Преподобний Макарій, ігумен Калязинський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 17-й день / травня на 26-й день – знайдення мощей / липня на 1-й день – Собор Тверських святих (перехідне)

“Даремно трудився я і без успіху здійснив такий далекий шлях на Святу Гору повз Калязинський монастир. Бо можна спастися і в ньому тим, хто в ньому живе: тут все робиться подібно до киновій, які є на Святій Горі”, – таким був відгук про цю знамениту обитель, що лежить на Волзі в межах Тверських, старця Митрофана (Бивальцева), котрий подвизався дев’ять років на Афоні. Благочиння і благоліпність монастиря відзначав також і преподобний Іосиф Волоцький, знаменитий проповідник та суворий ігумен знаменитої обителі на Волоку Ламському, відомий борець із єрессю жидовствуючих. Зі всієї Русі тисячі прочан йшли до Калязина, щоб на власні очі бачити подвиги братії та вклонитися чесним мощам засновника тієї обителі – преподобного Макарія Калязинського, отримати полегшення і зцілення від тяжких душевних і тілесних недуг. І тут, біля раки зі святими мощами, по вірі тих, хто приходив, відбувалося безліч чудотворінь.

Народився преподобний Макарій, ігумен Троїцького Калязинського монастиря, в 1402 році, в селі Гридцині (Грибково, нині Кожино), поблизу Кашина, у боголюбивій родині, яка суворо дотримувалася заповідей Господніх. Батьки, боярин Василій Ананієвич Кожа, який прославився своїми військовими подвигами за часів великого князя Василія Васильовича II Темного, і дружина його Ірина (пам’ять їх шанують місцеві) змалку виховували Матфея (ім’я в миру) у вірі та богошануванні. Отрок любив проводити час за читанням духовних книг, і все прочитане глибоко западало в його серце. Він не захоплювався іграми і в душі своїй безперестанку підносив дорогі серцю молитви, псалми і духовні піснеспіви, замислюючись при цьому, як послужити Богові.

Коли став приходити в досконалий вік, почав Матфей думати про віддалення від суєтного мирського життя; батьки його, однак, не бажали, щоб він прийняв чернецтво, і наводили біблійні приклади життя новозавітних святих, які спаслися в миру. Слухняний син, не бажаючи засмучувати рідних і підкоряючись, погодився на шлюб і незабаром одружився з дівицею Оленою Яхонтовою. Молоде подружжя пообіцяло одне одному, що, якщо один із них помре, той, хто овдовіє, прийме чернецтво. За рік після весілля Матфей втратив батька і матір, а ще за два – померла Олена; і двадцятип’ятирічний Матфей залишив тимчасове, шукаючи вічного, і вступив до Миколаївського Клобукового монастиря, який знаходився неподалік, де постригся з ім’ям Макарій.

З ревністю проходив він усі монастирські послухи, смиренністю і лагідністю перевершуючи всіх, і подвиги молодого ченця викликали здивування братії. Через деякий час, обтяжуючись велелюдністю обителі, преподобний з благословення ігумена віддалився до пустині. Він обрав місце в лісі, що лежало за 18 верст від Кашина, неподалік від Волги, між двох невеликих озер. Тут він зрубав собі келію, і ніхто не заважав його подвигу усамітненої молитви, лише дикі звірі приходили й пестилися до нього, і він ділив із ними їжу. Дізнавшись про пустельника, стали стікатися ченці до преподобного Макарія, бажаючи молитися разом з преподобним у його келії. Він смиренно приймав їх і наставляв у правилах чернечого життя. Так відокремлена лісова гущавина перетворилася на монастир, де ігуменом було обрано преподобного Макарія.

Земля, на якій жила братія, належала боярину Івану Колязі, котрий з часу поселення там преподобного Макарія з неприязню дивився на ченця. Коли ж було влаштовано церкву і кількість пустельників збільшилася, Коляга злякався, що до обителі може відійти частина його землі; і так це його пригнічувало, що він задумав навіть убивство преподобного… Але Божа кара не забарилася: смерть спіткала сім’ю Коляги, а сам він тяжко захворів. Перебуваючи в нещасті, боярин, який будував недобрі плани, розкаявся у своєму гріху і, сповідавши його Макарію, був прощений.

Незабаром Коляга під впливом проповіді преподобного вступив до Макаріївого монастиря, подарувавши йому всі свої землі. Відтоді, заради смирення, сам Макарій іменував обитель Калязинською (нині місто Калязин Тверської області). Досить швидко вона набула широкої популярності, бо учні преподобного Макарія, наслідуючи приклад свого духовного батька і наставника, удосконалювалися в чернечому подвигу і тримали сувору аскезу. Безліч людей – і знатних, і простолюдинів – просили преподобного прийняти їх до числа братії. І, треба сказати, ще за життя преподобного Макарія із обителі Калязинської вийшли преподобний Єфрем Перекомський (пам’ять 16 травня) і преподобний Паїсій Углицький (пам’ять 6 червня).

Чудодійною була молитва преподобного Макарія, який отримав за життя свого від Бога дар зцілення недужих і стражденних. Так, він звільнив від хвороби якогось розслабленого Захарію із села Кесова Гора, напоумивши його з любов’ю: “Чадо! Преблагий Бог не хоче смерті грішника, а життя й навернення до спасіння, і, якими відає долями, приводить його до спасіння через покаяння. Тебе спіткало Боже відвідання, і, якщо покаєшся й залишиш колишні звичаї, Бог пошле тобі зцілення; якщо ж ні, то постраждаєш і більше цього”. Грішник, який приніс покаяння, зцілився, а після того став священником у своєму селі і все життя пам’ятав настанови преподобного Макарія.

Іншим разом преподобний вилікував мученого бісами боярського сина Василія Рясина. Після молитви преподобний Макарій осінив його хресним знаменням – і той очистився. Зраділий посланою милістю Божою, він обрав чернечий шлях.

Нагородив Господь духоносного старця також і даром прозорливості. Одного разу вкрали монастирських волів. Раптово злодії були вражені сліпотою і, довго блукаючи в околицях, знову опинилися біля воріт обителі. Преподобний Макарій оглядав у той час господарство і, нібито не знаючи, в чому справа, запитав, побачивши їх, чому вони тут, та до того ж із волами. Викрадачі зізналися в усьому і розкаялися. Преподобний відпустив їм гріх і, зціливши, наказав надалі не зазіхати на чуже.

Незадовго перед своєю кончиною преподобний Макарій захворів. Деякий час він мовчав, а в передчутті відходу, покликавши братію, благословив і поцілував кожного й попрощався: “Віддаю вас Господу Богу! Перебувайте завжди в трудах, пості, пильнуванні та безперестанній молитві; бережіть чистоту душевну й тілесну, не відплачуйте злом за зло або докучанням за докучанням. Зрозумійте, браття: якщо я маю дерзновіння до Бога, то після мого відходу ця обитель не збідніє, а пошириться”.

Помер ігумен Калязинський 17 березня 1483 року глибоким старцем, на 82-му році життя, і його поховали поблизу побудованої ним дерев’яної церкви. Над могилою його було споруджено і прикрашено образами дерев’яну каплицю. Коли храм занепав, жертводавці вирішили оновити його, збудувавши на тому місці кам’яну церкву. Під час копання ровів для її заснування було знайдено гроб преподобного. Від його нетлінних мощей виходили пахощі, сивини старця були чисті, і навіть ризи не змінилися. Сталося це 26 травня 1521 року.

Безліч зцілень розслаблених, біснуватих, тих, хто страждав на кістковий біль, сліпоту, хворобу ніг, відбувалися біля мощей святого. Це приваблювало до обителі безліч паломників. До 1547 року преподобного Макарія шанували місцево. Чудотворення і народна любов сприяли тому, що на Московському Соборі 1547 року його було причислено до лику святих Божих угодників і пам’ять його було постановлено святкувати по всій країні. У Калязин до преподобного ходили пішки прості люди, їздили царі: 1553 року обитель відвідав цар Іоанн Васильович Грозний; 1599 року – Борис Годунов із дружиною та дітьми прибув випросити у преподобного Макарія благословення на одруження дочки Ксенії. Тоді царственними прочанами було влаштовано срібну раку, куди було перекладено чесні мощі святого.

У 1610 році обитель розграбували поляки, багатьох із братії вбили. Після Смути государі нового правлячого дому Романових також неодноразово молилися в ній: 1619 року – цар Михайло Федорович, 1635-го – його батько, патріарх Філарет. 1654 року, під час морової пошесті, цариця Марія Іллівна і патріарх Никон перебували в Калязинській обителі. У 1700 році для мощей благочестивими жертводавцями була влаштована нова срібна рака, в якій угодник Божий спочивав аж до закриття монастиря радянською владою. Після його розграбування в 1930-ті роки мощі перевезли до Твері, в кафедральний собор Біла Трійця. У 2012 році мощі преподобного Макарія було урочисто перенесено на батьківщину до міста Калязин, у храм Вознесіння Господнього.

Тропарі, кондаки, молитви та величання