі Христа любимо і Його як вождя віри нашої шануємо всім серцем, і невід’ємний скарб у нескверних душевних хранилищах зберегти хочемо, розтопчімо диявольські зваби й ідольських свят ликування ногами і втікаймо від мерзотних спокусників, утверджувані Помічником нашим — Христом, вічної винагороди Подателем”. Так робив святий щодня, обходячи все місто і кожного переконуючи триматися досконалості віри, уникнути ж майбутніх мук вічних. Був же цей святий Василій пресвітером під патріархом константинопольським Євдоксієм аріанином, від нього ж під час аріанського в Константинограді собору отримав заборону священнодіяти через благочестя своє. Але після того двісті тридцять єпископів, які в Палестині зібралися, наказали йому сміливо звершувати святі таїнства. Праведну-бо маючи віру і життя богоугодне, сповіщав непорочне слово віри і багатьох відвертав від блуду. Через те в часи, коли кожна душа християнська благочестива була гнана, царю Констанцію, сину Константина Великого, наклеп зробили, наче бентежить людей. І, випробовуваний за істину, багатьох праведно вірити навчив. Був-бо постійний і міцний у вірі і переданні отців, ніяк не відхилявся від благочестивого сповідання. Коли ж прийняв царство Юліан Відступник і став душ людських згубником, пропонуючи їм безумні закони про нечисті ідольські жертви, тоді і в Галілейському краю наказ його переконував людей до ідолопоклоніння цілий рік і три місяці.

Святий же Василій, бачачи згубу душ людських, молився до Бога за місто свій Анкір, кажучи: “О Спасителю світу, Христе, Світло незгасне, вічних хранилищ Скарбе, Який волею Отчею проганяє пітьму і Його Духом все складає, поглянь святим і страшним Своїм оком і розсип нечисті чари тих, що противляться Твоїй святій волі, щоб стерта була немічна рада їхня, не була перепоною душі, котра в Тобі, Бозі своєму, навіки перебуває”. Ідолопоклонники ж, чуючи Василія святого, який так відкрито молився, вельми розгнівалися на нього, і один з них, на ім’я Макарій, кинувшись, схопив його, кажучи: “Чого ти обходиш ціле місто, бентежачи люд і руйнуючи закон богошанування, царем славно встановлений?” Відповів йому святий: “Хай зруйнує уста твої Бог, в’язню диявола, не я-бо руйную закон ваш, а Той, Хто живе на небі, невидимою силою Своєю руйнує, зробить його марним нині і знищить всю раду вашу, аж знеможете врешті й успадкуєте приготовану для вас смерть вічну”. Сповнилися злості нечестиві, повели його до ігемона Сатурнина, кажучи: “Чоловік цей бентежить град наш і, багатьох зваблюючи, у блуд приводить. Нині ж до такого нахабства прийшов, що, проповідуючи відвернення, і вівтарі скидати, і царя ображати не вагається”. Спитав же святого Сатурнин-ігемон: “Хто ти такий, що таке посмів?” Відповів Василій святий: “Християнин — ось-бо ім’я, для мене із усіх найпочесніше”. Сказав Сатурнин: “Чому, християнином будучи, не чиниш того, що християнинові годиться?” Відповів святий: “Добре переконуєш мене, о ігемоне, належить-бо, щоб чоловіка християнського добрі діла очевидні для всіх були, як же святе вчить Євангеліє: «Так хай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16)”.

