Преподобний Лазар Муромський (Мурманський), Олонецький

Місяця березня на 8-й день

Преподобний Лазар був грек за національністю, родом із Константинополя, де і прийняв чернечий постриг. У своєму рідному місті він прийняв чернецтво у Високогірському монастирі від старця Афанасія Дискета – будівничого багатьох обителей. Потім преподобний 8 років перебував під керівництвом кесарійського єпископа Василя. 1343 року єпископ Василій, бажаючи зміцнитися духовним благословенням Руської Церкви, відправив преподобного Лазаря як знавця іконопису з іконами і дарами до архієпископа Новгородського (1331-1352), святителя Василія. Преподобний Лазар мав зробити для Кесарійської єпархії список з великої новгородської святині – ікони Софії, Премудрості Божої, і скласти опис новгородських церков і монастирів. Зустрівши преподобного, новгородський святитель до землі вклонився гостеві і благословив його залишитися в улаштованому ним монастирі. Десять років вірно служив преподобний Лазар святителю Василю, а 1352 року, після кончини святого архіпастиря, він своїми руками одягнув у готові шати святе тіло і багато пролив сліз.

Святитель Мойсей, архієпископ (1325-1330; 1352-1359), який вступив на престол, надавав преподобному свою прихильність, проте засмучений тим, що він тепер позбувся обох своїх наставників (про кончину Кесарійського єпископа преподобний дізнався раніше з листів), преподобний Лазар думав повернутися на батьківщину. Незабаром уві сні йому з’явився святитель Новгородський і вказав іти в північний бік до моря, до острова Муч, на озері Онега (Мурманський острів на Онезькому озері), а незабаром і його перший наставник – єпископ Кесарійський уві сні наказав йому йти на те саме місце і заснувати обитель. За літописами відомо, що в той час новгородці робили перші спроби навернути до християнської віри народи, що населяли Помор’я.

Лазар став докладно розпитувати обізнаних людей про ті місця. Острів був тоді у володінні Новгородського посадника Іоанна. Преподобний Лазар прийшов до нього і став просити на проживання цей острів, повідав посадникові й про те, що він спорудить там церкву і побудує монастир. Спочатку посадник Іоанн пожалів острів і відмовив преподобному. Але йому було уві сні видіння (померлий архієпископ Василій з’явився і грізно наказав посадникові віддати острів Лазареві) і, закликавши подвижника, він сказав: “Ступай, отче, на місце, вказане тобі Богом, на острів Муч”. При цьому і розповів про видіння, що було йому. Однак родичі посадника стали шкодувати про острів і поступилися ним лише за плату в 100 гривень срібла і за деякі дорогоцінні речі. Лазар вирушив на Мурманський острів зі слугами посадника, яких той послав для збору податей. Перед від’їздом преподобний відвідав святого Мойсея, випросив у нього благословення і передав йому про причину свого відходу в пустелю. Святий архіпастир благословив преподобного і передрік багато такого, що потім збулося. Помолився преподобний Лазар біля гробу свого духовного друга архієпископа Василя і вирушив у дорогу.

Після довгої й важкої подорожі, коли не один раз смерть загрожувала подорожнім, преподобний прибув на острів, на той час безлюдний. Поставивши хатину, він став проводити важке життя відлюдника. Неподалік від цього острова жили дикі інородці – лопарі та чудь, які не відали істинного Бога. Не любо їм було, що на острові оселився відлюдник, і вони часто приходили сюди. Деякі оселилися разом зі своїми дружинами і дітьми недалеко від хатини преподобного, завдавали йому багато прикрощів і говорили: “Залиш ти, чернець, це місце”.

Багато разів вони немилосердно били святого, погрожували навіть убити його, неодноразово відганяли його з острова. Але Господь не залишав Свого обранця, зміцнював і зберігав його. Лопарі сильніше й сильніше ополчалися на преподобного Лазаря: збиралися вбити його. Тоді преподобний віддалився на одну гору, звану Тетеревиця, де він викопав собі малу печеру, за одне поприще від острова.

Одного разу підійшли вони до хатини, але преподобний був не в ній, а у своїй печері. Дикі люди думали знайти в хатині преподобного скарб, але, не знайшовши нічого, віддали її вогню. І ніби в відплату за це напав на них великий страх, і багато хто з них осліп. У хатині була ікона Богородиці, якою благословили преподобного під час його постригу в ченці. Побачивши, як згоріла хатина, преподобний дуже засмутився, думаючи, що ікона загинула у вогні. Прямуючи до місця своєї хатини, він розмірковував про те, чи угодно Господу, щоб обитель була на цьому місці. І раптом, озирнувшись, побачив на місці спаленої хатини чудом уцілілий від вогню образ Пресвятої Богородиці, і почув голос: “Невірні люди стануть вірними, буде єдина Церква і єдина череда Христова. Постав на цьому місці церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці”. Іншим разом бачив святий, як це ж місце благословила “Дружина світло-сліпуча, що сяє золотом, і благообразні мужі поклонялися Їй”. А незабаром до преподобного прийшов сам старійшина лопарів і просив зцілити сліпонароджену дитину: “Тоді ми підемо з острова, як наказують твої слуги”. Зрозумів преподобний Лазар, що це Ангели небесні, і подякував Господу. Здійснивши моління Господу Богу і Пречистій, Лазар узяв дитя, окропив його святою водою, приклав до образу Богородиці, і чадо прозріло. Старійшина пішов у радості і через деякий час знову повернувся до чудотворця, приніс у дар частину свого маєтку і їжу. Преподобний взяв від нього одну тільки шкуру оленя і трохи їжі. Після цього “злі люди” покинули острів, а батько зціленого згодом став ченцем, і всі сини його хрестилися.

Тоді стали приходити до преподобного люди з далеких країн і жити з ним, до того ж деякі приймали чернече постриження. І поставили тоді пустельники дерев’яну церкву на честь Воскресіння Лазаря, друга Божого. Прийшли до нього і його співвітчизники з Константинополя – святі ченці Єлеазар, Євменій і Назарій – майбутні засновники Предтеченського монастиря в Олонецькому краї.

Незабаром преподобний попрямував до Новгородського архієпископа, святого Мойсея. Святитель докладно розпитав його про місце подвигів, про важке пустельне житіє його, благословив, дав йому антимінс, священні посудини і рясну милостиню. Перебуваючи в Новгороді, подвижник дізнався, що посадник Іоанн уже помер. Тоді він прийшов до його сина Феодора. Останній із любов’ю прийняв преподобного і сказав йому: “Батько мій, відходячи до Господа, велів мені віддати тобі сто гривень, які колись він узяв від тебе за Мурманський острів; є в мене, отче, і грамота батька мого про той острів, на якому живеш ти”. Водночас він віддав преподобному 100 гривень і щедру пожертву на облаштування обителі; віддав він і грамоту, де батько його власною рукою написав наступне: “В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Дав я, посадник Іван, Фомін син, Пречистій Богородиці, священникові Лазареві та його ченцям приналежну мені частину землі та води, по своїй душі та по своїх батьках, на озері Онезі острів Муч з усією землею, та озеро Мурманське, та біля озера річки, та острівці. У них води, ловища і перевесища, чим володів я, покоси, і порослі землі, і води. Нехай володіють землею і водою всі чернеці Пречистої на віки вічні. А дітям моїм не вступатися, владі не чинити насильства, не забирати ні землі, ні води; нехай володіють по духовній і по купчій діда мого на віки вічні, нехай ченці обробляють землю за допомогою своїх слуг. А хто переступить нашу грамоту і порушить її, той дасть відповідь Богу і Пречистій”.

Через деякий час преподобний із Новгорода вирушив на свій пустельний острів. Там він ще старанніше трудився над облаштуванням обителі: освятив церкву на честь воскресіння Лазаря, друга Божого, поставив келії для сподвижників і обгородив усе місце. Два ченці, які прийшли з Києва, побудували іншу церкву – Успіння Пресвятої Богородиці Печерської. І стало множитися тоді число братії. Незабаром прийшов до нової обителі з Гори Афонської старець Феодосій, який проводив вельми доброчесне життя і носив на собі важкі вериги.

Тим часом преподобний Лазар досяг глибокої старості, і було явлено йому, що скоро настане його смерть. Тоді він закликав до себе братію і сказав: “Брати мої, ви самі бачите, що прийшов кінець мого життя. Із середовища вашого оберіть собі вождя і вчителя”.

Але брати просили, щоб преподобний сам призначив їм ігумена. Тоді преподобний благословив Феодосія на ігуменство у своїй обителі. Причастившись Христових Тайн, він благословив братію і, піднявши святі свої руки, віддав Господу дух свій. Братія з честю і з псалмоспівом поховали преподобного за вівтарем церкви друга Божого Лазаря, на тому місці, де преподобний поставив спочатку хрест. Преставився преподобний Лазар 8 березня 1391 року, на 105-му році свого життя. Мощі його спочивають під спудом біля Успенської церкви колишнього Мурманського монастиря.

Житіє святого було записано старцем Феодосієм зі слів самого преподобного Лазаря.