Преподобний Силуан Афонський
Місяця вересня на 11-й день
Прп. Силуан Афонський народився в 1866 році в селі Шовському Тамбовської губернії в простій селянській родині. Сім’я жила бідно, але благочестиво: допомагали нужденним, ділилися останнім.
Працьовитість, любов до Бога, православних традицій, церковних служб були щеплені дітям з дитинства. Святий Силуан рано почав думати про чернецтво, бажав вступити до Києво-Печерської Лаври.
Але батько порадив синові подумати, не поспішати з таким доленосним рішенням і запропонував поки визначитися на військову службу. Юнак відклав свої плани і послухався батьків.
Військова служба захопила молоду людину і принесла мирські спокуси, а незабаром і зовсім затягнула, що вже ніхто і не згадував про чернецтво, поки Господь Сам не напоумив святого.
Одного разу, повернувшись додому після особливо гучного гуляння, юнак задрімав, йому приснився сон, який злякав його і вплинув на подальше життя. Він побачив себе як би ззовні і спостерігав, як в нього проникав огидний змій, бажаючи поглинути всього.
Відчувши жах, молодий чоловік прокинувся і почув незнайомий голос. Пресвята Богородиця з’явилася прп. Силуану і вразумила його, пояснюючи, що як йому було неприємно дивитися на своє поглинання огидним змієм, так і Їй нестерпно дивитися на його гріховне життя.
Майбутній старець сердечно розкаявся, подякував Цариці Небесній і знову загорівся бажанням жити за законом Божим, у злагоді з совістю.
Після закінчення військової служби він відправився на Святу Гору Афон, де вступив до Руської Пантелеймонової обителі.
Всім своїм життям прп. Силуан проповідував, що Бог є безмежна любов, яка пізнається тільки Духом Святим. Слова святого прості, лагідні і ласкаві, але при цьому захоплюють своєю переконливістю, відроджують душу, вивільняють її з полону лукавих духів, діють на неї зцілююче:
«…Віруйте в Бога, віруйте, що є Святий Дух, Який свідчить про те у всіх церквах, і в моїй душі.
Дух Святий є любов, і любов ця розлита у всіх душах святих небожителів, і той же Дух Святий на землі в душах, які люблять Бога.
У Дусі Святому всі небеса бачать землю, і чують наші молитви, і приносять їх Богу».
Головне свідчення життя святого полягало в твердженні, що неможливе пізнання Бога, Його таємниць тому, в кому немає любові до ворогів. Він вважав любов до ворогів головною умовою наближення до Бога, а самих ворогів – подарунком згори, для того щоб ми могли завдяки їм внутрішньо змінитися і переродитися:
«Хто не любить ворогів, в тому немає благодаті Божої»;
«Якщо будемо любити ворогів, то в душі не буде місця для гордості».
Всі слова старця мають виняткову силу і значення. Вони чарівно переконливі. Можливо, саме через їх нескладність його душевні виливи порівнюють з віршами псалмів, де простими словами йдеться про велич Бога, який смиренно перемає у людському серці. Тепло і сердечно міркує святий про Христове смирення як про невимовну радість:
«Смиренній душі Господь відкриває таємниці свої.
О, Христове смирення; воно дає душі невимовну радість в Бозі, і від любові Божої душа забуває і землю і небо, і вся бажано прагне до Бога.
О, Христове смирення, як воно солодке і приємне. Воно тільки в ангелах і святих душах знаходиться, а ми повинні вважати себе гірше за всіх, і тоді Господь дасть і нам пізнати Христове смирення Духом Святим.
Господь, і слава Його, і все небесне пізнається тільки Духом Святим»;
«Навчитися Христову смиренню – є велике благо; з ним легко і радісно жити, і все буває миле серцю. Тільки смиренним являє Себе Господь Духом Святим, а якщо не змиримося, то Бога не побачимо»;
«Хто змирив себе, той переміг ворогів».
Святий з розчуленням і дитячим захопленням говорить про Божу любов в листах, повчає триматися Церкви як берегині Божої благодаті:
«О, браття, прошу вас і благаю від імені Божого Милосердя, віруйте в Євангеліє і на свідчення Святої Церкви, і ви ще на землі скуштуєте райське блаженство. Адже Царство Боже – всередині нас; любов Божа дає душі рай. Багато князів і владик, пізнавши любов Божу, залишили свої престоли».
«Господь любить людину, і благодать Його буде в Церкві до часу Страшного Суду також, як була вона в колишні часи».
Вирісши на природі, святий по-особливому відчував її силу і красу, але, крім земної краси, він гостро відчував Божу красу, був зачарований нею і прагнув до неї усім своїм єством:
«З дитинства я любив світ і красу його. Любив я гаї і зелені сади, любив я поля і весь світ Божий, як він красиво створений. Любив я дивитися на світлі хмари, як мчать вони в блакитній висоті. Але з тих пір, як пізнав я Господа мого, і він полонив душу мою, все змінилося в душі моїй, І я вже не хочу дивитися на цей світ, але душа моя невпинно тягнеться в той світ, де живе Господь. Як птах в клітці, так нудиться душа моя на землі. Як птах бажає і рветься полетіти з тісної клітки в зелений гай, так душа моя тягнеться знову побачити Господа, бо він привернув душу мою, і вона сумує за Ним і кличе:
Де ти мешкаєш, Свіло моє? Ти бачиш – я слізно шукаю Тебе».
Серед повчальних рядків святого старця є особливі послання-заповіти тим, хто шукає істину, хто бажає врятуватися, знайти молитовний настрій. Прислухаємося до його слів про духовне життя:
«Але знай порядок духовного життя: дари даються простій, смиренній слухняній душі. Хто слухняний і в усьому утриманий: в їжі, в слові, в рухах, тому Сам Господь дає молитву, і вона легко відбувається в серці».
І ще одна дуже важлива порада:
«Що треба робити, щоб мати мир в душі і тілі?
Для цього треба всіх любити, як самого себе, і щогодини бути готовим до смерті.
Коли душа пам’ятає смерть, то приходить в смирення, і вся віддається волі Божій, і бажає бути з усіма в мирі і всіх любити».
Преподобний Силуан Афонський відійшов до Господа 24 вересня 1938 року і був канонізований 26 листопада 1987 року. Він один з найбільших святих XX століття. Потаємний духовний досвід старця, його переживання, що зображені в творах, показують глибоке пізнання найвищих духовних істин і свідчать про богооспілкування, якого святий сподобився за життя. Це унікальний і безцінний приклад, нова висота для наслідування.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь преподобному Силуану Афонскому, глас 2
Серафи́мския любве́ ко Го́споду пла́менный ревни́телю,/ и Иереми́и, о наро́де пла́чущему,/ усе́рдный подража́телю,/ всеблаже́нне о́тче Силуа́не,/ ты бо, зо́ву Ма́тере Го́спода сил вне́мляй,/ зми́я грехо́внаго мужему́дренно изрыгну́л еси́,/ и в го́ру Афо́нскую от суеты́ ми́ра удали́лся еси́,/ иде́же в труде́х и моли́твах со слеза́ми/ благода́ть Свята́го Ду́ха оби́льно стяжа́в,/ е́юже сердца́ на́ша воспламени́/ и с тобо́ю уми́льно взыва́ти укрепи́:/ Го́споди мой, Жи́зне моя́ и Ра́досте Свята́я,// спаси́ мир и нас от вся́ких лю́тых.
Ин тропарь преподобному Силуану Афонскому, глас 4
Христа́ Учи́теля/ в пути́ смире́нне помоли́вся прия́л еси́/ свиде́тельствующу Ду́ху в се́рдце твое́м спасе́ние./ Сего́ ра́ди веселя́тся ны́не лю́дие вси/ о па́мяти твое́й на упова́ние зва́нии,/ преподо́бне о́тче Силуа́не,// моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Тропaрь, глaсъ в7:
Серафjмскіz любвE ко гDу плaменный ревни1телю и3 їеремjи, њ нар0дэ плaчущему, ўсeрдный подражaтелю, всебlжeнне џтче сілуaне, тh бо з0ву м™ре гDа си1лъ внeмлzй, ѕмjz грэх0внаго мужемyдреннw и3зрhгнулъ є3си2 и3 въ г0ру ґfHнскую t суеты2 мjра ўдали1лсz є3си2, и3дёже въ трудёхъ и3 мл7твахъ со слезaми бlгодaть с™aгw д¦а њби1льнw стzжA. є4юже сердцA н†ша воспламени2 и3 съ тоб0ю ўми1льнw взывaти ўкрэпи2: гDи м0й, жи1знь моS и3 рaдосте с™az, сп7си2 мjръ и3 нaсъ t всsкихъ лю1тыхъ.
Сэдaленъ, глaсъ д7:
Жaждею по бз7э возревновaвъ, џтче нaшъ сілуaне, зeмлю nтeческую њстaвилъ є3си2 и3 со пустыннолю1бцы горы2 ґfHнскіz дл†ни тво‰ пораб0тати гDеви всеусeрднэйше распростeрлъ є3си2. и3дёже равноaгGльными труды2 твои1ми вертогрaдъ вLчцы мjра преукрaсилъ є3си2 и3, ћкw мЂро бlгов0нное, цRкве вселeнстэй возбlгоухaлъ є3си2, лозо2 віногрaда н0вагw, д¦омъ с™hмъ њбlгодaтствованнаz.
Ще в розробці