Сказав Сатурнин: “Чому бентежиш град наш і ображаєш царя всюди, наче того, хто переступив добрі закони?” Відповів святий: “Царя вашого не ображаю, але знаю Вишнього Царя, Який є Богом на небі живим, Йому ж достойні поклонники, отці наші, всюди поклоняються у чистоті серця, Він сильний ваше нерозсудно узаконене нечестя за короткий час зруйнувати”. Сказав Сатурнин: “Хіба не здається тобі справедливим закон, царем нашим установлений?” Сказав святий: “Як може бути справедливим той закон, котрий, подібно до пса злого, що м’ясо в зубах носить, їсть, обходячи жертовник і перед вівтарем бісівським гавкаючи, людську плоть на ньому кладе і кров проливає навколо нього, заколюючи немовлят на жертву бісам? Як-бо такий закон справедливим може називатися?” Сказав Сатурнин: “Перестань брехати, балакуне, і скорися цареві”. Відповів Василій святий: “Небесному цареві дотепер підпорядковувався й підкорявся і від святої в Нього віри ніколи ж не відступлю”. Сказав Сатурнин: “Про Якого ти мені Небесного, Котрому підкоряєшся, Царя розповідаєш?” Відповів святий: “Про Того розповідаю, Котрий, сидячи на небі, на все дивиться. А той цар, якого ти хвалиш, земний є, і одразу, як людина, падає і впаде в руки Царя Великого”. Таке чуючи, Сатурнин розгнівався і звелів святого, оголивши, на катівні повісити й залізним знаряддям обдирати плоть його. Він же, висячи в муках, молився до Бога, кажучи: “Дякую тобі, Господи, Боже віків, що достойним мене зробив за Тебе страждати і знайти шлях життя, яким же ходячи, зможу бачити спадкоємців Твоїх обітниць”. Коли обдирали святого, сказав ігемон: “Нині, Василію, болючими покараний ранами, скорися цареві” . Відповів святий: “О скажений і чужий надії християнській, сказав уже, що істинному цареві — Богові моєму — підкоряюся, вірячи в Нього, і неможливо мені від Нього відступити”. Звелів же Сатурнин слугам, які, обдираючи, стомилися, зупинитися, сказав знову до святого: “Повір нам і богам нашим жертви принеси”. Відповів святий: “Суєтним богам не поклонюся, не буду учасником жертв, які вбивають душі”. Тоді звелів ігемон відвести мученика до в’язниці. Коли йшов туди святий, зустрів його один еллін на ім’я Філікс і сказав йому: “Як це, Василію, ти сам ідеш на загибель? Чи не краще б тобі було, якби став ти другом богів й отримав обіцяні від царя дари? Будеш-бо страждати люто, ще ж і довго, але й за заслугами, бо сам того захотів”. Відповів до нього святий: “Іди геть, розбещений нечестивче, котрий не відає справжніх обітниць вічного Царя Небесного Христа, недостойний їх відати. Як-бо тому, хто в пітьмі, на світло правдиве поглянути і морок, що його оточує, зауважити?” Те мовивши, Василій святий увійшов до в’язниці.

Ігемон же Сатурнин, пославши писання до царя Юліана, сповістив йому про Василія-пресвітера. Цар же відразу послав до Анкіри Елпідія — згуби учителя, який колись був християнином, потім став відступником. А з ним послав разом іншого погибельника, також колишнього християнина, який від скарбів небесних відпав, на ім’я Пігасій. Вони, до Анкіри ідучи, коли були в Нікомидії, зустріли Аскліпія, жерця ідольського, і, його з собою взявши, втрьох, наче три начальники диявольського війська, князі до Анкіри дійшли. А Василій святий, сидячи у в’язниці, не переставав вдень і вночі хвалити та славити Бога. Наступного дня пішов Пігасій до святого Василія до в’язниці і, вітаючи його, сказав: “Радій, Василію”. Відповів йому святий: “Нема тобі втіхи, переступнику і топтачу істини, нема спасіння тобі, який колись із джерела Христового пив — нині ж гнійним наповнюєшся болотом, ідоложертовне поглинаючи. Колись Божественних Таїнств причасником був — нині ж сидиш на першому місці за бісівською трапезою. Колись учитель істини — нині ж вождь згуби, колись зі святими свята звершував — нині зі слугами сатани ликуєш, колись заблукалим у пітьмі поводирем до світла був — нині ж сам весь охоплений мороком. Як загубив надію свою і позбувся духовного скарбу? І що зробиш, коли прийде по тебе Господь?” Це мовивши, Василій святий помолився до Господа, кажучи: “Хай буде слава Тобі, о Боже, Котрого пізнають раби Твої, Ти, що приводиш до світла тих, які хочуть Тебе, Бога свого, бачити. Ти прославляєш тих, хто покладається на Тебе, — наповнюєш же соромом тих, хто ненавидить закон Твій. Хвалять Тебе вгорі небесні громадяни, і на землі люди поклоняються. Благоволи, о Боже Вишній, усі диявольські пута скинь з душі раба Твого, щоб зміг я уникнути ловитви тих, які ненавидять правду і нахваляються здолати мене”. Пігасій же, таке чуючи, пішов від нього збентежений і, до друзів своїх повернувшись, розповів їм усе, що казав Василій. Вони ж сповнилися гніву через те, що бачили Пігасія збентеженим, і пішли до ігемона те сповістити. Ігемон же одразу звелів святого привести на допит. Ставши на судищі, мученик святий сказав до ігемона: “Роби, що хочеш робити”. Елпідій, чуючи, як Василій без страху говорить, сказав до судді: “Втратив розум беззаконник цей. Нині-бо, якщо, муками покараний, дасть себе вмовити до поклоніння богам, то буде помилуваний, якщо ж бути переконаним не захоче, то самому цареві на допит хай тримають його”. Тоді розгнівався ігемон, знову звелів святого повісити нагого на катівні й обдирати ребра жорстоко довго, після того, тяжким залізом закованого, знову вкинув до в’язниці. Після небагатьох днів цар Юліан, ідучи до східних країв, прийшов до Анкіри, і зустріли його слуги диявольські, маючи зі собою ідола, який Гекатою називався. Цар, увійшовши до палат, скликав жерців ідольських і ущедрив їх золотом. Наступного дня, коли влаштоване було видовище, нагадав Елпидій цареві про Василія. Вставши з видовища, цар звелів привести Василія до себе в палати. Прийшов-бо Василій святий і став перед царем, із лицем світлим, що чудесну вроду мало. І сказав до нього Юліан: “Яке ім’я твоє?” Відповів святий: “Хто я, розповім тобі за порядком: насамперед християнином називаюся, Христове ж ім’я вічним є і людський розум перевершує; потім, люди Василієм мене іменують. Якщо ж Христове ім’я на мені наречене непорочним збережу, прийму від Нього в день суду безсмертну винагороду”. Юліан-цар сказав: “Не блуди, Василію, я-бо не є таким, щоб не знав ваших таїнств, — у Того віриш, Хто прийняв ганебну смерть при Понтійському Пілаті”. Відповів святий: “Зовсім не помиляюся, о царю! Ти заблудив, відступником став і втратив Небесне Царство. Я вірю Христові моєму, Котрий дарував тобі земне царювання, а ти Його відкинув. Але скоро те відніметься у тебе, щоб пізнав ти, Якого прогнівав Бога”. Сказав Юліан: “Біснуєшся, найбезумніший, не буде так, як ти хочеш”. Відповів святий: “Не згадав ти винагород Христових, для рабів Його приготованих, і не посоромився вівтаря, через який ти врятований був від убивчої смерті, коли тебе, восьмирічного хлопця, щоб убити, шукали і священне місце тебе сховало. Не зберіг закону, його ж устами своїми, у чині клірика будучи, часто проповідував. Через те і Христос, Цар великий, не згадає тебе у Своєму вічному Царстві, а й те тимчасове царство невдовзі відбере в тебе, і тіло твоє поховання не сподобиться, коли душу свою в лютих болях викинеш”. (Це ж передрік святий про швидку Юліанову смерть — його ж труп похований викине земля із надр своїх). Сказав Юліан: “Я, о нечестивче, відпустити тебе хотів, але тому, що повторюєш безсоромно безумні свої слова і раду мою відкидаєш, ще ж і докорами багатьма безчестиш мене, наказує величність моя, щоб із тіла твого щодня сім ременів викроювали”. І звелів Фрументинові, начальникові щитоносців, аби, взявши Василія, щодня обдирав частинами шкіру його, по сім ременів викроюючи. І робив те Фрументин старанно. А святий доблесно терпів такі люті муки Христа ради. І коли вже ціла шкіра його за декілька днів так на ремені була обдерта і ремені спереду і ззаду на плечах висіли, сказав страждалець до начальника: “Нині хотів би я піти до царя і поговорити з ним”. Начальник же тими словами його утішився — думав, що хоче поклонитися ідолам, увійшов до царя і сповістив йому, кажучи: “Володарю-царю, Василій не витерпів мук, покоритися хоче перед твоєю величністю”. Пішов цар до Аскліпієвого капища, і туди мученика до себе привести звелів. Коли був поставлений перед царем святий Василій, сказав йому: “Де є жерці і пророки твої, які звикли бути з тобою? Хіба не сповістили тобі, чому прийшов я до тебе?” Відповів Юліан: “Думаю, що ти мудрий, пізнав себе самого і хочеш приєднатися до нас, віднині богам будеш приносити жертви”. Сказав святий: “Знай, о царю, що нічим є ті, кого називаєш богами, ідолами є глухими і сліпими, які тих, що вірять у них, до пекла тягнуть”. Те мовивши, висмикнув один ремінь, який з тіла його висів, і кинув у лице цареве, говорячи: “Візьми, Юліане, і з’їж, якщо такими стравами насолоджуєшся. Для мене-бо життям є Христос, і померти за Нього є придбанням. Він — Помічник мій, у Нього ж вірю і задля Нього терплю це”. Такі великі Василія святого відвага і мужність стали відомі відразу серед християн, і всі прославили його за таке преславне Христа сповідання і мужнє діло, яким посоромив ката.

Фрументин, начальник полку щитоносців, який привів святого Василія-мученика перед лице царя, побачивши, що зробив Василій (як висмикнув ремінь із тіла свого і кинув у лице Юліанові зі словами докорів), осоромився дуже, заразом і злякався вельми гніву царського: бачив-бо, як цар змінився на лиці від гніву, ним же зрушився не так на мученика, як на нього, бо на таке його царському лицю безчестя представив в’язня. І зразу начальник той, схопивши Василія, пішов поспіхом з-перед лиця царського, притягнув мученика до преторії, у великій своїй люті дихаючи, звелів жорстокіше мучити його, ніж під час попередніх мук. І не лише шкіру мученикову по всьому тілу, а й усю плоть його пошматував ранами, так що й нутрощі його було видно. Святий же Василій у такій муці молився до Бога, кажучи: “Благословений Ти, Господи Боже, надіє християн, Який підіймаєш тих, що впали, і підносиш скинених, виймаєш із тління тих, що сподіваються на Тебе, знаєш падіння наші, благий, і щедрий, і милостивий, і довготерпеливий. Поглянь з високого престолу слави Твоєї і дай мені у вірі закінчити шлях мій, зроби мене достойним вічного і безсмертного Царства Твого!” Коли настав вечір, начальник звелів святого вкинути до в’язниці, а Юліан наступного дня дуже рано вийшов із града, не давши бачити лиця свого начальникові, і до Антіохії пішов. Начальник, бачачи на собі гнів царський, який через Василія на нього впав, ще більше на святого Василія розгнівався. Вивівши його із в’язниці, сказав: “Що, о найбезумніший з усіх людей чоловіче, чи принесеш жертву богам, як же цар велів, чи ні? Що вибрав: покоритися наказу чи в муках загинути?” Відповів святий мученик Василій: “О безумче і нечестивче, чи ти забув, скільки ременів вчора і минулих днів із тіла мого здер? Що всі, дивлячись на мене, розчулювалися і плакали, бачачи завдані мені тобою, святотатцем, муки? Але нині, благодаттю Христа мого, ось знову здоровий стою перед тобою, затьмареним дияволом. Дикуне і нелюде, сповісти катові, цареві своєму Юліану, яка сила Христа Бога, Котрого він покинув і душу свою втратив, зваблений дияволом. Не згадав, як Христос Бог врятував його від убивчої смерті, сховавши між святими своїми ієреями під Божественним вівтарем святої церкви. Їхні благодіяння забувши, відкинув сам себе і втік від них. Я ж уповаю на Христа мого, Котрий скоро віддасть йому за заслугами, і загине окаянний відступник у катуванні своєму”. Фрументин сказав: “Біснуєшся, безумче, людинолюбний непереможний владика Юліан, змилосердившись над тобою, звелів тобі святкувати з нами вареним м’ясом і пахучими кадилами. Ти ж переконати себе не дав, а навпаки, докорами немалими спершу царя збезчестив, тоді й мене в біду ввів — віддам-бо я тобі за заслугами твоїми такими муками, через які життя швидко позбудешся”. Те мовивши, Фрументин звелів рожна залізні розпекти і ними колоти тіло його в плечі й живіт. Коли мучений так був Василій святий, впав на землю, велегласно молячись до Бога і кажучи: “Світло моє, Христе! Надіє моя, Іісусе! Пристане тиха для гонимих хвилями! дякую Тобі, Господи, Боже батьків моїх, що витягнув душу мою із пекла преісподнього і зберіг в мені ім’я своє незганьблене, щоб, торжествуючи, я шлях свій закінчив, вічного спокою спадкоємцем став, за обітницею, даною отцям моїм від Тебе, Архієрея Великого Іісуса Христа, Господа нашого! Тепер прийми ж в мирі дух мій, який у цьому сповіданні незмінно перебуває, бо Ти добрий серцем і велике Твоє милосердя, живеш і перебуваєш навіки віків. Амінь”. Коли таку молитву закінчив і вже живіт його розжареними тими рожнами дуже був проколений, наче сном солодким заснув, віддавши дух свій у руки Божі. Помер святий Василій у сповіданні мученицькому місяця січня 28-го дня. Після швидкого убивства і погибелі Юліана Відступника багатостраждальне мученикове тіло 22-го березня відкрито християни вшанували, і пам’ять його у той день встановлено було. Доблесне його страждання всіх християн укріпило у вірі в Іісуса Христа, Господа нашого, Його ж слава і царство навік нескінченні. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання