Собор новомучеників, у Бутові постраждалих
Місяця квітня на 30-й день.
У 4-ту суботу після Великодня наша Православна Церква відзначає День пам’яті Собору новомучеників, у Бутові постраждалих.
.
Бутовський полігон нині розташований у межах Москви, це місце масових поховань жертв репресій 30-х – початку 50-х років XX століття.
Наразі відомі близько тисячі осіб, розстріляних на Бутовському полігоні за сповідування православної віри, до літа 2003 року 255 із них канонізовано Православною Церквою.
На території Русі немає іншого місця, де спочивали б мощі такого численного Собору святих.
Бутовський полігон розташований на землі колишньої садиби Дрожжино, відомої з XVI століття. Останнім господарем садиби був І.І. Зімін, старший брат власника московської приватної опери С.І. Зіміна.
Після Жовтневої революції маєток і кінний завод при ньому були конфісковані на користь держави, завод постачав коней внутрішнім військам.
До середини 30-х років у Бутові розміщувалася сільськогосподарська колонія ОДПУ.
У 1934 році майже всіх було виселено з цих місць, наприкінці 1935 – на початку 1936 року на території колишнього маєтку Зіміних обладнали стрілецький полігон “Бутове”, де одразу ж почали проводитися розстріли і поховання репресованих осіб. Із серпня 1937 по жовтень 1938 року тут було розстріляно і поховано 20765 осіб.
Масові розстріли 1937-1938 років стали наслідком рішень Політбюро ВКП(б) від 2 липня 1937 року і витікаючих із них наказів наркома внутрішніх справ М. І. Єжова про боротьбу з “ворогами народу”, у т. ч. із “церковниками”.
Розстріли на Бутовському полігоні відбувалися за постановами позасудових органів: “трійки” Московського УНКВС, рідше – комісії, що складалася з наркома внутрішніх справ і прокурора СРСР – “двійки”. Приписи на розстріли підписував начальник УНКВС Московської обл. (у різний час – комісари держбезпеки С.Ф. Реденс, Л.М. Заковський, В.Є. Цесарський). Приведенням у виконання вироків керували комендант і начальник адміністративно-господарського відділу УНКВС у Московській області І.Д. Берг і його заступник і одночасно керівник Управління робітничо-селянської міліції М.І. Семенов.
На Бутовський полігон засуджених доправляли з московських в’язниць: Таганської, Стрітенської, Бутирської, а також із районних в’язниць Московської області та з Дмітлагу – величезного табірного об’єднання, призначеного для будівництва каналу Москва-Волга (в’язні цього табору споруджували також стадіон “Динамо”, Південний та Північний (Хімкінський) порти Москви, житлові комплекси та багато чого іншого).
Після прибуття на Бутовський полігон засуджених заводили в барак нібито для санобробки. Безпосередньо перед розстрілом оголошували вирок, звіряли дані та наявність фотографії. Траплялося, що страту відкладали через будь-які різночитання в документах, а іноді (в поодиноких випадках) навіть скасовували. Приведення вироку у виконання здійснювала одна з “розстрільних команд” – група з 3-4 офіцерів спецзагону, як правило, людей зі стажем, які служили в органах ОДПУ-НКВС з часів громадянської війни, мали урядові нагороди. У дні особливо масових розстрілів кількість виконавців, очевидно, збільшувалася.
На страту з барака виводили по одному, кожен кат вів свою жертву до краю рову, стріляв у потилицю з відстані не більше метра і скидав тіло в траншею. Далеко не завжди при цьому були присутні лікар і прокурор.
Перший час розстріляних ховали в невеликих ямах-могильниках, які копали вручну. Із серпня 1937 року, коли страти в Бутові набули небачених у світовій історії масштабів, екскаватори кар’єрного типу викопували для цих цілей траншеї завширшки та завглибшки 3 м, завдовжки від 150 м.
За день у Бутові рідко розстрілювали менш ніж 100 осіб, бували дні (як, наприклад, 28 лютого 1938 року), коли страчували більше ніж 500 осіб. Іноді, очевидно, засуджених розстрілювали в московських в’язницях, а на Бутовський полігон привозили тільки для поховання.
Більшу частину розстріляних на Бутовському полігоні становлять селяни і робітники Москви та Підмосков’я, яких часто заарештовували та страчували сім’ями, включно з підлітками та людьми похилого віку. Переважна кількість жертв були безпартійними, тобто далекими від політики людьми, які мали нижчу освіту або були неписьменними.
Приблизно чверть від загальної кількості страчених на Бутовському полігоні – кримінальники, переважну більшість з них було розстріляно за минулі судимості, за якими раніше вони вже відбули термін покарання.
Під категорії “соціально небезпечних” і “соціально шкідливих елементів”, засуджених і розстріляних на Бутовському полігоні, підпадали найрізноманітніші люди: родичі раніше засуджених, колишні царські міністри, жебраки, вуличні торговці, ворожки, картярі.
У січні 1938 року з санкції влади почалася таємна розправа над інвалідами: у лютому-березні того ж року було розстріляно 1160 інвалідів.
Більшість страчених на Бутовському полігоні були громадянами країни (понад 60%), потім ідуть латиші, поляки, євреї, українці, німці, білоруси, – загалом понад 60 національностей, зокрема громадяни інших держав: Німеччини, Польщі, Франції, США, Австрії, Угорщини, Румунії, Італії, Греції, Чехословаччини, Туреччини, Японії, Індії, Китаю та ін.
Серед похованих на Бутовському полігоні – люди, що залишили слід у історії: голова 2-ї Державної Думи Ф.А. Головін, колишній московський генерал-губернатор В.Ф. Джунковський, один із перших льотчиків М.М. Данилевський, член експедиції О.Ю. Шмідта бортмеханік Я.В. Брезін. Н. Данилевський, член експедиції О. Ю. Шмідта бортмеханік Я. В. Брезін, правнук М. І. Кутузова професор церковного співу і композитор М. М. Хитрово-Крамський, художник А. Д. Древін, спортсмени, які заклали основи радянського альпінізму.
У землі Бутова лежать представники русьських дворянських родів: Ростопчиних, Тучкових, Гагаріних, Шаховських, Оболенських, Олсуф’євих, Бібікових, велика група колишніх царських генералів (генерал-лейтенант Є.І. Мартинов, генерал-майор М.Ф. Крігер, володар 7 військових бойових нагород генерал Б.І. Столбін та ін.).
На Бутовському полігоні було закатовано 739 священнослужителів Православної Церкви: 1 митрополит, 2 архієпископи, 4 єпископи, 15 архімандритів, 118 протоієреїв, 14 ігуменів, 52 ієромонахи, 363 священики, 60 дияконів (у т. ч. 4 протодиякони та 4 протодиякони і т. п.). ч. 4 протодиякони і 1 архідиякон), 10 ченців, 58 черниць (у т. ч. 3 схимонахині), 14 послушників і послушниць, 8 священнослужителів (без уточнення сану).
За віру на Бутовському полігоні було розстріляно 219 мирян (псаломщики, читці, регенти, півчі, церковні старости, іконописці, члени церковних рад, прибиральниці храмів, церковні сторожа).
Серед страчених у Бутові “церковників” – 59 старообрядців, 9 обновленців, понад 60 баптистів, хлисти, “антивійськовослужбовці”, євангелісти, сектанти (без уточнення, до якої саме секти належали; іноді слідчі так називали представників “катакомбної” церкви або істинно-православних християн), а також 4 мулли і 1 рабин.
Першими православними священнослужителями, розстріляними на Бутовському полігоні, були священномученики протоієреї Алексій Воробйов, Алексій Касимов і сщмч. диякон Єлисей Штольдер († 20 серпня 1937 р.).
Найбільше священнослужителів постраждало у вересні-грудні 1937 року і в лютому-березні 1938 року (17 лютого 1938 року було розстріляно 502 особи, 75 із них священнослужителі та ченці).
Майже всім, хто проходив у церковних справах, висували обвинувачення за 58-ю статтею КК РРФСР. Приводи для обвинувачення могли бути різні: “збереження церкви і насадження таємного чернецтва”, “богослужіння вдома”, “неінформування”, “допомога засланню духовенства”, притулок бездомних священнослужителів або, наприклад, таке абсурдне звинувачення: “наклепував, що церкви закривають, священиків заарештовують”.
Більшість підслідних, закатованих або обдурених слідчими, врешті-решт визнавали себе повністю або частково винними в “антирадянській агітації”, “контрреволюційній діяльності”, але в питаннях віри церковний народ виявив себе безстрашним. Ні тортури, ні погрози смерті не могли змусити вірян зректися Бога, звести хулу на Церкву. Не рідкістю є “відсутність у справі скомпрометованих осіб”, тобто відсутність нових імен, необхідних слідчим для нових арештів.
Із середини Великої Вітчизняної війни в Бутові розташовувався табір для військовополонених, які працювали на будівництві Сімферопольського шосе і на цегельному заводі. У 1949 – на початку 1950 року поблизу полігону було збудовано селище з 3 будинків, у двох із яких оселилися співробітники НКВС, у третьому розташувалася спецшкола для офіцерів внутрішніх служб країн Східної Європи.
У середині 50-х років “спецзону” було ліквідовано. Сам полігон, де знаходилася основна частина поховань, обнесли глухим дерев’яним парканом з натягнутим поверх нього колючим дротом. По краях “зони” виникло дачне селище НКВС, у якому дозволялося будувати тільки легкі одноповерхові дачі без фундаментів і льохів.
На початку 70-х років у східній частині Бутовського полігону розбили яблуневий сад, оновили застарілий паркан навколо.
До 1995 року територія перебувала у віданні ФСК-ФСБ і ретельно охоронялася.
Починаючи з 1992 року московська громадська група з увічнення жертв політичних репресій (група М.Б. Міндліна) за допомогою співробітників ФСК-ФСБ розпочала роботу зі слідчими справами розстріляних на Бутовському полігоні, складали короткі біографічні відомості для майбутньої “Книги пам’яті”.
Навесні 1993 року полігон уперше відвідали родичі загиблих, восени того ж року в його південній частині було встановлено гранітну меморіальну плиту.
З 1997 року на Бутівському полігоні проводять комплексні роботи з метою визначення місця розташування похоронних ровів, проводять історико-археологічні, геоботанічні, геоморфологічні дослідження. У 1997 р. було розкрито один із похоронних ровів: на площі в 12 кв. м виявили поховання в 5 шарів, де поховані останки 149 осіб. У 2001-2002 рр. фахівці виявили і нанесли на карту 13 похоронних ровів.
Навесні 1994 року на Бутовському полігоні встановили Великий Поклонний хрест (освячений 8 травня 1994 року), споруджений за проектом скульптора Д.М. Шаховського, чий батько, священик Михайло Шик, був розстріляний у Бутові.
25 червня 1995 року в Бутові в похідному наметовому храмі Всіх Святих, що в землі Русьській просіяли, Православного Свято-Тихонівського Богословського інституту була відслужена перша літургія, яку очолив ректор інституту протоієрей Володимир Воробйов.
Починаючи з 1994 року палку участь у справі увічнення пам’яті постраждалих у Бутові брала внучка розстріляного тут сщмч. Серафима (Чичагова) ігуменя Серафима (Чорна).
У 1995 році Бутовський полігон передали Московській Патріархії. За проектом Шаховського було споруджено дерев’яний храм в ім’я Новомучеників і сповідників Русьських (освячений 1996 року), настоятелем якого став онук розстріляного тут сщмч. протоієрея Володимира Амбарцумова священик Кирило Каледа.
27 травня 2000 року на Бутовському полігоні відбулося грандіозне богослужіння просто неба, яке очолив Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II. Було звершено Божественну літургію і панахиду за убієнними – останню перед їхнім прославленням на Архієрейському Ювілейному Соборі Православної Церкви 2000 року.
На Ювілейному Соборі було канонізовано 120 осіб, розстріляних на Бутовському полігоні, за наступні роки кількість канонізованих Бутовських новомучеників подвоїлася.
Собор Бутовських новомучеників очолюють 6 архієреїв: Ленінградський і Гдовський митрополит сщмч. Серафим (Чичагов), Можайський архієпископ сщмч. Димитрій (Добросердов), Володимирський і Суздальський архієпископ сщмч. Миколай (Добронравов), Бежецький єпископ сщмч. Аркадій (Остальський), Нижньотагільський єпископ сщмч. Микита (Делекторський), Велизький єпископ сщмч. Іона (Лазарєв).
На Бутовському полігоні було страчено багато шанованих ієреїв-священномучеників: брати Агафонникови – Олександр, Василь і Миколай, Володимир Амбарцумов, Володимир Медведюк, Зосима Трубачов, Іоанн Артоболевський, Сергій Лебедєв, Сергій Махаєв, Петро Петриков і багато інших.
Святкування Собору новомучеників, які в Бутові постраждали, встановлено в 4-ту суботу після Великодня. Над похоронними бутовськими ровами щорічно звершується урочисте богослужіння, очолюване Святішим Патріархом, у якому беруть участь десятки архієреїв і сотні священнослужителів Москви і Московської області, стікаються тисячі паломників.
