Преподобний Стефан Печерський, Володимиро-Волинський, єпископ

Місяця квітня на 27-й день

“Той, хто терпіння має, до всілякої чесноти причетний, радіє у скорботі, у бідах витривалий, у напастях веселиться», — говорить богонатхненний Єфрем Сирін. Таким виявився цей преподобний отець наш Стефан, який від братів своїх постраждав, хоч і сумував, але Бог його вельми розвеселив. Згадує-бо преподобний слово пророка і царя Давида, кажучи: «У багатьох болях моїх у серці моєму, втішання Твої возвеселили душу мою». Через те всю скорботу як таку, що від Бога послана, з радістю приймав. Добре навчився всілякої чесноти: з дитинства-бо свого під рукою достохвального серед ігуменів преподобного отця нашого Феодосія Печерського зростав і його завжди учнем був, насолоджувався завше і годувався богонатхненними словами з медоточивих його уст, наче немовля з грудей. До нього ж, як дитина до батька, усією добродійною подобою приєднався. І через те прагнув любов’ю до сердець всіх братів, вони його спершу вибрали уставщиком. І тоді, коли учив сам ігумен преподобний Феодосій братів у церкві духовними словами, достойно і цей їх же учив. Потім, коли преподобний Феодосій кінець життя цього часового мав прийняти, просили його всі одноголосно, кажучи: «Стефан достойний є після тебе ігуменство прийняти, нехай Стефан буде нам ігуменом». Преподобний же Феодосій схилився перед проханням братів і, прикликавши любого учня блаженного Стефана, вручив йому перед усіма загороду, повну богонатхненних словесних овець, і церкву, що на основі чудесній, просив закінчити. Тоді багато повчив його, як берегти монастирський устав, братів від чистого серця любити, незасинаюче мати око сердечне до Бога, гостинности не забувати. І так переставився до вічних обителей, обіцяючи, проте, і в обителі своїй Печерській, дорученій блаженному цьому Стефанові, у допомозі своїй завжди бути невідлучним.

Коли переставився преподобний Феодосій, блаженний Стефан, ігуменство святої чудотворної Лаври Печерської прийнявши, подвизався вельми, віддавався будівництву святої, Богом знаменованої, церкви (її ж преподобний Феодосій почав будувати), як же і цілому будівництву монастирському. І благодаттю Божою, молитвами ж преподобних отців наших Антонія і Феодосія, за мало років і церкву закінчив, і монастир новий збудував і туди зі старого монастиря братію переселив. У старому ж монастирі мало їх залишив, був у них звичай братів, що переставилися, там ховати. Ще ж встановив преподобний отець наш Стефан, аби в монастирі його завжди Божественну Літургію відправляти за померлими братами і блаженними ктиторами. Бог же все на потребу його щедро подавав і примножив місце те благодаттю Божою. Ненависник добра, ворог (який завжди бореться з рабами Божими) заздрив блаженному за таку опіку його про обитель свою і, злими своїми підступами збунтувавшись, таке збентеження серед деяких братів зробив, що не лише з ігуменства його зняли, того, кого спершу самі одноголосно вибрали, а й із монастиря неповинно відлучили. Це ж усе доблесно витерпів син незлостивості преподобний Стефан від братів своїх і любов’ю ніяк не віддалявся від тих, від яких тілом був віддалений, але Богові ревно молився за них, наслідуючи у всьому тезойменного свого святого первомученика Стефана і кажучи: «Господи, не май їм за гріх це». Тягнуло-бо святого любов’ю до преподобного Феодосія, наче залізо до каменя-магніта. Коли ж довідалися про таку журу преподобного Стефана, багато хто з бояр і вельмож, сини його духовні, яких вручив йому преподобний Феодосій, зжалилися вельми, що так отець їхній духовний постраждав, і, милістю зрушені, з маєтків своїх досить на потребу подавали йому. І в той час преподобний Стефан згадував преславні ті чуда, яких же самовидцем був, як майстри із Константинограда до преподобних отців наших Антонія і Феодосія Печерських прийшли, принесли ікону Пресвятої Богородиці, і про видіння цариці у Влахерні розповідав. Бог йому допомагав, молитвами преподобних отців Антонія і Феодосія збудував собі монастир недалеко Печерського, на Клові, і церкву на ньому кам’яну спорудив в ім’я Пресвятої Богородиці, у пам’ять Покладення чесних риз її, за прикладом тої, що в Константино-граді, у Влахерні. І щороку празник робив світлий, місяця липня в другий день. Там братів багато зібравши, жив богоугодно. Устав же церковний і чин весь укладу монастирського, як же від преподобного Феодосія в монастирі Печерському прийняв, так і у своєму берегти велів. І багато на користь правовірним показавши, ішов від сили в силу, що в дальших краях за добродійне життя славлений був і знаний багатьом. І через те, коли переставився єпископ славного града Володимира (його ж сам великий самодержець Володимир у своє ім’я збудував), тоді цього преподобного вибрали на архієрейський престол града того, і хіротонізований від преосвященного митрополита Київського Іоана. І добре випасав Богом вручені йому вівці, даючи приклад стаду словом, життям, любов’ю, духом, вірою чистою. Коли ж благоволінням Божим і радою блаженного Іоана, ігумена Печерського, і всіх братів мали перенести чесні мощі преподобного отця нашого Феодосія з печери у Богом збудовану церкву, у той час предивний цей єпископ Стефан прийшов із Володимира, опинився на Клові у своєму монастирі і бачив уночі через поле зорю велику, що сяяли над печерою, — думав, що переносять чесні мощі преподобного Феодосія (знав про той намір), засумував вельми, що переносять без нього, зразу сів на коня і помчав до печери, взявши зі собою Климента, якого поставив ігуменом замість себе на Клові. їдучи, бачив здалека ту зорю, що явилася над печерою, але, коли наблизився, побачив там свічок багато, а як прийшов до печери, нічого з того не бачив, і зрозумів, що справді сподобився бачити світло божественної слави від чесних преподобного Феодосія мощів: уже-бо були прокопали над чесними його мощами і винесли їх до дверей печери. Наступного ж дня після видіння того послужив з іншими єпископами перенесенню чесних мощів отця і вчителя свого преподобного Феодосія і блаженний Стефан. Тоді пішов собі знову на престол Володимирський, багатьох чеснот на користь словесному своєму стадові досягнув, через них виявився достойним вінця нев’янучої слави, його ж від початку літ своїх ім’ям своїм знаменував, ділами ж домігся. І так після багатьох років на прийняття вінця того до Христа, пастирів начальника, відійшов. У рік від створення світу 6602-й, від Різдва ж Христового — 1004-й, 27-го дня місяця квітня. Молитвами преподобного цього вінценосця Стефана і нас, Христе Боже, сподоби вінця слави на славу Тобі самому з безначальним Твоїм Отцем і Єдиносушним Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання