Житія святих,  Травень

Преподобний Іосиф Оптинський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 9-й день / жовтня на 11-й день — Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли

Свято-Введенська Оптинська пустинь була найбільшим центром старчества на той час. Преподобний Іосиф, у миру Іван Єфимович Литовкін, народився 2 листопада 1837 року в селі Городище Старобільського повіту Харківської губернії (тепер — Луганська область). Його батьки були добрими, розумними й благочестивими людьми, мали трьох синів і трьох дочок, користувалися великою повагою у односельців. Батько Єфим Ємельянович був сільським головою, мати Марія Василівна походила із священницького роду. Вони постійно ходили до церкви, а вдома завжди читали духовні книги, а особливо житія святих. В своїй оселі батьки любили приймати ченців, котрі збирали подаяння на монастирі, і обов’язково кожному подавали чималі кошти.

Другого сина у Хрещенні назвали Іваном на честь святого Іоанна Милостивого, патріарха Александрійського, про котрого знали як про великого творця милосердя. Своїм дітям батьки намагалися дати не так земне багатство, як скарб Небесного, тому й виховували їх у страху Божому, покірними та благочестивими. З матір’ю діти ходили до церкви, молилися, а Ваня навіть співав на кліросі. Лише чотири роки виповнилося йому, коли помер батько, а мати прожила ще сім років і померла під час пошесті холери. Найбільше любила Ваню старша сестра Олександра, майбутня черниця. Вона зберегла спогади про його дитинство: хлопчик був хворобливим, але лагідним і дуже чуттєвим до чужого горя. У 8-річному віці йому було чудесне видіння Матері Божої «в короні і з хрестиком».

Воно залишило глибокий слід в душі хлопчика, і відтоді він дуже змінився. Іван став тихим і задумливим та полишив всякі дитячі забави. В його серці загорілась жива віра і любов до Цариці Небесної. Якось в селі сталася велика пожежа. Переляканий Ваня простягнув руки до церкви зі словами: «Царице Небесна! Залиши нам наш будинок, він же зовсім новий!» Дитяча молитва була почута: все кругом згоріло, а будинок Литовкіних залишився. За рік до своєї смерті мати відвезла сестру Олександру до Борисівської Тихвінської пустині, яка була тоді під духовним управлінням Оптинських старців. Ставши круглим сиротою, Ваня поселився у старшого брата Семена, але той досить швидко розтринькав батьківський дім і майно.

Тяжкі часи наступили в житті юного Івана, довелося переносити і голод, і холод, працювати у різних хазяїв. Єдиним спадком, що залишився від батьків, була молитва, єдиним місцем утіхи для молодої душі був храм Божий. Іван вирушив з прочанами до Києва, щоб вклонитися святиням древнього міста. Душа його тягнулася до монастирського життя. Дорогою він відвідав Святогорську обитель та свою сестру-черницю, яка вже звалася Леонідою в Борисівській пустині. Свого часу вона ділилася із старцем Макарієм своїм піклуванням про меншого брата Івана, хотіла, щоб він пішов у монастир, і добре пам’ятала відповідь старця: «Не сумуй, буде він ченцем!» Та вже й сам Іван був готовий до цього. Після щасливої зустрічі з сестрою він отримав пораду її наставниці, стариці Алітії, йти в Оптину пустинь. Не до Києва, куди тягнуло його серце, а туди, куди показала йому рука послуху. Це був Божий Промисел для двадцятичотирирічного Івана Литовкіна: його життєва пристань — Оптина Святовведенська пустинь.

Прийшов він туди 1 березня 1861 року. Трохи побув у послуху помічником кухаря. Його беззаперечна слухняність і мовчазність були помічені відразу. Невдовзі йому було запропоновано перейти до «хатинки» преподобного Амвросія. В цій «хатинці» він прожив рівно пʼятдесят років. Бути поряд зі старцем Амвросієм для Івана було і великою честю, і великою втіхою. Водночас постійна суєта і прийом численних відвідувачів надто бентежили й обтяжували його. Він знову почав мріяти про Київ, а ще й про Афон. Якось преподобний Амвросій застав його якраз за такими роздумами і, читаючи його думки, промовив: «Брате Іване! У нас краще, ніж на Афоні». Вражений почуттям послушник зрозумів, що його помисли були лише спокусою. Він сильно повірив, що в словах старця Амвросія звучить для нього вказівка Господня. Відтоді Іван стан найвідданішим і улюбленим учнем преподобного Амвросія. Кожне слово старця і його воля стали для Івана законом. В 1864 році він отримав рясофор, а 16 червня 1872 року був пострижений в ченця з імʼям Іосиф на честь преподобного Іосифа піснеписця, Солунського, ченця і автора багатьох канонів. Через 5 років він був висвячений на ієродиякона. Та невдовзі отець Іосиф тяжко захворів і мало не помер, але за його молитвами Господь дарував зцілення.

1 жовтня 1884 року в дванадцяти верстах від Оптиної була відкрита Шамардинська Казанська жіноча обитель. Тоді ж отець Іосиф був висвячений на ієромонаха і став старшим келійником преподобного Амвросія. Головним своїм обов’язком отець Іосиф вважав берегти старця і турбуватися про його спокій. Зі всіма він вів себе мирно, умів всіх смиряти власним смиренням і поступливістю. Незважаючи на велику зайнятість, отець Іосиф знаходив час читати твори святих отців, а особливо «Добротолюбіє». Старець Амвросій став поступово готувати його також до старчеського служіння, вже тоді вбачаючи в ньому свого наступника.

В лютому 1888 року отець Іосиф знову серйозно захворів, був переведений до монастирської лікарні і невдовзі був пострижений у велику схиму. Влітку 1890 року розпочалися чергові збори на щорічний виїзд всШамордіно, де отець Іосиф завжди був незмінним супутником старця Амвросія. Але зараз почув від нього такі слова: «Тепер тебе не візьму, тобі треба залишатися — ти тут потрібний». Вперше за 30 років спільного життя преподобний Амвросій їхав туди без отця Іосифа. Він також наказав отцю Іосифу перейти до його келії. Лише пізніше стало зрозумілим, що так він доручав Цариці Небесній свого наступника і всю Оптину обитель. Настоятель обителі архімандрит Ісаакій обрав отця Іосифа своїм духівником. Старець Амвросій виїхав і більше вже до обителі не повернутися. Восени наступного року він захворів, а 10 жовтня настала блаженна кончина.

Тіло преподобного Амвросія було поховане на кладовищі його рідної Оптиної обителі. Мало-помалу і вся братія Оптиної, і насельниці Шамордино зі всіма потребами почали звертатися до отця Іосифа. Всі духовні чада преподобного Амвросія побачили в ньому послідовника свого духівника. Тепер у отця Іосифа був заведений суворий розпорядок дня. Він ніколи не був надто ласкавим, а особливо з близькими людьми, але коли треба — був поблажливим і м’яким. Обитель одержувала різні пожертви, але подяка в нього була всім однакова: «Спаси, Господи!» На різні запитання прихожан відповіді у отця Іосифа були короткими, чіткими й зрозумілими. Доводи, повʼязані з самолюбством і самовиправданням, руйнувалися відповіддю єдиною: «Ну що ж, треба потерпіти».

Отець Іосиф був наділений даром зцілення і від пристрастей, і від хвороб тілесних, а ще був істинним прозорливцем. Сам будучи невтомним молитовником, він всім своїм прихожанам радив займатися Іісусовою молитвою, наголошуючи на тому, що під час звершення цієї молитви треба смиренно вести себе абсолютно у всьому. Молитви старця Іосифа мали велику силу, і всі, хто довірявся його порадам, благополучно проходили свій земний шлях. В січні 1894 року помер ієромонах Анатолій, начальник скиту і загальнобратський духівник. Братія була однодушною — його наступником став отець Іосиф, який пробув на цій посаді дванадцять років.

В 1896 році старець був нагороджений наперсним хрестом. В 1905 році, багатому на трагічні події, він багато хворів і змушений був відмовитися від всіх своїх посад. Залишився лише зі своїми подвигами старчества. Навесні 1911 року стан його здоров’я значно погіршився і земне життя підійшло до кінця. Відбулося це 9 травня (22 травня за новим стилем). Преподобний Іосиф похований на монастирському кладовищі в Оптиній пустині в ногах у преподобного Амвросія Оптинського. Серед святих Оптинських старців це був єдиний уроженець України.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Иосифу Оптинскому, глас 2

Послужи́в ста́рцу твоему́ преусе́рдно,/ дарова́нии духо́вными оби́льно испо́лнился еси́/ и, я́ко свети́льник верху́ горы́ укры́тися не могу́щий,/ благообра́зне Ио́сифе преподо́бне,/ мона́шествующим и мирски́м наста́вник до́брый и предста́тель те́плый яви́лся еси́,/ те́мже моли́ Человеколю́бца Христа́ и Засту́пницу Усе́рдную,// спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак преподобному Иосифу Оптинскому, глас 3

Кро́тостию и незло́бием украси́вся/ и целому́дрием в ле́поту оде́явся,/ тьму страсте́й прогна́л еси́,/ светолу́чныя же испуща́я, о́тче, моли́твы,/ яви́лся еси́ ста́рчества О́птинскаго похвала́ и изря́ден наста́вник мона́хов,/ те́мже вси зове́м ти:// ра́дуйся, богоно́се ста́рче Ио́сифе.

 

Ще в розробці