Преподобний Захарія, посник Печерський, в Дальніх печерах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 24-й день / серпня на 28-й день – Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Дальніх печерах (преподобного Феодосія) спочивають / друга Неділя Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських (перехідне святкування)

Були два мужі славні з града Києва, друзі Іоанн і Сергій. Вони, прийшовши до церкви, Богом зведеної — Печерської, бачили на чудотворній іконі Пресвятої Богородиці світло, ясніше від сонця, і перед нею духовне братство прийняли. По багатьох роках Іоанн захворів до смерті, і залишаючи сина свого Захарію, який мав вік п’ять років, прикликав ігумена Печерського блаженного Никона. Коли той прийшов, то Іоанн роздав маєток свій убогим, а частку синову — тисячу гривень срібла і сто гривень золота — віддав Сергієві. Йому ж і сина свого Захарію, що малим був, в опіку довірив як другові своєму і братові вірному. Заповів же, що, коли виросте син його, тоді хай віддасть йому срібло і золото. Це влаштувавши, невдовзі спочив. Коли доріс Захарія до п’ятнадцяти років, захотів взяти срібло і золото своє в Сергія. Цей же, уражений дияволом, сподіваючись здобути багатство, захотів життя з душею згубити, бо відповів юнакові: “Батько твій увесь маєток віддав Богові, у Нього проси срібло і золото, Він тобі винен, якщо тебе помилує. Я ж тобі нічого не винен: ані твоєму батькові, ані тобі ні одного золотого. Це тобі зробив батько твій через своє безумство — роздав увесь маєток свій на милостиню, тебе ж бідним і убогим зоставив”. Почувши це, хлопець почав плакати над своєю втратою. Послав же з проханням до Сергія, кажучи: “Дай мені хоч половину спадку мого, а тобі нехай рівна частина буде”. Сергій же жорстокими словами докоряв батькові його і йому самому. Захарія ж третьої частини попросив, тоді десятої, і бачачи себе позбавленим всього, сказав до Сергія: “Якщо не взяв [мого спадку], ходи і присягни в церкві Печерській перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, де союз братолюбства прийняв з моїм батьком”. Сергій же без вагання пішов до церкви та, ставши перед іконою Пресвятої Богородиці, сказав, присягаючи, що не брав тисячі гривень срібла та ста гривень золота. Захотів же поцілувати ікону — і не зміг наблизитися до неї. Тоді, виходячи з дверей, почав кричати: “Преподобні отці Антонію і Феодосію, не веліть мене губити ангелові цьому немилостивому, моліться ж до Пресвятої Діви Богородиці, щоб відігнала від мене багатьох бісів, що їм мене віддали. Хай візьмуть срібло і золото, замкнене в келії моїй”. І був страх на всіх. І відтоді не давали присягати перед іконою Пресвятої Богородиці нікому. Пославши ж, взяли посудину закриту і знайшли в ній дві тисячі гривень срібла і двісті гривень золота. Так-бо подвоїв Господь, Який нагороджує милостивих. Захарія ж усе віддав ігуменові (тоді це вже був Іоанн), щоб витратив, як хоче, сам же постригся і закінчив життя своє в Печерському святому монастирі. За те ж срібло і золото поставлено було церкву святого Іоанна Предтечі, звідки і на хори святої Великої Церкви Печерської був вхід, на пам’ять про Іоанна Боярина і сина його Захарію, чиє було срібло й золото, і на славу Христа Бога і Пречистої Діви Богородиці, які найкраще на тому місці прославлялися, від якого чудесна їхня благодать хай не відніметься навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання