Преподобний Микола Святоша, князь Чернігівський

Місяця жовтня на 14-й день/ вересня на 28-й день – Собор Києво-Печерських преподобних, у Ближніх печерах

Блаженний і благовірний князь Микола Святоша був онуком Святослава Ярославича, князя Київського і Чернігівського, який заснував святу, Богом створену, Печерську церкву. Залишивши славу і багатство, честь і владу свого земного князювання заради небесного вічного і прийшовши до Печерського монастиря, одягнувся в святий чернечий образ.

І він настільки просяяв світлістю життя свого, що всі бачили його добрі справи і прославляли за нього Бога. Більше всіх процвітав він в послухах. Спершу працював на братію в куховарні, рубав своїми руками дрова і на своїх плечах часто носив їх з берега, старанно робив і все інше, потрібне для кухні. Після багатьох його трудів дізналися про те його брати, Ізяслав і Володимир, і ледь не змусили його кинути цю справу. Але цей істинний послушник випросив зі сльозами ще один рік попрацювати на кухні для братії. І всього потрудився він там три роки зі всілякою старанністю і благоговінням. Потім, як майстерний і досконалий у всьому, приставлений він був сторожем до монастирських воріт і пробув там теж три роки, не відходячи нікуди, крім церкви. Звідти взяли його служити на трапезі, і це виконував він, як слід, з готовністю.

Коли він пройшов по порядку ступені послуху, ігумен і вся братія вирішили, що йому треба мовчати в келії і працювати в тиші своєму спасінню. Він же, підкоряючись і в цьому, насадив руками при своїй келії плодовий сад.

Не вкушав він нічого іншого, крім малої кількості загальної монастирської їжі на трапезі.

Якщо ж коли проти волі йому траплялося мати що-небудь, як князю, від своїх колишніх людей, то все роздавав він на паломників, жебраків і побудову церков, і жертвував багато богослужбових книг для них.

Часто траплялося, що коли цей блаженний князь занедужував, працюючи на послухові, тоді лікар на ім’я Петр, дізнавшись про те, готував йому ліки, щоб вилікувати яку-небудь його недугу — гарячку або водяну порчу крові, але завжди, перш ніж він приходив з ліками, Божою допомогою князь видужував і нізащо не дозволяв себе лікувати. Одного разу трапилося, що розболівся сам лікар, і послав до нього блаженний, кажучи: «Якщо не будеш приймати ліки, скоро видужаєш, а якщо не послухаєш мене, багато постраждаєш». Той же, вважаючи себе досвідченим лікарем, не послухався, але випив приготовані ліки і, бажаючи позбутися хвороби, ледь не позбувся життя. Потім він видужав молитвою святого. Знову розболівся іншим разом цей лікар, блаженний послав до нього з такою обіцянкою: «На третій день видужаєш, якщо не будеш лікувати себе». Лікар, покараний за перший непослух, послухався блаженного і, по слову його, в третій день видужав.

Покликав блаженний зціленного і сказав йому: «Петр, тобі потрібно постригтися в ангельський образ і працювати Господу і Його Пречистій Матері в цьому монастирі замість мене, тому що я через три місяці відійду від цього світу».

Почувши це, лікар Петр впав до ніг його і зі сльозами вигукнув: «Горе мені, господаре мій, благодійник мій, дорогоцінне життя моє! Хто дбатиме про земну мандрівку мою, хто нагодує сірих і убогих, хто заступиться за скривджених, хто змилується над безліччю людей, які просять допомоги? Чи ж не казав я тобі: князь, пощади життя своє, тому що багатьом можеш ти бути корисний, і в твоєму житті — життя багатьох. Хіба це не ти зцілив мене силою Божою і твоєю молитвою — і тепер куди сам відходиш, пастир добрий, чим хворієш, цілитель мій? Скажи мені, рабу твоєму, про твою смертну виразку, — і якщо я не вилікую тебе, нехай голова моя буде за голову твою, і душа моя за душу твою. Не відходь від мене мовчки, але відкрий мені, володарю мій, звідки у тебе така звістка? Якщо від людей — я віддам за тебе моє життя, якщо ж Сам Господь сповістив тебе про це — молися Йому, щоб я помер за тебе. Якщо ти залишиш мене — то де сяду я і буду оплакувати своє сирітство? Чи не на цій купі бур’янів при воротах, де сидиш ти? Але тут буде замкнено. Що наслідую я з маєтку твого, коли ти сам голий: чи це залатане руб’я, яке на тобі? Але, відійшовши від світу, ти будеш покладений в нього. Даруй мені хоч твою молитву, як в давнину Ілля до Єлисея милість, — і я розділю глибину сердечну і води мого життя, а пройду в місце чудових поселень до Дому Божого (Пс. 41:5) — туди, куди ти хочеш йти. І звірина, по заході сонця, вміє збиратися і лягати в своєму лігві (Пс. 103:22), але я після твого відшестя не знаю, куди піду; і птах знайшов собі житло, і ластівка гніздо собі, де покласти пташенят своїх (Пс. 83:4), а ти шість років живеш в монастирі і не знайшов собі притулку. Де ж залишиш мене?»

Блаженний князь, піднявши лікаря, який плакав, сказав йому: «Не сумуй, Петр. Господь знає, як зберегти всю тварь, яку Він створив Сам; Він подбає прогодувати голодних, заступитися за бідних і врятуватитих тих, які знаходяться в напасті. Буде він притулком і тобі. А брати мої по плоті хай не за мене плачуть, а за себе і за справи свої, в плачевній юдолі цього світу, щоб втішитися в майбутньому блаженстві. Я ж не маю потреби в лікуванні для тимчасового життя, бо давно помер я для всього тимчасового, мертві ж вони не оживуть, і лікарі не воскресять, як викликує Ісая (Іс. 26:14).

Сказавши це, блаженний пішов з лікарем до печери і приготував собі місце для поховання. У лікаря ж сказав: «Хто з нас більше любить це місце?» Лікар же відповідав з плачем: «Знаю, що якщо ти захочеш, зможеш вблагати Господа, щоб тобі жити ще. Мене покладеш тут!» Блаженний же сказав йому: «Хай буде тобі, як хочеш, якщо є на те воля Божа. В одному образі чернечому й послужимо Йому!» Тоді лікар, за порадою блаженного, постригся в чернечий образ і провів три місяці, безперестанку вдень і вночі проливаючи на молитві сльози. Блаженний, втішаючи його, сказав: «Брат Петр, чи хочеш, щоб я взяв тебе з собою?» Той же з плачем відповідав: «Хочу, щоб ти дозволив мені померти за тебе, а ти залишайся тут і молися за мене». Сказав йому блаженний: «Дерзай, брат, і будь готовий; через три дні, за твоїм бажанням, відійдеш від цього життя».

Отже, Петр, причастившись Божественних і Животворящих Христових Таїн, коли настав час передбачення, приліг на одрі і віддав дух свій в руки Господа.

Після смерті ж лікаря блаженний князь Святоша подвизався тридцять років, не виходячи з монастиря; стяжав, згідно з ім’ям своїм, довершене, святе життя, преставився у вічне життя, до Святішого всіх святих, Князя смирення, Ісуса.

У день преставлення цього святого князя ледь не все місто Київ зібралося, віддаючи йому останнє цілування і з багатьма сльозами просячи його молитов.

Особливо ж брати блаженного, Ізяслав і Володимир, дізнавшись про смерть його, плакали за ним невимовними сльозами. Ізяслав надіслав до ігумена з благанням дати йому на благословення і розраду хрест померлого, зголов’я і поміст, на якому блаженний клав поклони. Ігумен дав йому зі словами: «По вірі твоїй нехай буде тобі те, від чого чекаєш ти допомоги». Отримавши ці речі, він дбайливо зберігав їх і надіслав на монастир багато золота, щоб віддячити за пам’ять про брата.

Ізяслав цей одного разу тяжко захворів і впав у відчай вже в житті. Бачачи його при смерті, навколо нього зібралися дружина, діти і всі бояри. Він же, трохи заснувши, підвівся і просив напитися води з Печерського колодязя. Сказавши це, він онімів і вже більше нічого не міг промовити. Надіславши до Печерського монастиря, взяли там води, обмивши нею гроб преподобного Феодосія. Дав ігумен і волосяницю преподобного Святоші, щоб одягти в неї його брата. Тоді, перш ніж прийшов посланий з водою і волосяницею, князь Ізяслав сказав: «Ідіть швидше з міста назустріч преподобним отцям Феодосію і Миколі. Коли увійшов посланий з водою і волосяницею, знову вигукнув князь: «Микола Святоша!»

Дали йому випити тієї води, наділи на нього волосяницю — і він раптом став здоровий — і всі прославили Бога і угодників Його.

З тих пір Ізяслав завжди брав і одягав на себе цю волосяницю, коли занедужував — і негайно видужував. І в кожній битві мав він з собою цю волосяницю, і залишався неушкодженим. Одного разу ж після гріха не наважився одягти її на себе і тоді був убитий в бою, але спершу заповів покласти себе в ній, сподіваючись, що зцілиться хоч від вічних хвороб і виразок.

Тропарі, кондаки, молитви та величання