Рівноапостольні Мефодій і Кирил, вчителі Словенські

Місяця травня на 11-й день.

Святі рівноапостольні першовчителі і просвітителі слов’янські, брати Кирило і Мефодій походили зі знатної і благочестивої сім’ї, що жила в грецькому місті Солуні. Святий Мефодій був старшим із семи братів, святий Костянтин (Кирило – його чернече ім’я) – наймолодшим. Святий Мефодій був спочатку у військовому званні і був правителем в одному з підпорядкованих Візантійській імперії слов’янських князівств, мабуть, Болгарському, що дало йому можливість навчитися слов’янської мови. Пробувши там близько 10 років, святий Мефодій прийняв потім чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп. Святий Костянтин змалку вирізнявся великими здібностями і навчався разом із малолітнім імператором Михайлом у найкращих учителів Константинополя, зокрема у Фотія, майбутнього Патріарха Константинопольського. Святий Костянтин досконало осягнув усі науки свого часу і багато мов, особливо старанно вивчав він творіння святителя Григорія Богослова. За свій розум і видатні пізнання святий Костянтин отримав прізвисько Філософа (мудрого). Після закінчення навчання святий Костянтин прийняв сан ієрея і був призначений хранителем патріаршої бібліотеки при храмі Святої Софії, але незабаром покинув столицю і таємно пішов у монастир. Розшуканий там і повернутий до Константинополя, він був призначений учителем філософії у Вищій константинопольській школі. Мудрість і сила віри ще зовсім молодого Костянтина були настільки великі, що йому вдалося перемогти в дебатах вождя єретиків-іконоборців Аннія. Після цієї перемоги Костянтин був посланий імператором на диспут для дебатів про Святу Трійцю із сарацинами (мусульманами) і також здобув перемогу. Повернувшись, святий Костянтин пішов до брата свого святого Мефодія на Олімп, проводячи час у безперервній молитві і читанні творінь святих отців.
Незабаром імператор викликав обох святих братів із монастиря і відправив їх до хозарів для євангельської проповіді. На шляху вони зупинилися на деякий час у місті Корсуні, готуючись до проповіді. Там святі брати чудесним чином знайшли мощі священномученика Климента, папи римського (пам’ять 25 листопада). Там же в Корсуні святий Костянтин знайшов Євангеліє і Псалтир, написані “русскими буквами”, і людину, яка розмовляє російською, і почав вчитися в цієї людини читати й говорити її мовою. Після цього святі брати вирушили до хозарів, де здобули перемогу в дебатах з іудеями і мусульманами, проповідуючи Євангельське вчення. На шляху додому брати знову відвідали Корсунь і, взявши там мощі святого Климента, повернулися до Константинополя. Святий Костянтин залишився в столиці, а святий Мефодій отримав ігуменство в невеликому монастирі Поліхрон, недалеко від гори Олімп, де він подвизався раніше.

Незабаром прийшли до імператора посли від моравського князя Ростислава, якого гнобили німецькі єпископи, з проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати рідною для слов’ян мовою. Імператор покликав святого Костянтина і сказав йому: “Необхідно тобі йти туди, бо краще за тебе ніхто цього не виконає”. Святий Костянтин з постом і молитвою приступив до нового подвигу. За допомогою свого брата святого Мефодія та учнів Горазда, Климента, Сави, Наума й Ангеляра він склав слов’янську абетку і переклав слов’янською мовою книги, без яких не могло звершуватися Богослужіння: Євангеліє, Апостол, Псалтир і вибрані служби. Це було 863 року.
Після завершення перекладу святі брати вирушили до Моравії, де їх прийняли з великою честю, і стали навчати богослужіння слов’янською мовою. Це викликало злість німецьких єпископів, які звершували в моравських церквах богослужіння латинською мовою, і вони повстали проти святих братів, стверджуючи, що богослужіння можна звершувати лише однією з трьох мов: єврейською, грецькою або латинською. Святий Костянтин відповідав їм: “Ви визнаєте лише три мови, гідних того, щоб славити ними Бога. Але Давид волає: “Співайте Господу вся земля, хваліть Господа всі язиці, всякий подих нехай хвалить Господа!” І у Святому Євангелії сказано: “Ідіть, навчіть усі язики…”””. Німецьких єпископів осоромили, але озлобилися ще більше й подали скаргу в Рим. Святі брати були покликані в Рим для вирішення цього питання. Взявши із собою мощі святого Климента, папи римського, святі Костянтин і Мефодій вирушили в Рим. Дізнавшись про те, що святі брати несуть із собою святі мощі, папа Адріан із кліром вийшов їм назустріч. Святі брати були зустрінуті з пошаною, папа римський затвердив богослужіння слов’янською мовою, а перекладені братами книжки наказав покласти в римських церквах і здійснювати літургію слов’янською мовою.
Перебуваючи в Римі, святий Костянтин занедужав і, в дивовижному видінні сповіщений Господом про наближення смерті, прийняв схиму з ім’ям Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольний Кирило помер у віці 42 років. Відходячи до Бога, святий Кирило заповідав братові своєму, святому Мефодію, продовжувати їхню спільну справу – просвітництво слов’янських народів світлом істинної віри. Святий Мефодій благав папу римського дозволити відвезти тіло брата для поховання його на рідній землі, але папа наказав покласти мощі святого Кирила в церкві святого Климента, де від них почали відбуватися чудеса.

Після смерті святого Кирила папа, слідуючи проханню слов’янського князя Коцела, послав святого Мефодія до Паннонії, висвятивши його на архієпископа Моравії і Паннонії, на стародавній престол святого апостола Андроніка. У Паннонії святий Мефодій разом зі своїми учнями продовжував поширювати богослужіння, писемність і книги слов’янською мовою. Це знову викликало лють німецьких єпископів. Вони домоглися арешту і суду над святителем Мефодієм, якого заслали в ув’язнення до Швабії, де протягом двох із половиною років він зазнав багатьох страждань. Звільнений за наказом папи римського Іоанна VIII і поновлений у правах архієпископа, Мефодій продовжував євангельську проповідь серед слов’ян і хрестив чеського князя Боривоя і його дружину Людмилу (пам’ять 16 вересня), а також одного з польських князів. Втретє німецькі єпископи влаштували гоніння на святителя за неприйняття римського вчення про походження Святого Духа від Отця і від Сина. Святителя Мефодія викликали до Риму, але він виправдався перед Папою, зберігши в чистоті православне вчення, і його знову повернули в столицю Моравії – Велеград.
Тут в останні роки свого життя святитель Мефодій за допомогою двох учнів-священиків переклав слов’янською мовою весь Старий Заповіт, окрім Маккавейських книг, а також Номоканон (Правила святих отців) та святоотцівські книги (Патерик).
Передчуваючи наближення смерті, святий Мефодій вказав на одного зі своїх учнів – Горазда як на гідного собі наступника. Святитель передбачив день своєї смерті і помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Відспівування святителя було здійснено трьома мовами – слов’янською, грецькою та латинською; його поховали в соборній церкві Велеграда.

Тропарі, кондаки, молитви та величання