Преподобний Захарія, постник Печерський, в Дальніх перах

Місяця березня на 24-й день.

Були два мужі славні з града Києва, друзі Іоан і Сергій. Вони, прийшовши до церкви, Богом створеної — Печерської, бачили світло, ясніше від сонця, на іконі чудотворній Пресвятої Богородиці і перед нею духовне братство прийняли. По багатьох роках Іоан захворів до смерті, і залишаючи сина свого Захарію, який мав п’ять літ, прикликав ігумена Печерського блаженного Никона. Коли той прийшов, роздав маєток свій убогим, частку синову — тисячу гривень срібла і сто гривень золота — віддав Сергієві. Йому ж і сина свого Захарію, що малим був, в опіку довірив як другові своєму і братові вірному. Заповів же, що, коли виросте син його, тоді хай віддасть йому срібло і золото. Це влаштувавши, незадовго переставився. Коли доріс Захарія до п’ятнадцяти років, захотів взяти срібло і золото своє в Сергія. Цей же, вражений дияволом, сподіваючись здобути багатство, захотів життя з душею згубити, бо відповів юнакові: “Батько твій увесь маєток віддав Богові, у Нього проси срібло і золото, Він тобі винен, якщо тебе помилує. Я ж тобі нічого не винен: ані твоєму батькові, ані тобі ні одного золотого. Це тобі зробив батько твій через своє безумство — роздав увесь маєток свій на милостиню, тебе ж бідним і убогим зоставив”. Це чувши, хлопець почав плакати над своєю втратою. Послав же з проханням до Сергія, кажучи: “Дай мені хоч половину спадку мого, а тобі нехай рівна частина буде”. Сергій же жорстокими словами докоряв батькові його і йому самому. Захарія ж третьої частини попросив, тоді десятої і, бачивши себе позбавленим всього, сказав до Сергія: “Якщо не взяв, ходи і присягни в церкві Печерській перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, де союз братолюбства прийняв з моїм батьком”. Сергій же без вагання пішов до церкви і, ставши перед іконою Пресвятої Богородиці, сказав, присягаючи, що не взяв тисячі гривень срібла ані ста гривень золота. Захотів же поцілувати ікону — і не зміг наблизитися до неї. Тоді, виходячи з дверей, почав кричати: “Преподобні отці Антонію і Феодосію, не веліть мене губити ангелові цьому немилостивому, моліться ж до Пресвятої Діви Богородиці, щоб відігнала від мене багатьох бісів, що їм мене віддали. Хай візьмуть срібло і золото, замкнене в келії моїй”. І був страх на всіх. І відтоді не давали присягати перед іконою Пресвятої Богородиці нікому. Пославши ж, взяли посудину закриту і знайшли в ній дві тисячі гривень срібла і двісті гривень золота. Так-бо подвоїв Господь, винагороджувач милостивих. Захарія ж усе віддав ігуменові (тоді це вже був Іоан), щоб витратив, як хоче, сам же постригся і закінчив життя своє в Печерському святому монастирі. За те ж срібло і золото поставлено було церкву святого Іоана Предтечі, звідки ж на хори святої Великої Церкви Печерської є вхід, на пам’ять про Іоана Боярина і сина його Захарію, чиє ж було срібло й золото, на славу ж Христа Бога і Пречистої Діви Богородиці, які найкраще на тому прославлялися місці, від якого ж чудесна їхня благодать хай не відніметься навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання