...
Житія святих,  Грудень

Преподобний Воніфатій Феофаніївський, Київський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 7-й день — прославлення / грудня на 27-й день

Преподобний Воніфатій (в миру Даміан Федорович Виноградський) народився в 1785 році у селі Михайлівка на Кіровоградщині в родині Федора та Євдокії Виноградських. Початкову освіту здобув в рідному селі. На прохання матері одружився в 20 річному віці. У 1811 році вступив до Малоросійського полку на військову службу, брав участь у французько-російській війні. У 1818 році повернувся до рідного села, де продовжив займатися сільським господарством. Зі згоди дружини вирішив покинути рідне село та піти в монастир.

Прийшов до Києва, спочатку проживав в різних монастирях та при храмах. 8 липня 1850 року Київський митрополит Філарет (Амфітеатров) призначив Даміана до Ржищівського монастиря (тепер жіночий), але він, з благословення свого настоятеля, залишився жити в Києві для справи чужинців. 14 жовтня 1851 року преосвященним Аполлінарієм, єпископом Чигиринським, переміщений був він послушником до Києво-Михайлівського монастиря і тут прийняв постриг в чернецтво (19 грудня 1854 року), з нареченням Воніфатієм. Потім Воніфатій в 1856 році був висвячений в сан ієродиякона, а в 1860 році в ієромонаха.

Земляки ієромонаха Воніфатія, які прибули в 1861 році в Михайлівський монастир на прощу, просили о. Воніфатія повернутися на батьківщину і там влаштувати скит. О. Воніфатій з’явився до настоятеля Михайлівського монастиря, преосвященного вікарія Серафима, з проханням і за благословенням відпустити його на батьківщину для влаштування там скиту; але преосвященний, вручаючи йому ікону, сказав: “Ось тобі від мене благословення Боже і ікона Архістратига Михаїла та великомучениці Варвари; йди до хутора Феофанії, засновуй там скит, і влаштовуй його”. Ієромонах Воніфатій, взявши із Михайлівського монастиря 2-х ієромонахів, 2-х ієродияконів і 3-х послушників, з любов’ю взявся за доручену йому справу і, дійсно, з Божою допомогою і за своїх духовних дарувань зумів покласти початок чернечому спільножительству в Феофанії.

Першою справою о. Воніфатія, після прибуття до Феофанії і розміщення братії в старих будівлях архієрейського будинку, було прикрашення церкви Архистратига Михаїла. Зовні церква була відремонтована, а всередині — вівтар та іконостас — прикрашені багатьма іконами, і церква забезпечена була достатнім начинням. За бажанням і почином о. Воніфатія в храмі і в келіях ченців перед святими іконами зажевріли до сорока невгасимих лампад. Встановлено було щоденне, суворо згідне з церковним уставом богослужіння в пустельній церкві і, з дозволу Преосвященного Серафима, встановлено звичай невсипущого читання Псалтиря, а також заведено було соборне читання акафісту Архистратигу Михаїлу кожного недільного дня року. На невеликій відстані від храму влаштовано було дерев’яну дзвіницю і куплено дзвони. Пожвавлення Феофанії не сховалося від христолюбців, і на третій рік перебування тут о. Воніфатія зібралося сюди до 30 осіб; чимало прийшло сюди і бідняків київських, які пам’ятають чесноти і чужинців о. Воніфатія. З’явилися в Феофанію і прочани середнього стану. Все це і викликало необхідність побудови келій для братії, для прочан благородного звання — гостиниці, а для прочан простого звання — будинку для гостей.

Кожен поклонник в пустині поступав на утримання о. Воніфатія, знаходив привітний прийом, безкоштовний притулок і трапезу. Багато із подорожніх, по слабкості здоров’я, залишалися зимувати в Феофанії, і таких, бувало, кожного року зимує близько 50 осіб. Якби не прийняв їх о. Воніфатій під свій захист, вони загинули б на дорозі від холоду і голоду. Гідний подиву той приплив коштів, який став притікати в Феофанію з часу прибуття туди о. Воніфатія. А коштів-то потрібно було дуже багато: і на благоустрій Феофанії, і на підтримку встановлених благочистивих звичаїв, і на чужинців. А траплялося так, що не було у о. Воніфатія зовсім грошей, нема на що було і хліба купити не лише для мандрівників, а й для братії. Старець, поклавши уповання на Господа, вирушає до Києва і тут в кредит отримує хліб та їстівні припаси, а потім боголюбці шлють на утримання Феофанії і гроші, і все необхідне. Михайлівський монастир не раз пропонував допомогу Феофанії, але о. Воніфатій здебільшого відмовлявся, посилаючись на те, що він буде влаштовувати монастир на свій рахунок, тобто на подаяння боголюбців.

У 1865 році о. Воніфатій розпочав будівництво нового літнього приміщення для преосвященного настоятеля Михайлівського монастиря, а в 1867 році, з благословення Преосвященного Порфирія (Успенського) і за планом, складеним за вказівкою того ж преосвященного, спорудив нову кам’яну церкву в ім’я Всіх святих.

З благословення єпископа Чигиринського Серафима (Аретинського) заснував новий скит Михайлівського Монастиря — Феофанія. Упокоївся 27 грудня 1871 року та похований біля вівтаря церкви Всіх святих Пантелеймонівського монастиря.

Переймаючись доставкою доброї питної води, о. Воніфатій викопав криницю неподалік від кухні, розчистив і розділив на три відділення ключ під горою, названий Преосвященим Інокентієм “Живоносне Джерело”. Над цим джерелом влаштована була каплиця, стіни якої прикрашені були св. іконами.

Братія, яка проживала в Феофанії, в ігумені Воніфатії бачила зразкового ченця, всім єством своїм відданого Богу і святій Церкві Христовій. За словами колишнього келійника, нині ієромонаха Леоніда, келійне життя о. Воніфатія було постійним подвигом молитви і богомислення. Щодня вичитував він у себе в келії належне правило, постійно акафісти Спасителю і Божій Матері, ранкова і вечірня служби за молитвословом і, крім цього, протягом тижня прочитував обов’язково двох євангелістів. За рік до смерті о. Воніфатій відчув крайню знемогу сил тілесних, але духом був бадьорий. Зі своєї келії, відокремленої лише дерев’яною перегородкою від храму, він уже не міг виходити і слухав через стіни церковний спів. Звичайне своє правило він звершував не стоячи прямо, а, одягнувшись в мантію, падав на коліна. Тут же поряд стояла лавка, яка і слугувала подвижнику ложем, а відвідувачам — місцем сидіння.

За місяць до смерті ліг він на своє убоге ложе і більше не вставав. О 10 годині ранку 27 грудня 1871 року ігумен Воніфатій, причастившись Святих Таїн, з миром віддав душу свою Богу, на 85-му році свого богоугодного життя. Похований за вівтарною стіною поза церквою “Всіх святих”.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

 

Тропaрь, глaсъ д7:

T ўтр0бы мaтерни бGа возлюби1вый, џбразъ милосeрдіz и3 любвE всBмъ бhлъ є3си2, пост0мъ и3мlтвою ћкw свэти1льникъ пресвётлый просіsвъ, kви1лсz є3си2 стр†ннымъ попечи1тель и3 ни1щымъ питaтель: сегw2 рaди мeньшею брaтіею хrт0вою возлю1бленъ бhвъ, џтче прпdбне воніфaтіе, моли2 хrтA бGа сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

Кондaкъ, глaсъ и7:

Nби1тели fеофaновскіz њсновaтель kви1лсz є3си2, прпdбне џтче воніфaтіе, мнHгіz скHрби и3 тzгwты2 претерпёлъ є3си2, и3 вэнeцъ нбcный t хrтA пріsлъ є3си2: тёмже и4маши дерзновeніе мlтисz ко гDу скHрби и3 клевєты2 нaмъ дост0йнw претерпёти ко сп7сeнію дyшъ нaшихъ.

Ще в розробці

Знайшли помилку