Преподобний Леонід Устьнедумський, ієромонах p1aoj4p5le19f3jc51l9t72rmf44
Житія святих,  Липень

Преподобний Леонід Устьнедумський, ієромонах

Місяця липня на 17-й день

Преподобний Леонід Устьнедумський народився 1551 року в Пошехонсько-Ярославській землі в сім’ї благочестивих селян Пилипа і Катерини. Батьки виховали сина в страху Божому і навчили його читання. До 50-річного віку він займався землеробством, праці якого не минули безслідно для решти його життя: вони виробили з нього людину з правильним поглядом на предмети, розширили його кругозір і зміцнили волю. Близькість до природи і заняття землеробством, що ставило людину в повну від неї залежність і спонукало хлібороба сподіватися на чесний плід (Як. 5:7) своїх праць тільки від щедрот Отця Небесного, навчили його терпіння і зберегли в ньому дитячу простоту серця, що зробила його гідним духовних одкровень.

Невідомо, чи думав преподобний Леонід залишити свої землеробські заняття і присвятити себе чернечому життю. Але одного разу 1603 року преподобний удостоївся уві сні явлення Божої Матері. Вона повеліла йому йти на річку Двіну, в Моржевську Миколаївську пустель, неподалік від Холмогор в Архангельській землі, взяти там Її ікону Одигітрія і перенести на річку Лузу до Туринської гори (у межі сучасної Кіровської області) і, збудувавши на честь неї храм, залишатися при ньому до кончини. Преподобний Леонід, вважаючи себе негідним особливого Божественного одкровення, поклав поставитися до явища як до звичайного сну і нікуди не пішов. Так він зробив за своїм великим духовним побоюванням, обачністю і високим смиренням.

Однак незабаром, полишивши свої заняття і незважаючи на похилий вік, він вирушив у Кожеєзерський монастир в Архангельській землі і прийняв там чернечий постриг. Після заснування монастиря 1565 року преподобним Серапіоном († 27 червня 1611 р.) третім ігуменом у 1643-1646 рр. був там Никон, згодом Патріарх Московський і всієї Русі. Для того, щоб з першого ж разу залишити мирські звички, випробувати всі скорботи і поневіряння і бачити на ділі всю складність і тісноту чернечого шляху, не треба було шукати іншого місця, окрім цієї, новостворюваної тоді обителі, яка перебувала в країні бідній і суворій, оточеній водами пустельного озера і віддаленій від жител людських. Преподобний Леонід прожив тут близько року, виконуючи послух келаря, трудячись разом із братією обителі в умовах суворого клімату і постійно відчуваючи нестачу в їжі. Його духовним керівником був преподобний старець Серапіон. Ніколи, звісно, преподобний Леонід не розлучився б із ним і не вийшов із пустельної обителі, якби йому не повторилося колишнє сновидіння, яке наказувало йти до Моржевської пустелі й перенести на Лузу ікону Одигітрії. Тоді він у подиві і страху нікому не повідав про видіння, вийшов з Кожеезерської обителі і, йдучи річкою Онегою, дійшов до моря і відправився на Соловки для поклоніння мощам преподобного Зосими (пам’ять 17/30 квітня) і Саватія (пам’ять 27 вересня/10 жовтня, спільна пам’ять 8/21 серпня). Прихильно прийнятий ігуменом, він прожив тут три роки як новоначальний, працюючи в пекарні. Постійно зайнятий виконанням свого послуху, найважчого в багатолюдних обителях, преподобний Леонід почав було вже заспокоюватися і забувати про своє дворазове сновидіння, як раптом побачив його втретє так жваво і ясно, нібито не уві сні, а наяву. Пресвята Діва з’явилася йому в тому ж самому вигляді і веліла негайно йти в Моржевську пустинь і перенести ікону Її на Лузу. Тоді старець зрозумів, що це було незвичайне сновидіння, і злякався того, що так довго не вірив йому і не виконував веління Божої Матері. З гіркими сльозами він розповів ігумену Антонію про своє триразове сновидіння і просив благословення залишити Соловецьку обитель. Ігумен порадив йому не опиратися більше волі Божій, щоб не накликати на себе гніву небесного, з молитвою відпустив його зі своєї обителі, і Леонід негайно вирушив до Моржевської пустині.

Прийшовши туди, він не наважився, однак, сказати настоятелю Корнилію (Кочергіну; 1599-1623) причину свого прибуття і цілий рік провів в обителі на важких послухах, постійно думаючи про сновидіння, які він колись бачив, жахаючись і тремтячи від того, що він усе ще не виконав веління. Але Блага Мати Благаго Бога не прогнівалася на те, що було допущено через незнання і здивування, Вона благоутробно зглянулася і зглянулася на благання та сльози старця, в якому передбачала майбутнього Свого старанного служителя, і з’явилася йому вчетверте, наказуючи перенести Свою ікону на призначене Нею місце. З великим благоговінням і страхом старець наважився запитати: “Покажи мені, Пані, місце, де стоїть образ Пречистого обличчя Твого, і, об’ємши його грішними руками моїми, я піду на місце, яке Ти призначиш”. Пресвята Діва так виразно показала йому образ і місце, де він стояв у церкві, що ніби це було не уві сні, а бачив він його тілесними очима. Прокинувшись, старець прийшов у трепет і в страху вигукнув: “Пресвята Богородице, допоможи мені, грішному!” Тоді преподобний розповів настоятелю і братії про явище Пресвятої Богородиці і вказав святу ікону, яку йому було наказано перенести до Туринської гори. Благочестивий настоятель і братія, “у великому жаху будучи про почуте, після Божественної літургії співали молебень, і взяли будівельник образ Пречистої Богородиці чесного Її Одигітрії, з Превічним Немовлям, дали старцю Леоніду, і пали перед іконою, цілувавши її, молячись зі сльозами; такожде і вся братія і народи прилучавшися ту, і проводжаша образ Пречистої Богородиці з дзвоном” (Рукописна книга Устьнедумської церкви).

Отримавши святу ікону і напучуваний молитвами і благопобажаннями всієї братії, прп. Леонід з радістю вирушив у призначене йому місце, хоча ніколи і не бував у тих краях. На річці Лузі, у двох верстах від Туринської гори, при гирлі річки Якутиці (Якушиці), що впадає в Лузу, за 80-ти верстах від Великого Устюга преподобний Леонід збудував невеличке житло й жив у ньому певний час, проводячи дні та ночі в пості та молитві. Тут належало святому влаштувати чернечу обитель, як йому було сказано у видінні. Однак місцеві жителі не дозволили йому приступити до будівництва. Зі святою іконою в руках пішов преподобний Леонід лісом берегом річки Лузи, з глибини душі волаючи до Бога про свою скорботу. Відійшовши версти дві, зустрівся святий Леонід із селянином Микитою Назаровим, одним із найзаможніших в околиці. Здивувався благочестивий хлібороб, зустрівши старця-інока в такому місці, де не було ніколи шляху, і, побачивши його сльози, став питати, хто він, звідки, куди йде і про що плаче. Преподобний Леонід розповів йому про колишні видіння, показав образ Божої Матері і просив вказати місце, де можна було б побудувати храм для святої ікони. Бачачи сльози старця, Микита запропонував йому будувати храм на місці їхньої зустрічі. Микита допоміг старцю побудувати келію і потім почав відвідувати його для духовної бесіди та спільної молитви. Околишні жителі, дізнавшись про старця Леоніда, стали приходити до пустельника і молитися перед святою іконою. Незабаром благочестиві селяни побудували каплицю.

1608 року преподобний Леонід, бачачи в народі зростаюче побожне шанування святої ікони Божої Матері, на прохання тих, хто хотів проходити під його керівництвом чернечі подвиги, відправився до Ростова, до митрополита Філарета (згодом патріарх Московський і всієї Русі; 1619-1633), щоб отримати його благословення на будівництво храму та влаштування обителі. Митрополит Ростовський благословив видати старцю антимінс і все необхідне для богослужіння священне приладдя, а самого преподобного висвятив на ієромонаха, визначивши йому бути начальником чернечої обителі.

Незабаром було споруджено церкву на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці. Під час освячення храму 17 лютого 1608 року в нього було перенесено святу ікону Богородиці Одигітрії. І відтоді, як від невичерпного джерела, потекли від неї зцілення і чудеса, що ще більше прославило влаштовану обитель і наповнило її братією. Прп. Леонід з батьківською любов’ю приймав тих, хто приходив до нього, служив для них живим образом суворого виконання чернечих обов’язків і показав приклад дивовижної працьовитості.

Місце, на якому знаходилася обитель, було сире, болотисте. І щоб осушити його, майже 60-річний старець зважився розпочати велику працю, яка ледве була до снаги й кільком молодим і сильним працівникам. “І почав копати болото лісове, непрохідне до Чорного озера, – оповідає рукописна книга, – багато трудився і скорботи приємний від сонячної спеки і від павуків і комарів, а правила свого ніколи не залишав. Ненавидяй же добра диявол, хоча його залякати і відгнати від праць, наведе на нього таку капость: копаючи його, раптово прийшов змій і уразив його в ліву ногу. Старець вискочивши невдовзі з протоки тої, помишляше на втечу, але боляше ногою і почавши слізно молитися Господу Богу і Пречистій Богородиці, і спочивши мало і заснувши, почув голос: “Не сумуй, старче, і не думай бежати, але паки вернуться на діло, уповаючи на милість Божу. Допомагає тобі Пресвята Богородиця і від змія не буде тобі шкоди”. Старець же паки почав труждатися і прозвав той витік Недума ріка. У болоті ж тому колись зміїнаго роду ніколи не бувало й донині несть. І копа того непрохідного лісового болота від Лузи річки до Чорного озера 900 сажнів, а від Чорного озера копа болота 40 сажнів до Святого озера, від Святого озера до Чорної річки копа 800 сажнів, а та Чорна річка тече з лісових далеких боліт. І обратися та Чорна річка тою копаною борозною в Святе єзеро і в Чорне і в Лузу річку і постави старець Леонід млин колісний на тій річці”. Загальна довжина каналу становила близько двох кілометрів (канал існує й нині, виконуючи своє призначення). І оскільки виритий канал преподобний назвав Недумою-рікою, тому й обитель стала іменуватися Устьнедумською.

Той край, де оселився блаженний Леонід, був край пустельний і глухий. Він і після довго називався “Лузською Пермцею”, тобто часткою країни диких перм’яків. Звідси зрозуміло, яке важливе значення повинна була мати пустель для цього дикого краю в церковному і цивільному відношенні. Не кажучи вже про той благотворний вплив, який старець чинив на навколишніх мешканців як учитель віри і благочестя, своїми бесідами і настановами, а особливо своїм святим і подвижницьким життям, його невтомне працьовитість, суворий порядок у заведеному гуртожитку та хазяйновита в усьому заповзятливість і спритність могли бути вельми корисними й бути прикладом для наслідування напівдиким жителям Пермці. Тому преподобний Леонід справедливо вважається просвітителем цієї глухої сторони.

Скільки боротьби з негостинною природою виніс преподобний Леонід, скільки прийняв праць при влаштуванні обителі! Але всі ці подвиги здавалися йому малими й недостатніми, тому, бажаючи досягти вищої досконалості, він мав звичай часто йти зі свого монастиря в порожнє й непрохідне лісове місце над Чорним озером. Там на цьому мисі він поставив хрест і проводив тут дні й ночі в молитві, “зазнаючи великої досади від лісового гнусу, від павуків і комарів”. Багато хто, проходячи повз і бачачи, як він сидить біля хреста в лісі та вкритий лісовим гнусом, дивувався його добровільному стражданню, інші сміялися з нього та називали марнотратним його терпіння. Старець говорив їм на те: “Тут біля хреста буде монастир, будуть церкви і дзвін, буде багато людей і ріллі, і мені померти на цьому місці”. Коли братія, шкодуючи його, приходили кликати його в монастир, він іноді повертався з ними, іноді ж, незважаючи на всі їхні прохання і благання, залишався тут, щоб продовжувати свої подвиги. Пророцтво святого здійснилося ще за його життя.

Канал, проведений неймовірними зусиллями преподобного Леоніда (і названий ним річкою Недумою), значно осушив болота, але Луза навесні під час розливу часто виходила з берегів і затоплювала монастир, що стояв на низькому місці. В інші роки вода стояла по кілька днів не тільки в келіях, але навіть і в церкві, вливалася в комори, комори і псувала монастирські припаси. Позбутися цього майже щорічного лиха не було іншого засобу, як перенести монастир на більш піднесене місце. Сильно сумував про це преподобний Леонід і не хотів померти, поки не перенесе монастиря на улюблене ним місце, на високий мис Чорного озера, і не упокоїть там братію. Тому, запросивши в монастир Григорія, сина Микити Назарова, та інших впливових людей з навколишніх жителів, він оголосив їм про своє бажання перенести монастир на мис Чорного озера і просив їхньої допомоги в цій справі. Коли будівельник, братія і всі запрошені в монастир селяни одноголосно схвалили його намір і виявили готовність допомогти йому, то старець просив їх запросити народ. І в призначений день, звершивши в церкві молебний спів, підняв чудотворну ікону Божої Матері і в супроводі всієї братії і безлічі народу переніс її на мис і, поставивши біля хреста, почав рубати ліс для побудови церкви. За прикладом старця пішли братія і всі селяни, які прийшли на запрошення, і незабаром нарубали лісу на церкву та на інші монастирські споруди.

А коли церкву було побудовано, то з благословення митрополита Ростовського Варлаама 23 травня 1652 року її було освячено також на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці, з боковим вівтарем в ім’я великомучениці Параскеви (кам’яний храм споруджено на цьому місці в 1763 році) архімандритом Устюзького Михайло-Архангельського монастиря Арсенієм. З хресним ходом, із запаленими свічками і зі співом хвалебних пісень, за численних зборів народу перенесли чудотворну ікону Божої Матері з колишнього монастиря в новозбудований храм. Це був найрадісніший день у житті трудівника преподобного Леоніда і вже останнє діяння його на користь влаштованої ним обителі. Після перенесення монастиря на нове місце блаженний старець більшу частину часу проводив у відокремленій молитві та мовчанні, виходив з келії тільки до церкви і зовсім усунув себе від управління обителлю. Як світильник, тихо догорав він і, сповнений днів, на сотому році життя спочив від своїх праць, переселившись в обителі вічні до блаженного споглядання Тієї, святому і чудотворному образу Якої він перебував такий довгий час. Блаженна кончина ієромонаха Леоніда настала 17 липня 1654 року. Мощі його були покладені під спудом в Устьнедумському Введенському храмі, де довго зберігалася його жорстка і важка волосяниця – свідок подвижницьких трудів святого.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Леониду Устьнедумскому, глас 1

Боже́ственною любо́вию и житие́м духо́вным/ от ю́ности распали́вся, преподо́бне,/ и вся, я́же в ми́ре кра́сная, возненави́дев,/ Христа́ еди́наго от души́ возлюби́л еси́, о́тче,/ ле́гкое и́го на ра́мо взем,/ Боже́ственным Про́мыслом и Пречи́стыя Богоро́дицы чу́дным явле́нием направля́емь/ дости́же пусты́ни/ и в ней многоле́тне подвиза́лся еси́/ в труде́х мно́гих и слеза́х,/ вся́ким злострада́нием плоть свою́ изнуря́я./ Отоню́дуже Бог, твоя́ труды́ ви́дев,/ умно́жи тебе́ ча́да в пусты́ни./ Но я́ко име́я дерзнове́ние к Бо́гу,/ моли́ о нас, рабе́х твои́х, о́тче преподо́бне Леони́де,/ да изба́вит нас от всех наве́т вра́жиих// и спасе́т ду́ши на́ша.

Кондак преподобному Леониду Устьнедумскому, глас 8

Все свое́ умно́жив жела́ние и к Бо́гу впери́в/ и Тому́ невозвра́тно от души́ после́довав,/ в пусты́ню всели́ся и в ней мно́гия труды́ в Бо́зе показа́л еси́./ В непрохо́дных ме́стех исто́чники водны́я ископа́л еси́/ и умертви́л еси́ по́двиги твои́ми теле́сная мудрова́ния,/ мно́гим путь был еси́ ко спасе́нию./ Те́мже мо́лим тя:/ спаси́ нас и я́же собра́, му́дре, да зове́м ти:// ра́дуйся, Леони́де преподо́бне, пусты́нный жи́телю.

Молитва преподобному Леониду Устьнедумскому

О, свяще́нная главо́, преподо́бне о́тче наш Леони́де, земны́й а́нгеле и Небе́сный челове́че, свети́льниче пресве́тлый, край наш Прилу́зский озаря́яй! Тебе́, уго́дниче Бо́жий, неистощи́мое от Всеблага́го Влады́ки благода́ти и даро́в даде́ся сокро́вище: с ве́рою к тебе́ приходя́щих утеша́ти, теле́сные и душе́вные неду́ги отгоня́ти. К тебе́ у́бо прибега́ем, припа́дающе, мо́лимся: не пре́зри нас, моля́щихся и твоея́ прося́щих по́мощи; испроси́ нам у Христа́, да сотвори́т с на́ми зна́мение во бла́го и преобрази́т на́ше мра́чное житие́, се́рдце на́ше прокаже́нное очи́стит и оби́тель сотвори́т для Своего́ вселе́ния, я́ко без Него́ не мо́жем твори́ти ничесо́же, да вся́кое на́ше во бла́го жела́ние испо́лнит. Да та́ко, угожда́юще Ему́, победи́м борю́щаго нас диа́вола, вни́дем иде́же вси святи́и пребыва́ют и прославля́ют Отца́, и Сы́на, и Свята́го Ду́ха во ве́ки. Ами́нь.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку